Посягання на найдорожче

Заволодіння транспортними засобами: м’яке та ненав’язливе посилення кримінальної відповідальності

Посилюючи відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, народні депутати не наважилися дати правоохоронним органам небезпечний інструмент — право без судового контролю проводити негласні слідчі (розшукові) дії за цією статтею. Хоча таку ідею автори законопроекту намагалися проштовхнути.

Вартість замість збитків

Як відомо, Верховна Рада ухвалила зміни до Кримінального кодексу щодо незаконного заволодіння транспортним засобом. Якщо поверхово проаналізувати законопроект №3301, то виявиться, що зміни мінімальні:

• виключено можливість призначення штрафу як виду покарання за заволодіння ТЗ без обтяжуючих ознак (без повторності, насильства тощо);

• збільшено на один рік (із 7 до 8) мінімальний строк покарання у вигляді позбавлення волі за ч.3 цієї статті;

• надано можливість визнавати обтяжуючою обставиною вартість ТЗ.

Справді, неможливість призначення штрафу та збільшення на рік мінімального строку покарання виглядають достатньо «слабким» результатом титанічної законотворчої роботи низки народних обранців, у тому числі голови Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності.

Більш цікавим видається визнання як обтяжуючої обставини вартості викраденого автомобіля — у цьому є певний резон. Адже об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст.289 КК, полягає у протиправному вилученні будь-яким способом ТЗ у власника чи користувача всупереч їхній волі. При цьому, як правило, транспортному засобу як предмету кримінального правопорушення не заподіюється значна шкода (максимум — розбите скло чи пошкодження замка запалювання).

Таким чином, відповідно до позицій Верховного Суду України, а саме — абз.3 п.17 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14, «якщо транспортний засіб не зазнав ніяких пошкоджень унаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення він не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п.3 примітки до ст.289 КК, така кваліфікуюча ознака, як заподіяння значної або великої шкоди, відсутня».

За таких умов вбачається правильним висновок Головного науково-експертного управління ВР, яке зазначило, що «позиція законодавця щодо розрахунку певного розміру завданої матеріальної шкоди потерпілій особі при незаконному заволодінні транспортним засобом з прив’язкою до реальних збитків (тобто витрат, які вказана особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням ТЗ, а також зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права) є цілком слушною. Такий підхід, з одного боку, належним чином забезпечує захист інтересів потерпілої особи, а з іншого — стимулює винну особу до повернення викраденого автомобіля».

Якщо ж при визначенні розміру завданої шкоди будуть враховуватися не заподіяні реальні збитки, а фактична вартість транспортного засобу (адже, виходячи з такої вартості, можна буде встановити значний або великий розмір заподіяної шкоди), це провокуватиме винну особу до подальшого обернення відповідного транспортного засобу на свою користь або на користь інших осіб.

Вартість як кваліфікуюча ознака

Проаналізуємо визначення правильної кваліфікації такого заволодіння ТЗ залежно від вартості ТЗ.

За правилами п.5 підрозд.1 розд.ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, якщо норми інших законів містять посилання на н.м.д.г., то для цілей їх застосування використовується сума 17 грн. Це не стосується норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 ПК для відповідного року. Нині вона становить 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року (у 2020-му — 1051,0 грн.)

Таким чином, у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст.289 КК санкція залежатиме від вартості викраденого ТЗ:

• до 105,1 тис. грн. — від 3-х до 5 років;

• від 105,1 до 262,75 тис. грн. — від 5 до 8 років;

• понад 262,75 тис. грн. — від 8 до 12 років ув’язнення.

Отже, відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у 99% випадків кардинально підвищено. Тобто формально це чергова перемога, але…

Замах на НС(Р)Д

Найцікавіше виявилося зовсім не у фінальній стадії прийнятого в цілому закону. Адже первинний текст проекту називався «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення законодавства у сфері протидії незаконному заволодінню транспортним засобом».

Якщо коротко, то первинна редакція проекту №3301 не містить пропозицій ні щодо виключення можливості призначення штрафу як виду покарання, ні щодо збільшення на один рік (із 7 до 8 років) мінімального строку позбавлення волі за ч.3 ст.289 КК. Правда, запропоновано визнавати обтяжуючою обставиною вартість ТЗ.

Утім, вона вирізняється пропозицією щодо внесення змін до ст.250 КПК. Ідеться про надання можливості проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді (звичайно, у виняткових невідкладних випадках), пов’язаної із врятуванням життя людей та запобіганням скоєнню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого певними розділами (чч.2 та 3 ст.289 КК).

Таке рішення, узгоджене виключно з прокурором, могло ухвалюватися слідчим одразу після внесення інформації до ЄРДР за будь-якою заявою будь-якого «потерпілого». Навіть після отримання «інформації від правоохоронних органів». Або навіть прокурором одноосібно. Без будь-якого контролю з боку слідчих суддів.

Навіть ГНЕУ зауважило, що у разі прийняття запропонованих змін негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді, зокрема, задля запобігання скоєнню злочинів, передбачених чч.2, 3 ст.289 КК (кваліфіковані склади незаконного заволодіння транспортним засобом).

Нині можливість проведення НС(Р)Д до постановлення ухвали слідчого судді передбачена у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням скоєнню тяжкого або особливо тяжкого злочину. Якщо у випадках, перелічених у ч.1 ст.250 КПК, настання зазначених обставин є очевидним і проведення негласних слідчих (розшукових) дій до постановлення ухвали слідчого судді є виправданим, то щодо запропонованих у проекті змін такої однозначності немає. Адже йдеться про незаконне заволодіння транспортним засобом, хоча і вчинене за обтяжуючих обставин (чч.2, 3 ст.289 КК у редакції проекту).

На порушення вимог п.1 ч.1 ст.91 Регламенту Верховної Ради, в пояснювальній записці до проекту немає обґрунтування внесення змін до ч.1 ст.250 КПК.

Завдяки здоровому глузду окремих народних обранців до фінальної редакції закону ці пропозиції не потрапили. Однак подивимось, який варіант вийде за підписом Президента…