Усі реформи погані, даєш нову!

Незалежність Феміди хочуть посилити новими повноваженнями ВРП та фінансовою децентралізацією

В юридичних колах дедалі активніше просувається ідея ліквідації Державної судової адміністрації та розширення повноважень Вищої ради правосуддя. Міжнародні експерти пропонують провести децентралізацію бюджетного планування. Кожен суд сам має вирішити, скільки грошей йому потрібно на цілий рік.

Синергія? Ні, не чули!

Під час ІІ одеського судового форуму «Судова влада: синергія заради ефективності» зібралися стейкхолдери із різних сфер. Більшість спікерів у гучне та хайпове поняття «синергія» вкладали звичайну взаємодію між різними інституціями для досягнення високої мети — створення самодостатньої та незалежної судової влади.

Після вітальних промов голови ВРП Андрія Овсієнка та голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Андрія Костіна слово взяв керівник проекту Європейського Союзу «Право-Justice» Довідас Віткаускас. Він зосередився на питанні бюджету та фінансуванні судової влади.

Як зазначив спікер, він та його організація постійно отримують сигнали як «згори», так і «знизу» про те, що в процесі формування бюджету та видатків на правосуддя не вистачає прозорості та об᾽єктивності. Тож для того, щоб процес бюджетування в Україні наблизився до європейських стандартів, потрібний сильний менеджмент та підвищений рівень відповідальності тих, хто його формує.

За словами Д.Віткаускаса, в Україні можна впроваджувати напрацьовані в ЄС методології. Децентралізація процесів планування бюджетів може здійснюватися навіть на рівні суду першої інстанцій. Подібні віяння мають створити у судової влади відчуття «господарів» власного бюджету.

Зачепив доповідач і питання запуску Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. За його словами, одна тільки суддівська інституція не повинна займатися такими питаннями. Проекти такого масштабу мають розроблятися спільно з іншими органами державної влади.

Тривожні сигнали

Звичайно, предметна дискусія без суб᾽єкта, на якого впливають подібні заходи, неможлива. Суддя Конституційного Суду Ігор Сліденко зосередив свою увагу на послідовності практики захисту незалежності судової влади. Зокрема, говорив про практику КС у контексті реагування на дії законодавця щодо функціонування судових органів влади.

Невеликий екскурс в історію. Перша справа, що стосувалася функціонування правосуддя, з’явилась у КС через два роки після початку його роботи, тобто у 1999-му. До 2013 року було розглянуто лише 7 справ такої категорії. Втім, з 2016-го і до сьогодні КС прийняв аж 9 рішень, 7 — за останні 2 роки.

За словами доповідача, подібна статистика свідчить про те, що КС активно долучається та реагує на зміни та реформи законодавця. Хоча, на думку інших експертів, долучився Суд лише тоді, коли стало зрозуміло, що попередня влада йде у небуття. А до того часу КС мовчки спостерігав за судової реформою-2016, люстрацією суддів та їх дискримінацією в оплаті праці, не реагуючи на подання Верховного Суду України.

Проте І.Сліденко і зараз вважає, що головний виклик для судової влади — це гарантії її незалежності. Мовляв, саме ця позиція червоною ниткою проходить через всі рішення КС. Бо головна проблема — тотальне нерозуміння законодавцем та іншими реформаторами поняття «гарантії незалежності вітчизняної Феміди». Якщо поглянути на справи, які зараз перебувають на розгляді, то стає зрозуміло, що нічого не змінюється, зазначив доповідач.

Радикальний погляд

Суддя П᾽ятого апеляційного адміністративного суду Олександр Кравець розповів про погляд Асоціації розвитку суддівського самоврядування та його особистий на концепцію розвитку судової влади.

Судову реформу 2016 року суддя порівняв із табуретом, якому зламали одну ніжку. Багацько питань потребують законодавчого врегулювання, а для того, щоб подібних інцидентів не траплялось, у парламенті мають реагувати на сигнали самоврядних органів.

Згадав О.Кравець і про питання щодо функціонального існування та реалізації рішень з'їзду суддів. Разом із відповідальністю за невиконання рішень суду було б добре, якби законом була передбачена відповідальність за невиконання та неповагу до рішень органу суддівського самоврядування.

На його думку, також потрібно відкоригувати функціональне наповнення повноважень Ради суддів. Оцінка доброчесності має здійснюватися суддівською спільнотою. За словами О.Кравця, будь-які рішення та оцінки діяльності судді від «нерелевантних» представників громадянського суспільства не можуть бути основою для подальшої кар᾽єри судді.

Крім того, РСУ має брати участь не тільки в оцінці доброчесності, а і загалом в погодженні процедур кваліфікаційного оцінювання суддів. Вирішувати питання про відсторонення голови суду за невиконання рішення РСУ або порушення вимог доброчесності.

Також О.Кравець запропонував розширити повноваження ВРП у контексті притягнення до відповідальності за шкоду авторитету правосуддя. Необґрунтовані висловлювання міністрів, очільників правоохоронних органів часто-густо шкодять авторитету органів державної влади своїм популізмом. Доповідач зазначив: якби ВРП мала можливість відсторонювати цих осіб від посад, то це був би дуже ефективний механізм виховання.

Варто зазначити, що ідея смілива. Втім, суперечлива, бо ж зараз видається абсурдом уявити відсторонення міністра, до прикладу, юстиції чи внутрішніх справ, за їхні необачні спічі. Хоча у демократичних країнах в цьому потреби не виникає: спійманий на слові, що не відповідає посаді, чиновник сам подає у відставку, не чекаючи відсторонення.

Не забув О.Кравець і про діяльність Державної судової адміністрації. На його думку, цей орган має бути ліквідований, а функції головного розпорядника коштів мають передатися безпосередньо кожному суду. Тобто один суд — одна стаття видатків у бюджеті. Очевидно, мова йде про таку собі судову децентралізацію.

Інші ж повноваження мають перейти до ВРП. Суддя вважає, що такі зміни не створять монстра суддівського врядування, а лише підвищать інституційну спроможність Ради.

«Привіт» з історії

Учасники заходу не оминули увагою й високі професійні стандарти правосуддя. Так, головний міжнародний експерт проекту «Право-Justice» Анна Адамська-Галант зазначила, що однією із найважливіших цінностей є імунітет від страху. На думку спікера, якщо раніше судді були рупором закону, то зараз суддя бере участь у творенні закону.

Головний науковий консультант Інституту законодавства Верховної Ради Михайло Баймуратов зосередив свою увагу на моменті виховання правової культури. Якщо згадати, що за радянських часів суспільству пропонувалось як правосуддя, то не дивно, що люди не мають довіри. В історичному аспекті формування правосуддя розпочалося з революційного правосуддя, потім — військового і, нарешті, партійного правосуддя.

Вступаючи в новий етап своєї історії, Україна дістала новий формат незалежного правосуддя, але ж де-факто залишилося правосуддя пострадянське, на яке відразу стали «натягувати» національні закони та адаптувати до досі не баченого європейського. Як зазначив науковець, в організаційному сенсі в нас два кроки роблять уперед, а потім — два кроки назад. Тож суспільство, яке змушене споглядати всі ці юридичні баталії під назвою «реформи», не довіряє суддям.

М.Баймуратов згадав історію прощання із суддею Верховного суду США Рут Гінзбург, яка має стати показовою для наших суддів. Коли в Україні так само палко віддаватимуть шану служителю Феміди — залежить не лише від суддів, а й від політиків.

Утім, головний висновок, якого можна дійти з почутого, зводиться до однієї фрази: усі судові реформи були погані — даєш нову!

ПРЯМА МОВА

Світлана ШЕЛЕСТ,
член Вищої ради правосуддя:

— Хотілося б, щоб нарешті з’явилося розуміння: неприпустимо кожного разу зі зміною влади змінювати суддівський корпус і органи суддівського врядування. Сталість, однозначність законів — запорука стабільної і незалежної судової системи. Не можна безкінечно і хаотично реформувати судову систему, адже це призводить до відпливу професіоналів і кадрового голоду в судах.

Судова влада реалізується не лише через спосіб здійснення правосуддя, а й через активну участь у законотворчих процесах. Положення антикорупційної стратегії, які стосуються унормування питань судоустрою і статусу суддів, не відповідають цілям та завданням діяльності НАЗК, виходять за межі повноважень агентства та не можуть бути предметом регулювання стратегії.

Марина СТАВНІЙЧУК,
голова комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України:

— Попри показову демонстрацію наявності концепту судової реформи, реальний алгоритм реформування Конституції та відповідної системи законодавства вказує на постійний дефіцит легітимності. Ключова позиція, на якій наполягала Венеційська комісія, а згодом і Європейський суд з прав людини у рішенні від 9.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України», — це те, що реформа має розпочатися зі збалансованих змін до Основного Закону.

Втім, така позиція тоді ігнорувалася спеціально створеними структурами на кшталт конституційної ради та іншими. В результаті інтереси політики реалізовувалися через корпоративний вплив Президента та його представників. Такі віяння були дуже показовими у 2014—2016 роках, і, на жаль, вони зберігаються і зараз.