Про психологічне насильство

Не набуття особою статусу «кривдника» не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об’єктивних обставин.

У справі №522/19426/20-ц жінка звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо колишньої свекрухи та вітчима колишнього чоловіка, які вселилися до квартири за довіреністю останнього. За словами жінки, свекруха налаштовує онуку проти матері, й таке систематичне психологічне насильство негативно вплинуло на розвиток дівчинки.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви, оскільки вважав, що конфліктна ситуація штучно створена обома сторонами, які мають майнові претензії щодо нерухомого майна. Натомість апеляційна інстанція видала такий припис строком на 4 місяці, пославшись на встановлені факти словесних образ на адресу заявниці та психологічний стрес дитини.

Із цим погодився ККС, зауваживши, що для встановлення обмежувального припису не обов’язкова наявність фактів притягнення особи до адміністративної відповідальності за домашнє насильство. У даній справі визначальним чинником ризику є виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших), що містить ознаки домашнього насильства. Й обмеження права власника квартири розпоряджатися своїм майном у такому випадку є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.