Перший наказ «глевкий»

КС вирішив, що конституційний захист може бути персональним

Конституційний Суд уперше скористався правом і видав забезпечувальний наказ у провадженні за конституційною скаргою. Та, виявляється, захищати громадян від неконституційних норм можна поодинці.

Забезпечення для одного

Як і прогнозував «ЗіБ», передання скарги Андрія Дерменжи до Великої палати КС на цьому етапі завершилося виданням забезпечувального наказу. Ним установлено «заборону здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки — квартиру, що належить Дерменжи А.В». Виконання наказу покладено на Міністерство юстиції в особі очільника цього відомства.

Необхідність ухвалення такого документа КС пояснив «незворотними наслідками, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення у справі Дерменжи А.В., та з огляду на винятковість випадку, що розглядається».

Нагадаємо, що скарга стосується відповідності положень чч.1, 2 ст.23 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IV Конституції. Йдеться про норму, що зберігає обтяження майна іпотекою у разі переходу права власності на нерухомість до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва. До нового власника, навіть якщо він не знав про перебування майна в заставі, переходять як права, так і обов’язки за іпотечним договором.

Враховуючи, що у «справі А.Дерменжи» вже винесене остаточне судове рішення про звернення стягнення на його квартиру, в разі його виконання його родина фактично опиниться «на вулиці без житла та без коштів». Адже, як зазначав «ЗіБ», законодавець чомусь вирішив установити в процесуальних кодексах, що вердикт КС може бути підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами, тільки якщо останні не будуть до того часу виконані (зокрема у ст.423 Цивільного процесуального кодексу).

До речі, на алогічності цієї умови наголошував і Голова КС Станіслав Шевчук в інтерв’ю «ЗіБ». Адже навряд чи людина, яка звертається до КС, хоче ввійти в історію як особа, яка прибрала із законодавства неконституційну норму. Для неї насамперед важливо поновити свої права, порушені таким законом.

Торік народний депутат Валерій Писаренко зареєстрував проект «Про внесення змін до процесуальних кодексів щодо відновлення конституційних прав громадян на справедливий суд» (№8620), яким скасовується додаткова умова для перегляду рішень на підставі позиції КС. Але у Верховної Ради поки що до верховенства права руки не дійшли.

Між іншим, пришвидшити процес могли б уповноважений ВР з прав людини або 45 народних депутатів, направивши до КС відповідне подання.

Гарантії вибіркової дії

Втім, видання першого забезпечувального наказу виявило ще один законодавчий недолік. З логіки ст.78 закону «Про Конституційний Суд України» випливає, що вжиття заходів щодо забезпечення конституційної скарги може стосуватися тільки тієї особи, яка її подала. Прямо в законі про це не сказано, але застережено, що такий наказ є виконавчим документом. Зрозуміло, що виконавчий документ не може стосуватися невизначеного кола осіб.

Однак від застосування спірних положень закону про іпотеку можуть настати «незворотні наслідки» не тільки для скаржника, а й для інших громадян, які так само програли судові спори через дію вірогідно неконституційних норм. Але ж і закон, і Конституція — одні для всіх. Принаймні винятків із цього правила не встановлено. І якщо закон може порушувати конституційні гарантії стосовно одного громадянина, чому він має застосовуватися стосовно усіх інших?

З іншого боку, КС не є судом факту, не переглядає обставин конкретної справи і не може самостійно скасувати ухвалене в ній рішення. Але його акти є обов’язковими до виконання. І рішення у цій справі стосуватиметься не тільки скаржника, а й усіх інших громадян.

Чи міг Суд визначити, що зупиненню підлягають всі виконавчі провадження, які стосуються звернення стягнення на майно, в якого за час дії іпотечних договорів змінився власник? Напевне, з огляду на винятковість випадку судді КС могли б знайти правильну юридичну конструкцію, щоб і за межі закону не вийти, і забезпечити гарантії для інших «вимушених» іпотекодавців.

Тепер Суд з подачі законодавця фактично підштовхує всіх інших громадян звернутися з аналогічними конституційними скаргами, які розраховуватимуть, що КС так само ввімкне червоне світло перед виконавчими провадженнями, що стосуються їхнього житла. Але чи потрібна така формальність заради формальності — зайві ухвали сенатів та ВП КС про об’єднання проваджень? І що робити судам загальної юрисдикції, які розглядають аналогічні провадження?

Урешті-решт конституційний захист не може мати персональний характер, а конституційні гарантії повинні поширюватися на всіх громадян як норми прямої дії. Інакше верховенство права обійде стороною тих, хто не встиг або не мав можливості поскаржитися до КС. А подібна вибірковість може дискредитувати новий інститут конституційної скарги як ефективний інструмент захисту.