Дисципліна приватних виконавців

Чому Мін’юст утаємничив роботу ДКПВ, і як зробити її прозорішою

У Комітеті Верховної Ради з питань правової політики відбулися слухання, присвячені виконанню судових рішень. Хоча заявлена тема торкалася широкого кола проблем, найчастіше учасники засідання поверталися до питань дисциплінарної відповідальності приватних виконавців.

Статистика покарань

Попри те що проблема невиконання судових рішень пов’язується насамперед із необхідністю процесуального та організаційного забезпечення процесу примусового їх виконання, приділення значної уваги питанням дисциплінарної відповідальності приватних виконавців було пов’язане із сильними резонансами в роботі ДКПВ.

Навіть заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби Андрій Гайченко більшу частину свого виступу присвятив питанням необхідності посилення контролю за роботою приватних виконавців. До речі, він поділився доволі цікавою інформацією.

Зокрема, за його даними, протягом 2018 року до Міністерства юстиції надійшло 295 звернень щодо діяльності приватних виконавців (17 — від стягувачів і 225 — від боржників). Торік таких звернень було вже 1194 (56 — від стягувачів і 1032 — від боржників). А лише за 9 місяців цього року — 1892 звернення (89 — від стягувачів і 1718 — від боржників).

Це цінна інформація, оскільки раніше Мін’юст таких даних не оприлюднював. Загалом за період після оновлення складу комісії, тобто із 14.11.2019 до 7.10.2020, проведено 20 засідань. На них розглянуто 200 подань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності, з яких задоволено всього 38. Тобто з 1892 звернень, які надійшли протягом 2020 року (та частково у 2019-му), Мін’юст спромігся виділити тільки 200 справ, гідних того, щоб направити їх на розгляд до ДКПВ. А із цих 200 лише 38 були визначені комісією вартими задоволення!

Якщо врахувати, що до складу комісії входять 4 представники Мін’юсту, які працюють у системі державної виконавчої служби (А.Гайченко як голова ДКПВ є куратором цієї системи), факт відхилення переважної кількості подань навіть представниками міністерства змушує задуматися про ефективність витрачання його ресурсів.

Також цікаво звернути увагу на інші числа, надані Мін’юстом: протягом 2017—2020 рр. міністерство направило до комісії 255 подань, з яких задоволено тільки 61. Виходить, що за час роботи попереднього складу комісії, тобто за 2 роки, до неї було направлено лише 55 подань, з яких задоволено тільки 23!

Але це ще не все. Як повідомило міністерство, із задоволених подань щодо 19 прийнято рішення про зупинення діяльності та щодо 3 — про її припинення. Тобто, знову ж таки, за попереднього керівництва Мін’юсту зупинено діяльність аж 3 приватних виконавців!

Заради справедливості слід сказати, що із 16 зупинень, прийнятих новим складом комісії, одному виконавцю пощастило бути «зупиненим» двічі, а іншому — тричі! Причому рішення про зупинення приймалися підряд — «зупиняли» «зупиненого» та двічі «зупиненого» виконавця. Це можна зрозуміти як своєрідне ноу-хау від Мін’юсту в дисциплінарній практиці.

Засекречені рішення

Разом з тим дотепер залишається невирішеним питання забезпечення гласності в роботі. Ідеться про відкритість і доступність результатів роботи комісії.

На відміну від роботи споріднених комісій у сфері державної реєстрації, нотаріату та діяльності арбітражних керуючих, відносно приватних виконавців МЮ чомусь вирішив зробити виняток — жодного офіційного повідомлення про роботу комісії ви не знайдете. Інформація про прийняті рішення в скороченому вигляді обнародується тільки на сайті Асоціації приватних виконавців України та в матеріалах судової практики про оскарження рішень комісії.

Мін’юст дотепер не пояснив причин необхідності приховування результатів роботи ДКПВ. Щоб хоч якось зрушити питання з місця, було зроблено запит про отримання копій рішень комісії за час роботи її останнього складу. Міністерство нарешті погодилось їх надати, але за умови попередньої оплати (близько 1000 грн.).

Можливість зробити рішення ДКПВ відкритим також дозволить проводити узагальнення практики та підходів до оцінювання дій приватних виконавців. Приклади таких узагальнень ми спостерігаємо в оглядах судової практики, які проводять не тільки суди, а й усі зацікавлені аналітики та експерти. У таких узагальненнях будуть зацікавлені не тільки «приватники», а й чимала армія державних виконавців, більше того — самі сторони виконавчого провадження й суди, які також використовують подібну практику у своїй діяльності.

Обґрунтування під протокол

Також під гласністю роботи ДКПВ розуміється відкритість позиції кожного члена щодо прийняття конкретного рішення. Наразі ця позиція ховається за кількістю голосів: стільки-то «за» й стільки-то «проти». Про індивідуальну позицію можна дізнатися тільки зі змісту окремої думки члена комісії, якщо така буде.

Проте реалізація принципу гласності в роботі комісії не буде завершеною, якщо не забезпечити зрозумілості прийнятих нею рішень. Так, законодавство передбачає, що рішення ДКПВ оформлюються протоколом. Однак міністерство дуже буквально сприймає це положення, а тому забезпечує його оформлення в традиційному вигляді, схожому на протокол оперативної наради: «слухали, виступили, вирішили».

Специфікою розгляду питань на засіданні ДКПВ є аналіз і кваліфікація діяння приватного виконавця. По суті, робота комісії за своєю схожістю наближається до судового засідання, на якому також проводиться аналіз і вирішується питання щодо кваліфікації діяння. Тому обов’язковим елементом протоколу має бути обґрунтування мотиву ухваленого рішення.

До речі, на цьому неодноразово наголошували суди у своїх рішеннях про скасування рішень комісії. Причиною було саме відсутність мотивів прийняття останніх. На думку судів, викладені в протоколі тези виступів окремих членів комісії, по суті, не є й не можуть бути мотивом ухвалення рішення.

***

Наразі зазначено лише частину питань, пов’язаних із дисциплінарною практикою приватних виконавців. Інші ще будуть окремо обговорюватись. Однак окреслені проблеми не треба сприймати як критику роботи Мін’юсту. Як показали результати комітетських слухань, суспільство просто очікує від чиновників розуміння проблем і бажання їх розв’язати.