Про позику в іноземній валюті

Правова позицію як Верховного Суду України, так і нового ВС була єдиною: незалежно від валюти боргу засобом погашення грошового зобов’язання є гривня. Отже, якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов’язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті. Однак Велика палата ВС відступила від таких висновків.

У справі №373/2054/16-ц рішенням міськрайонного суду стягнуто з позичальника $13000 основного боргу з перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу та 3% річних у розмірі 10734,01 грн. ВП ВС своєю постановою від 16.01.2019 зазначене рішення та постанову апеляційного суду змінила, а саме:

виключила із судових рішень вказівку про здійснення перерахунку суми, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу;

ухвалила нове рішення в частині стягнення 3% — замість 10734,01 грн. написала $1155,04.

Такий підхід обґрунтовано тим, що Конституція не встановлює заборони на використання в Україні грошових одиниць іноземних держав, а обіг валюти зумовлений вимогами спеціального законодавства (ст.193, ч.4 ст.524 ЦК, законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»)

ВП ВС дійшла висновку, що як укладення, так і виконання договірних зобов’язань у валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Отже, у разі отримання в позику валюти громадянин зобов’язаний, якщо іншого не передбачено законом чи договором, повернути таку ж суму коштів у тій самій валюті.

Про компетенцію третейських судів

Верховний Суд України вказував, що третейські суди не можуть розглядати справ, які стосуються правовідносин за кредитними договорами, якщо позику видано у валюті. Мовляв, усі такі договори мають елементи публічно-правового характеру.

Велика палата ВС у постанові від 12.12.2018 у справі №755/11648/15-ц відступила від зазначеної позиції. Зокрема, ВП сказала, що до компетенції третейських судів належить вирішення спорів, які виникають між приватними особами, за винятком окремих категорій, прямо передбачених у чинному законодавстві, з питань, які не торкаються публічно значущих відносин.

Суд дійшов висновку: правовідносини щодо проведення грошових розрахунків за кредитним договором чи їх нездійснення (незалежно від валюти кредитування) мають суто цивільно-правовий, приватний характер. Ці правовідносини не можуть бути віднесені до таких, які мають публічно-правове значення за наявності лише єдиної ознаки — визначення засобу платежу у валюті.

Про визнання договору недійсним

Велика палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 відступила від висновків ВСУ щодо неможливості визнання недійсним договору, який сторони розірвали, у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Зазначено, що під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен установити:

наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх учинення (укладення);

настання відповідних наслідків.

Крім того, у разі задоволення позовних вимог у судовому рішенні слід підкреслювати, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

ВП дійшла висновку, що за обставин, коли предметом спору є недійсність договору, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватись як підстава для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Таким чином, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Огляд підготували юристи GOLAW