Чи має шанси містер Грін?

Як Конституція перестає бути константою, і чи варто дбати про її недоторканність

Довкола Конституції дискусії точилися протягом усього часу її існування. Хтось на словах уважає Основний Закон священним, але просто нехтує ним у своїй діяльності щодня. Хтось хоче, щоб Конституція перестала вважатися «музейним експонатом державності» й була адаптована до сучасних реалій України…

Реконструкція свідомості

Комітет Асоціації правників України з конституційного права, адміністративного права та прав людини провів вебінар «Чи потребує змін Конституція України?». Вихідним стало питання, чи потрібні постійні зміни Основного Закону, якщо він, навпаки, має виступати гарантією непохитності принципів і традиції, що тримає державу та владу в певних нормативних рамках.

На думку експерта з конституційного права Центру політико-правових реформ, доктора філософії в галузі права Олександра Марусяка, усі політичні катаклізми відбуваються внаслідок того, що деякі положення акта найвищої юридичної сили є невизначеними. Аналітик уважає, що переінакшення Конституції спричиняли дві тенденції. Одна з них полягає в тому, що зміни ініціювали ситуаційно через якесь конкретне явище. Друга тенденція — маніпуляції та порушення процедури.

Так, неодноразово обіцяне народними обранцями багатьох скликань скасування депутатської недоторканності нарешті втілилось у життя. Однак О.Марусяк відзначив, що парламентський імунітет є показником демократичності в більшості країн світу. Питання полягає лише в тому, це абсолютна чи відносна недоторканність.

В Україні відбувся перехід від абсолютної недоторканності до повного її скасування. Попри те що суспільство вже давно було за скасування, повна відсутність імунітету, на думку доповідача, може стати механізмом для використання нардепа як суб’єкта політичного тиску. Згідно з висновком Конституційного Суду, «ухвалюючи рішення щодо скасування депутатської недоторканності, необхідно враховувати стан політичної та правової системи України».

З 1.01.2020 норма щодо недоторканності вилучена з Основного Закону, але вже 31 січня група нардепів, котрі представляють опозицію, звернулася до КС із питанням щодо дотримання процедурних вимог під час унесення відповідних змін. Так, на думку О.Марусяка, одна проблема спричиняє ефект доміно й породжує ряд інших конфліктних ситуацій.

Та насамперед необхідно визначитися зі ставленням до Конституції. Інакше виходить, що естафета з унесенням змін до неї переходить разом із присягою від однієї влади до іншої. Наче граючи в «гарячу картоплю», вони кидають одне одному Конституцію, хто зможе втримати та швидше передати іншому — той і переміг.

Але чим насправді є ця непохитна твердиня: формальним паспортом, що засвідчує нашу державність; гарантією дотримання базових прав громадян; узагалі продуктом нормотворчого процесу, який не може бути чимось сталим і потребує постійного вдосконалення? Нам усім необхідна якась реконструкція свідомості, де ми спочатку маємо визначитися зі своїми уявленнями та принципами, а вже потім починати перемивати кісточки Конституції чи гарантові її додержання.

Змінити не можна залишити

Так, після обрання Володимира Зеленського Президентом було вже 9 спроб унести зміни до Основного Закону. За словами О.Марусяка, уперше в історії України один суб’єкт став ініціатором такої кількості змін, до того ж між собою не пов’язаних. «Якщо ми починаємо точково змінювати Конституцію, це вже не добре. Тому що Конституція — це цілісний юридичний акт, який має найвищу юридичну силу».

Чому 7 законопроектів — це не найкраща тактика для внесення змін? За кожен потрібно голосувати щонайменше тричі й отримувати висновки КС. Чим більше ініціатив, тим більше процедурних дій необхідно вчинити. На думку доповідача, більш раціональним видається подання одного документа. Інакше чим більше законопроектів, тим довше вони будуть уводитись у дію.

Утім, така порада виглядає дещо спірною. Адже в разі отримання негативного висновку КС щодо одного з положень «загального» проекту змін виникне необхідність повторного звернення до єдиного органу конституційної юрисдикції з відредагованою редакцією, що також затягує час.

Сам О.Марусяк бачить у деяких проектах тенденцію до звуження повноважень парламенту й посилення ролі глави держави. Ба більше, такі зміни є «своєрідним тривожним дзвіночком», що сповіщає про небезпеку появи авторитарної лінії правління. На думку експерта, про це можуть свідчити законопроекти: №1014, що передбачає розширення конституційних повноважень Президента; №1017 щодо скорочення складу Верховної Ради та закріплення пропорційної системи виборів; №1027, який передбачає додаткові підстави для звільнення нардепа.

Резонансними стали і зміни щодо скасування адвокатської монополії (проект №1013).

Пророцтво для сучасності

Як колись привид комунізму блукав Європою, так сьогодні деяким правозахисникам усюди мариться привид авторитаризму. Забувають, наприклад, що українці ще 20 років тому проголосували за скорочення складу парламенту, але законотворці дотепер не хочуть позбуватися баласту у своєму складі.

У Френка Капри є фільм «Містер Сміт вирушає до Вашингтона». Хоча стрічка створена 80 років тому, вона виступає своєрідним пророцтвом для сучасності. Там продемонстровано, як важко одному ідеалісту йти проти цілої системи. А декларація незалежності стає карикатурою дійсності: усе відбувається так, як і в печерні часи — сильні світу цього ділять між собою ласий шматок.

В Україні сьогодні є свій «містер Сміт», точніше — «містер Грін», сповнений ідеалів та віри в те, що Конституцію потрібно змінювати, аби вона була дієвою. Проте може виявитись, як у фільмі, і він, навіть не усвідомлюючи цього, стане слугувати політичною маріонеткою, за плечима якої — вашингтонські чиновники, котрі привселюдно моляться на конституцію, аби потім удома загорнути в неї черговий «оселедець».