Честь, гідність і мораль

Невдоволення поширеною інформацією за умови її правдивості не є підставою для позову

Політичні діячі та посадові особи, які вирішили апелювати до довіри суспільства, підлягають ретельному громадському контролю й потенційно можуть зазнати гострої критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 17.12.2018.

Тендер — під сумнівом

У 2016 р. громадянка звернулася до суду з позовом про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її вилучення. Підставою для таких вимог стала інформація, розміщена на веб-сайті. У ній ідеться про те, що нібито позивачка та її син, який був народним депутатом, а з 2012 р. працює начальником територіального управління Держфінінспекції в Харківській області, є засновниками товариства з обмеженою відповідальністю, входять до органів управління та приймають рішення щодо ведення підприємницької діяльності.

У 2016 р. зазначене ТОВ виграло тендер на будівництво світлофорного об’єкта вартістю понад 2 млн грн. та уклало відповідну угоду з управлінням з будівництва, ремонту та реконструкції департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради. Раніше це ж ТОВ отримало підряд від міськради на реконструкцію освітлення майдану на 15 млн грн.

На переконання позивачки, інформація викладена в негативному світлі, є недостовірною та завдає шкоди їй та членам її родини.

Перша інстанція відмовила в задоволення позову, мотивувавши рішення тим, що публікація являє собою оціночні судження, не перевищує меж допустимої критики, не виходить за рамки суспільної моралі. Вона подана у формі, яка не принижує гідності, честі, не має характеру завідомо неправдивих відомостей та не є поширенням завідомо неправдивої інформації.

Апеляційний суд залишив рішення без змін.

Критерії недостовірності

У постанові №646/8844/16-ц ВС нагадав тлумачення термінів, які застосовувалися під час вирішення справи. Так, згідно зі ст.299 Цивільного кодексу особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Вона може звернутися до суду з позовом про захист ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов’язується позитивна соціальна оцінка в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності діянь особи загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації особа має право пред’явити, зокрема, в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (уживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, ідеться в постанові, предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, котрі, як вираження суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності та спростувати. Це відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див., зокрема, п.46 рішення у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Баланс інтересів

Далі ВС роз’яснив, що спростування недостовірної інформації здійснює особа, яка її поширила, у такий же спосіб, в який вона була поширена.

Крім того, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи й вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.01.2004 на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться в резолюції №1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади й (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.

У стст.3, 4, 6 декларації сказано: оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю й потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Отже, суди правильно застосували наведені норми права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Поширена відповідачами інформація про позивачку є неприємною для неї, але не виходить за рамки суспільної моралі. Відомості викладено у формі, яка не принижує гідності, честі чи ділової репутації, не має ознак завідомо неправдивих даних, не є поширенням останніх.