Голова Європейського суду з прав людини Роберт Спано:

«Карантинні заходи, яких уживають уряди, потенційно зачіпають ряд прав»

Як повідомляв «ЗіБ», у середині травня до своїх обов’язків приступив новий голова Європейського суду з прав людини Роберт Спано. У своєму першому інтерв’ю по відеозв’язку він розповів, чи варто чекати зростання кількості позовів у зв’язку з обмеженнями, а також відповів на звинувачення в політизуванні рішень Суду.

— Ви очолили ЄСПЛ у вельми непростий період. Як пандемія коронавірусу вплинула на роботу установи?

— Суд працює досить продуктивно. Із середини березня всі наші співробітники працюють віддалено та спілкуються між собою по відеозв’язку. За перший місяць після введення карантину ми винесли близько 200 нових вердиктів, а також майже 1900 рішень про прийнятність скарг. Якщо враховувати рішення про прийнятність, винесені суддями одноосібно, до середини травня ми розглянули близько 5400 клопотань. Тому, хоча пандемія і вплинула на роботу Суду, завдяки інформаційним технологіям і дуже ефективному плануванню нам удалося, образно кажучи, утримати судно на плаву.

— На ваш погляд, чи вплине пандемія на характер заяв? Чи почнуть люди скаржитись у Страсбург на карантинні заходи?

— Цілком можливо. Очевидно, що заходи, яких уживають уряди європейських країн, щонайменше потенційно зачіпають такі права, як право на життя, приватне життя і недоторканність житла, а також право на свободу пересування та зборів.

Якщо людина вважає, що її права незаконно обмежують, вона повинна спочатку звернутися до суду своєї країни. При виникненні спору щодо інтерпретації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перш ніж подати заяву до ЄСПЛ, громадянин повинен вичерпати всі внутрішні засоби правового захисту.

— Відомо, що установа перевантажена. Нині своєї черги чекають 60000 заяв. Чим можна пояснити таку кількість нерозглянутих справ?

— В ЄСПЛ можуть звернутися громадяни 47 держав із загальним населенням понад 800 млн чоловік. Таку кількість справ, по-перше, можна пояснити обширною юрисдикцією Суду. По-друге, будь-яка людина має до ЄСПЛ вільний і безкоштовний доступ. Подати заяву зовсім нескладно, і критерії прийнятності в принципі не дуже суворі. Усі ці чинники сприяють зростанню кількості клопотань.

У той же час наші ресурси обмежені. У Страсбурзі працює 47 суддів, близько 300 юристів і 350 працівників адміністративного апарату. Отже, систематичний розгляд заяв — досить трудомісткий процес.

— Більшість заяв надходить із Росії, України, Туреччини й Румунії. Чи є це ознаками того, що судові системи в цих країнах працюють неефективно й люди не довіряють своїм судам?

— Обговорювати окремо взяті країни в моєму випадку некоректно. У цілому ж, зрозуміло, 47 країн — учасниць конвенції перебувають на різних етапах застосування положень. Для цього є як історичні, так і культурні причини. Водночас система захисту прав людини на основі конвенції та робота ЄСПЛ справили благотворний вплив на розвиток ситуації в цих країнах.

Попри це, у багатьох із 47 країн сьогодні спостерігається зростання напруженості у зв’язку з деякими політичними тенденціями й реформами судових систем, які можуть поставити під сумнів принцип верховенства права. У таких випадках національні суди та ЄСПЛ повинні дійти висновку, чи не суперечать зроблені політичні кроки цінностям і свободам, що лежать в основі конвенції.

— Росія, Туреччина та Велика Британія регулярно звинувачують страсбурзьких суддів у політизації рішень і надмірному втручанні у внутрішні справи цих країн. Що можете сказати із цього приводу?

— Суд завжди був об’єктом критики. Тоді як одні говорять, що ми заходимо дуже далеко, інші, наприклад НКО, уважають, що ми, навпаки, діємо недостатньо жорстко. Критика є завжди, і це природно, адже мова йде про суд з прав людини.

Ми розглядаємо вкрай складні питання, намагаючись знайти баланс між індивідуальними правами й інтересами широкої громадськості. Я вважаю, що Суд повинен виконувати свою роботу відповідно до конвенції та принципів її застосування. Не думаю, що є підстави говорити про політизацію.