Тимур Михайлов:

Як мотивувати суддів працювати краще та швидше: виклики України та Австралії

Наразі продовжується політична дискусія щодо концепцій дизайну судової реформи. Адже запит на неї є вже давно, а з її реалізацією пов’язане надання кредитування МВФ та макрофінансової допомоги ЄС.

Команда Президента України наполягає на невідкладному розблокуванні Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) та масовому добору суддів для вирішення проблеми навантаження. Аналітичні центри та антикорупційні активісти вказують на необхідність забезпечення вирішальної ролі міжнародних незалежних експертів під час перезавантаження ВККС та ВРП.

Частина української еліти має побоювання щодо можливого надмірного впливу західних країн на судову систему через набрання про-західних людей до ВККС, ВРП та судів. Натомість, пасіонарна частина громадянського суспільства, підтримана Заходом, вважає, що без іноземних експертів буде черговий обман та профанація замість судової реформи, «реформа» не зменшить корупцію.

Водночас, справедливим є твердження, що жодна з концепцій судової реформи не дає відповіді на питання «Як мотивувати суддів працювали краще та швидше?».

На цю тему в інших країнах, на відміну від нашої, наявні дослідження та розробки, які теж демонструють складність цього питання. 

Зокрема у травні 2020 року в Австралії було опубліковане дослідження: «Затримка розгляду справ в суді та благополуччя суддів: уроки теорії самодетермінації для покращення своєчасності судового розгляду в Австралії».

Незважаючи на прірву в правовій культурі та кардинально відмінний рівень корупції, судові системи України та Австралії мають схожі проблеми.

Затримки розгляду в судах Австралії

У серпні 2018 року Генеральний прокурор Австралії оприлюднив прес-реліз з критикою роботи судів у сімейних справах, зазначивши, що середній час розгляду сімейних справ виріс з 11,5 місяців до 17 місяців. При цьому кількість справ від року в рік трохи зменшувалась, а не збільшувалась.

Критикуючи суддів журнал Australian Financial Review привів результати дослідження виборки 11 000 одноосібних судових рішень, та зазначив: дані свідчать про те, що судді могли б розглядати справи швидше, якщо б краще управляли часом. Продуктивність суддів низька - після закінчення слухань середній суддя пише усього лише 14 абзаців своїх суджень на тиждень, або 181 слів на день. При цьому розмір середнього рішення становить 57 абзаців. 

Один з суддів - Джеймс Едельман при цьому пише рішення найшвидше, та встигає написати рішення в середньому усього лише за 4 дні, демонструючи, що інші судді могли б працювати значно швидше. 

«Рекордсмен» з затримки ж складав одне з рішень 934 дні, тобто різниця у продуктивності дуже значна. 

У відповідь австралійські судді, подібно до українських, виправдовуючи тривалі строки розгляду, посилались на навантаження, складність процесу, велику кількість матеріалів (які подали сторони). В якості прикладу була приведена «об’ємна» справа, де процес тривав 120 дней слухань, були допущені до доказів 12 849 "документів", що містять 115 586 сторінок. Позивачем подано спочатку 1556 сторінок, потім - 812 сторінок письмових аргументів. Відповідачі - 2594 сторінок аргументів. Клопотання 1028 сторінок. Заяви свідків - 1613 сторінок. Висновки експертів - 2041 сторінка. Протоколи засідань - 9530 сторінок...

Полеміка щодо того, чи погано судді працюють, чи добре, спричинила наступну дискусію щодо KPI для суддів та можливих методів підвищення старанності їх роботи. 

Австралійські судді виступили з позицією, що неприйнятним є приміряння до судових процедур бюрократичного підходу: врахування тільки кількісних результатів роботи. Адже якість, справедливість рішень при цьому не враховується.

Ця дискусія дала дослідникам підґрунтя для гіпотези, що робота під тиском, вимірювання роботи кількісними показниками, та інші способи підвищення продуктивності навпаки може впливати на вмотивованість суддів негативно.

Позиція дослідників - система мотивування через SDT

Дослідники запропонували для підвищення вмотивованості суддів застосувати теорію самодетермінації (self-determination theory, SDT) - сучасну психологічну теорію мотивації, яка доводить, що вмотивованість працівників збільшується у разі задоволення їх психологічних потреб.

Такі потреби:

1. автономія - відчуття свободи, самодетермінованості власної поведінки («від мене щось залежить», «я вирішую щодо своїх дій»);

2. компетенція - професійний розвиток та професійна ефективність;

3. пов’язаність з іншими людьми - бажання мати зв’язок з істотними людьми, бути зрозумілим та прийнятим ними.

Задоволення цих потреб збільшує добробут будь-якого співробітника, в тому числі і судді, та мотивує його працювати краще.

Можуть бути внутрішні та зовнішні фактори мотивації. Внутрішня мотивація (Intrinsic motivation) - це природний, невід’ємний потяг до пошуку викликів та нових можливостей, які SDT пов’язує з когнітивним та соціальним розвитком, наприклад, позитивний зворотній зв’язок призводить до почуття компетентності, а отже, посилюють внутрішні мотивації, негативний зворотній зв’язок - навпаки. Зовнішня мотивація (Extrinsic motivation) - мотивація походить із зовнішніх джерел, на кшталт, зовнішніх винагород та покарань, тиску.

У вищевказаному дослідженні проаналізовані наступні «зовнішні» способи мотивування суддів на кращу роботу:

1. Здійснення тиску (робота під тиском)

2. Рейтинг суддів для кар'єрного просування

3. Лідерство голови суду

4.Нагляд парламенту та подання механізм подання «зовнішніх скарг»

5. KPI та інші заміри ефективності

6. Економічні стимули

Аналізуючи зазначене, автори вказують на погану ефективність усіх вищезазначених методів.

Надалі автори зазначають, що для підвищення вмотивованості суддів необхідно враховувати здобутки теорії самодетермінації. Тобто, щоб суддя добре працював йому треба відчуття, що саме від нього залежить вирішення справи та його поведінка, задоволення потреби в розвитку професійної компетенції, а також, відчуття причетності, зв’язку з іншими суддями. 

Теоретично такий «щасливий» суддя із задоволеними психологічними потребами повинен працювати краще ніж суддя “затиснутий”  контролем, критикою та KPI.

Така ситуація створює набір «взаємовиключних параграфів», які обумовлюють складність підвищення вмотивованості та старанності роботи суддів як в Австралії так і в Україні.

Контроль та критика потрібні для підзвітності та прозорості, але знижують вмотивованість. Їх відсутність створює ризики безкарної корупції та свавілля. 

Агресивна риторика під час критики ставить навіть доброчесну частину суддів в «захисну позицію», штовхаючи в обійми недоброчесної частини – «судової мафії».

Спроби не тільки критикувати, але й хвалити теж не сприймаються суддями.

Суспільство потребує швидких рішень та результатів, «усіх звільнити» та ін. Судді ж просять їх «не чіпати», забезпечити фінансування, сприймаючи реформу ні як очищення та кар’єрні ліфти, але усього лише як перерозподіл політичного впливу на судову владу.

Але як можна «не чіпати», якщо система не забезпечує ефективність захист прав, а довіра - низька? З іншого боку, як мотивувати на старанну, якісну та доброчесну роботу, якщо будь-яка реформа суддями не сприймається?

Яка стратегія впливу на поведінку суддів є ефективною: «жорстка рука» як до військових та поліцейських; делікатність та свобода творчості як до творчих професій; економічні стимули як до бізнесменів? Як в цьому контексті відрізняються судді, набрані у 90х, 2000х та нещодавно?

Вищевказані «взаємовиключні параграфи» та складні питання як раз і зумовлюють складність по-справжньому ефективної судової реформи.

При цьому здобутки сучасних теорій мотивації, таких як SDT, повинні бути використані.

Закон і Бізнес