Do ut des

ВС не завжди виконує рішення ЄСПЛ, проте розраховує на його допомогу

Поки Європейський суд з прав людини намагається полегшити життя нашої юстиції, вона продовжує ігнорувати його вказівки. Уряд узагалі вкотре просить про продовження строків для подолання проблеми невиконання рішень. Не останню роль у цій історії відіграє Верховний Суд, за ініціативою якого правники досліджували практику Страсбурга.

У черзі по консультацію

Як відомо, консультативні висновки — новела Страсбурга, передбачена Протоколом №16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, — мають суттєво зменшити його навантаження та дисциплінувати суди держав-учасниць у сфері дотримання прав людини. На конференції «Єдність судової практики: погляд Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду» суддя ЄСПЛ Ганна Юдківська розповіла про Протокол №16 у дії.

Вона відзначила, що його метою є не передання спору до страсбурзьких арбітрів, а надання методичної допомоги національному суду. Було визначено, що запитувати про міжнародну допомогу можуть лише вищі інстанції, і кожна держава самостійно встановлює, які саме. На відміну від скаржників, представники юстиції отримають (у гіршому випадку) не лише відмову в розгляді звернення, а й обґрунтування. Г.Юдківська зауважила, що це впровадили для того, щоб проінструктувати суди, аби в подальшому вони не припускалися подібних помилок.

Водночас не зрозуміло, яким чином у процесі братиме участь Велика палата Євросуду. Можливо, її будуть залучати на кожній стадії розгляду звернення, а може, слухання будуть проводитися за дискрецією Суду.

Пілотний у сенсі першості висновок Страсбург надав суддям із Франції, яка, до речі, останньою ратифікувала протокол. Отже, процес пішов, і це не єдина гарна новина з-за кордону.

Ще одну радісну звістку повідомила Голова Верховного Суду Валентина Данішевська. Вона розповіла, що Рада Європи підтримуватиме ще один проект в Україні, присвячений судовій реформі. Можливо, це пов’язано з майже критичною ситуацією з виконанням судових рішень...

Ще один протокол, ще одна відстрочка

На питанні, яке залишилося без відповіді, акцентував заступник міністра юстиції — уповноважений з питань ЄСПЛ Іван Ліщина. Йдеться про відновлення проваджень. Він зауважив, що наразі у Страсбурзі є 4 українські справи, в яких ЄСПЛ може ініціювати цю процедуру.

Перша — «Бойчин проти України №2», де, як зазначив уповноважений, чітко простежується невиконання українською найвищою судовою інстанцією рішення ЄСПЛ. Такий стан речей призвів до подальших порушень прав заявника.

Іншого відтінку набуває перегляд питання щодо виплати справедливої сатисфакції у справах, де держава погоджується зі своїми зобов’язаннями через односторонню заяву. У такому випадку процедура їх виконання не контролюється Комітетом міністрів РЄ, цю функцію виконує сам ЄСПЛ. Але це, по-перше, додатковий тягар, а по-друге, не зовсім ефективний, оскільки місія Суду зовсім інша.

Третя ситуація, за словами І.Ліщини, найбільш болюча для України, оскільки стосується справ, вилучених із переліку ЄСПЛ. Так, рішення у справі «Бурмич проти України» призвело до того, що Суду не вдалося відновити справедливість через тривале невиконання вердикту. Тому судді у Страсбурзі були змушені продовжити розгляд і прийняти інше, «напівпілотне» рішення, надавши додатковий час для виправлення ситуації (який, до речі, добігає кінця у поточному році). Проте в Уряді сподіваються, що їхні незначні успіхи допоможуть продовжити цей термін.

КМ РЄ має змогу безпосередньо впливати на національну систему. Нині ж відповідно до недавно прийнятого Протоколу №14 до конвенції комітет отримав право відсилати певні питання, що стосуються виконання рішення, до Євросуду. Так, із застосуванням такої процедури було прийняте рішення у справі «Маммадов проти Азербайджану». У ньому міститься такий висновок: виконання рішень суду має бути добровільним з боку вищих сторін. Уся структура конвенції базується на презумпції того, що державні органи діють з належною волею. Тому виконання рішення має базуватися на відповідній структурі, яка має відповідати його духу. Більше того, це особливо важливо у тих випадках, де суд виявив порушення ст.18 конвенції, мета якої — заборона зловживання владою.

На думку уповноваженого з питань ЄСПЛ, цей текст має лежати на столі в кожного судді, який замислюється про поновлення провадження. Адже законники мають розуміти, що потрібно не просто його поновити з посиланням на кілька рішень Євросуду, а виконувати конвенцію.

Утім, не все можна вирішити з її допомогою. Про глухий кут після вердикту ЄСПЛ розповіла експерт проекту РЄ «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини» Ірина Кушнір. Вона вважає, що ситуація з рішенням у справі «Куліков та інші проти України» зумовила той факт, що нині судді (заявники) залишаються суддями без судів. Причому в Україні вже існують суди без суддів.

На її думку, заявникам вже не може зарадити Велика палата ВС, є надія на зміну законодавства чи процедуру ad hoc. Адже вони досі залишаються у статусі володарів мантій, при цьому перебувають у стані невизначеності щодо місця роботи.

Урешті-решт саме цим терміном можна узагальнити питання узгодженості національної практики з позиціями ЄСПЛ. Адже не відомо, коли вирішиться ситуація зі справою «Бурмич та інші проти України». Зокрема, ВС намагається розібратися із суперечностями, які постійно виникають, а судді нижчих інстанцій так і не наважуються постійно досліджувати рішення ЄСПЛ. Мабуть, у такому хиткому становищі винна епоха змін у судочинстві, яка не дає змоги зосередитися на правах людини.

ПРЯМА МОВА

Ганна ЮДКІВСЬКА,
суддя Європейського суду з прав людини, к.ю.н.:

— Потенційні проблеми Суду, пов’язані з консультативними висновками, не обмежуються ситуаціями, коли індивідуальні заяви можуть бути подані безпосередньо після розгляду справи, щодо якої надано такий висновок. Проблематичними також можуть стати ситуації, коли Суд отримає індивідуальну заяву з питань, що були вирішені через механізм консультативного висновку, який було зроблено стосовно інших обставин.

Якщо Суд вважатиме, що його попередніх рішень слід дотримуватися, то питань не виникне. Якщо ж визнає, що його попередні рекомендації є застосовними, але їх не слід дотримуватися, коли мають місце нові обставини, ми стикнемось із важким вибором: спробувати ефективно обґрунтувати відхід від своїх рекомендацій, ризикуючи зменшити їхню вагу, або в інтересах правової певності, але, можливо, на шкоду фундаментальним правам дотримуватися своїх рекомендацій.