Час відповідальності

Для обчислення початку перебігу позовної давності не може застосовуватися Статут залізниць

Розглядаючи справи щодо перевезення вантажів, суди по-різному визначають початок перебігу позовної давності. Керуються або Господарським кодексом, або Статутом залізниць. При цьому положення ГК, що регулює це питання, може суперечити Конституції.

Камінь спотикання

Вирішуючи питання щодо строків звернення до суду в «залізничних» спорах, господарські суди по-різному застосовували норми законодавства та робили взаємозаперечні висновки. Як наслідок, в одних справах початок 6-місячного строку позовної давності обчислювався за правилами, встановленими Статутом залізниць, а в інших — відповідно до ст.315 ГК.

Верховний Суд, переглядаючи одну з таких постанов Вищого господарського суду, підтримав викладену в ній правову позицію, згідно з якою обчислення початку перебігу позовної давності здійснюється саме за правилами кодексу. Проте при цьому ВС не поставив під сумнів відповідність Конституції положень ст.315 ГК.

Аби проаналізувати цю ситуацію, варто звернути увагу на судову практику. У справі №10-26/166-10-4300 товариство звернулося з позовом до залізниці про стягнення збитків, заподіяних у результаті недостачі вантажу, виявленої після перевезення. Обгрунтовуючи свої вимоги, товариство вказало, що відправило вантаж, але на місці призначення вага останнього виявилася меншою. Тому товариство просило компенсувати вартість нестачі. Заперечуючи проти позову, перевіз­ник відзначив, що згідно з ст.136 статуту позови до залізниць можуть бути подані в 6-місячний термін, який обчислюється відповідно до вимог п.«а» ст.134 цього документа. Товариство ж зазначений строк пропустило.

Справа розглядалася неодноразово, а останнім рішенням місцевого господарського суду в задоволенні позову було відмовлено. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та задовольнив позов. Цю позицію підтримав і ВГС.

В апеляційному та вищому судах відзначили, що факт нестачі вантажу та його вартість підтверджено належними та достатніми доказами й за нестачу несе відповідальність залізниця, яка зобов’язана відшкодувати вартість утраченого товару. Крім цього, товариство не пропустило строку позовної давності, передбаченого ст.315 ГК.

Після цього залізниця подала заяву про перегляд рішення касаційної інстанції у ВС через неоднакове застосування судом одних і тих самих норм матеріального права. Залізниця надала копії рішень, в яких, коли йшлося про схожі правовідносини, суди застосували положення статуту. Відповідно до них позовні заяви можуть бути подані до суду в 6-місячний строк, який обчислюється з дня видачі вантажу.

Вирішено найвищим

ВС дійшов висновку, що заява залізничників не підлягає задоволенню.

Згідно з його позицією ВГС і апеляція дійшли правильного висновку, що обчислення початку перебігу позовної давності в таких правовідносинах регулюється кодексом.

Статутом, відзначили в суді, передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу. Проте ч.4 ст.315 ГК встановлено: якщо заявлену перевізникові претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у ч.3 цієї статті (в даному випадку — 3 місяці), «заявник має право звернутися до суду протягом 6 місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді». Таким чином, цією нормою по-іншому, ніж у Статуті, розраховується початок перебігу позовної давності.

Однак ч.5 ст.307 ГК, яка кореспондується з ч.4 ст.909, ч.1 ст.920 Цивільного кодексу, встановлено, що «умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами».

Тобто ст.315 ГК і стст.134, 136, 137 статуту є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності в позовах про відшкодування збитків, що виникають після залізничних перевезень.

Статут було затверджено постановою КМ від 6.04.98 №457, й останні зміни до нього вносилися постановою КМ від 25.12.2002 №1973. ГК був прийнятий Верховною Радою 16.01.2003 і набув чинності з 1.01.2004. Крім того, у «Прикінцевих положеннях» ГК законодавець зобов’язав Кабмін привести свої нормативні акти (в тому числі й статут) у відповідність до норм кодексу. Проте Уряд цього не зробив.

За таких обставин ВС дійшов висновку, що відповідно до ч.4 ст.315 ГК строк позовної давності в розглядуваній справі не був пропущений, оскільки його початком є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Проблеми з конституційністю

Здавалося б, на цьому можна поставити крапку, але деякі норми заслуговують особливої уваги. Згідно з ч.2 ст.4 ГПК господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо вони не відповідають законодавству.

Відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 9.07.2002 №15-рп/2002 «право особи… на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист».

Аналогічний висновок міститься в п.8 постанови Пленуму ВС «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9. Відповідно до нього «суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку». Отже, досудове врегулювання спору не є обов’язковим.

Натомість, за приписами чч.1, 3, 4 ст.315 ГК, «до пред’явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред’явлення йому претензії». Після цього перевізник розглядає претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її (залежно від випадку) протягом 3 або 6 місяців чи впродовж 45 днів. «Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк… заявник має право звернутися до суду протягом 6 місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді».

Слід зазначити, що слово «можливим», яке використовується в ч.1 ст.315 ГК, могло б мати ключове значення та привести до іншого вирішення спору, якби суди свою правову позицію жорстко не прив’язали з інститутом досудового врегулювання спору як обов’язковим. З огляду на викладене виникають сумніви щодо відповідності Конституції передбаченого ст.315 ГК порядку перебігу позовної давності.

Якщо досудове врегулювання спору не є обов’язковим, то чому в цій справі для ВС вирішальною стала правова позиція, згідно з якою обчислення 6-місячного строку позовної давності здійснюється не з дня видачі вантажу, як того вимагала залізниця, а з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для неї? Тому видається, що ВС був зобов’язаний звернутися до КС і вирішити питання стосовно конституційності положень кодексу.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила». У ч.7 ст.261 ЦК передбачено, що винятки з правил перебігу позовної давності, передбачених, зокрема, ч.1 цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Крім цього, оскільки Статут залізниць затверджено не законом, а постановою Кабінету Міністрів, його приписи за жодних умов не можуть застосовуватися при обрахуванні початку перебігу позовної давності, а тому, розглядаючи цю справу, ВС узагалі не мав з’ясовувати суперечливість приписів статуту та положень ГК.

Тому з висновком ВС про те, що ст.315 ГК і стст.134, 136, 137 статуту є спеціальними нормами, котрі регулюють питання перебігу позовної давності в позовах про відшкодування збитків, які виникають після залізничних перевезень, можна погодитися лише в частині посилань на приписи ст.315 ГК.

Отже, під час розгляду спорів, пов’язаних з перевезенням вантажів залізницею, у разі обчислення початку перебігу 6-місячного строку позовної давності не можуть застосовуватися приписи статуту, оскільки це суперечить вимогам ч.7 ст.261 ЦК та ст.315 ГК. Поряд із цим щодо застосування приписів ст.315 ГК є сумніви стосовно відповідності передбаченого нею порядку Основному Закону. За таких умов більш прийнятним убачається обчислення початку перебігу встановленого ст.315 ГК 6-місячного строку позовної давності за правилами ч.1 ст.261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо ж застосування цих положень викликає забагато сумнівів з приводу законності обраного шляху, то можна обчислювати позовну давність відповідно до правил поведінки, які хоча й не встановлені тим чи іншим актом, але були усталеними у відповідних відносинах за часів Радянського Союзу та незалежної України до появи ГК, — з дня видачі вантажу.

У цілому для належного вирішення цього питання Статут залізниць має бути переглянуто й прийнято Верховною Радою як закон.