Мовчання не завжди золото

Проблему насильства в сім’ї лише правовими механізмами не вирішити

Насильство в сім’ї завдає моральної шкоди суспільству, ставить людину в залежне становище. Прояви жорстокості не лише руйнують злагоду в родині, а й часто є передумовами скоєння злочинів. Тому насильство в сім’ї, беззаперечно, є суспільною проблемою, що потребує вирішення на державному рівні та в жодному разі не має замовчуватись.

16 днів проти насильства

Про визнання Україною цієї проблеми та переведення її з розряду особистих на державний рівень свідчить закон «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001, зорієнтований саме на запобігання цьому негативному явищу на початковій стадії, доки конфлікт між сторонами не призвів до непоправних наслідків.

До прийняття цього акта в жодному юридичному документі не було визначення поняття «насильство в сім’ї». Адже про існування цієї проблеми ще кілька років тому навіть не йшлося, оскільки вона стосувалася приватної сфери життя людини.

Протягом останніх років спостерігається позитивна тенденція, що полягає в приверненні уваги вітчизняної спільноти до проблеми насильства в родині: державні органи, громадські організації та приватні особи долучаються до її популяризації серед населення — переглядається та вдосконалюється відповідна законодавча база, видаються посібники, присвячені насильству в родині, проводяться тематичні заходи, де учасники мають змогу ознайомитись із міжнародними стандартами у сфері протидії такому явищу та отримати конкретні практичні поради.

Так, на спільному засіданні комітету з сімейного та спадкового права і форуму жінок-юристів Асоціації правників України експерти обговорювали питання відповідальності за насильство в сім’ї та провели моніторинг відповідних судових справ.

Співробітник міжнародного відділу Національної школи суддів Світлана Павлиш розповіла про кампанію «16 днів проти гендерного насильства», яка впродовж останніх років проходить в усіх регіонах України. У її рамках громадськими організаціями, державними органами та центрами соціальних служб проводяться заходи з попередження й подолання насильства в сім’ї.

Започаткував цю міжнародну акцію в 1991 році Центр жіночого глобального лідерства.

В Україні перша кампанія на державному рівні відбулася у 2001 р. Як зазначила С.Павлиш, дати початку та завершення цієї акції — з 25 листопада до 10 грудня — обрані не випадково, адже в цей період відзначають: Міжнародний день ООН з викоренення насильства щодо жінок (25 листопада), Всесвітній день боротьби зі СНІДом (1 грудня), Всесвітній день боротьби за відміну рабства (2 грудня), Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями (3 грудня), Міжнародний день волонтера (5 грудня), День захисту прав людини (10 грудня).

Більш ніж десятирічна підтримка Україною всесвітньої кампанії вже дала свої результати, які полягають, по-перше, у визнанні цієї проблеми, по-друге, у її вирішенні. Крім того, збільшилася кількість звернень про вчинення насилля та сотні жертв сімейної жорстокості змінили своє життя на краще.

Показники вражають…

Як зазначила С.Павлиш, за даними вітчизняної статистики, кожна третя жінка зазнає насильства в родині, причому не лише фізичного, а й психологічного. Що стосується вагітних жінок, то кожна четверта з них зазнає тілесних ушкоджень.

Експерт наголосила, що, починаючи з 2007 р., МВС веде власну статистику насильства в сім’ї, за даними якої щороку на обліку перебуває близько 100 тис. осіб за скоєння подібних правопорушень, приблизно 80% із них — чоловіки.

Наприкінці 2010 р. — початку 2011-го було проведено соціологічне дослідження з метою виявлення випадків насильства в родині та ставлення населення до цієї проблеми. За його результатами, третина опитаних стикалась з насильством особисто. Але, за словами С.Павлиш, тільки кожен 4-й звертався до відповідних органів. Решта або вважали насильство суто сімейною (приватною) проблемою, або не мали відповідних правових знань та не знали, де їм можуть надати допомогу. Експерт зазначила, що в жертв насильства є можливість звернутися не тільки до органів внутрішніх справ, а й до соціальних служб, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту.

Тривожним є той факт, що не всі респонденти правильно розуміють поняття «насильство», вважаючи, що проявами останнього є лише фізичний вплив кривдника на жертву, хоча насправді зміст цього поняття є більш широким та не обмежується лише заподіянням тілесних ушкоджень.

За словами С.Павлиш, медики в приватних розмовах зізнаються, що кожна 3-я людина, яка прибуває до травмпункту з тілесними ушкодженнями, отримує останні в результаті побутового насильства. Цей факт є вражаючим і ще раз підтверджує актуальність проблеми й необхідність привернення до неї уваги широкого кола осіб та негайних дій з викорінення цього згубного для суспільства явища.

Стандарти vs реалії

За міжнародними стандартами, насильство в сім’ї є одним з проявів насильства щодо жінок, яке означає будь-який акт насильства, скоєний на підставі ознаки статі, що заподіяв або може заподіяти фізичну, психологічну шкоду, шкоду сексуальному здоров’ю або страждання жінкам, а також загрозу здійснення таких актів, порушення або самовільне позбавлення волі чи то в суспільному, чи то в особистому житті.

Як зазначила С.Павлиш, модельний закон ООН про домашнє насильство, який є одним з основних стандартів щодо протидії сімейному насильству, є еталоном для багатьох країн при розробленні відповідного національного законодавства.

Цей закон, зокрема, вказує на те, що насильством в сім’ї слід вважати й дій, вчинені по відношенню до хатніх працівників родини — гувернанток, водіїв та іншого обслуговуючого персоналу, що проживає разом з сім’єю в одному приміщенні. Що стосується позиції українського законодавця з цього питання, то при розробленні проекту закону «Про попередження насильства в сім’ї» експерти не внесли зазначених осіб до категорії членів сім’ї.

С.Павлиш відзначила, що Євросуд розглядав певну кількість справ, що стосувалися насильства в сім’ї, рішення у яких стали для конкретних країн своєрідними стандартами. Зокрема, це справи: «А. проти Сполученого Королівства» (1998), «Контрова проти Словаччини» (2004), «Беваква та С. проти Болгарії» (2008), «Опуз проти Туреччини» (2009).

За словами експерта, взірцем для світової спільноти є австрійська система захисту жертв насилля, яка побудована таким чином, що у випадку скоєння домашнього насильства, кривдника виселяють з квартири на 2 тижні. При цьому нікого не цікавить, де він знайде притулок на цей час.

В Україні ситуація є діаметрально протилежною: притулку шукають не кривдники, а жертви. Крім того, при зверненні до спеціалізованих закладів, які повинні надавати допомогу таким особам, останні, крім прописки, зобов’язані надати довідку про результати флюорографії та від гінеколога. Враховуючи це, складається ситуація, що насильство слід планувати заздалегідь, зазначає експерт.

Істотною відмінністю вітчизняного законодавства у сфері запобігання сімейному насильству є існування, поряд з фізичним, психологічним та сексуальним, 4-ї категорії насильства — економічного, яке виражається в матеріальному прояві агресії. Прикладом такого насильства, зокрема, може бути заподіяння шкоди одягу та іншому майну жертви, позбавлення останньої житла, їжі чи коштів, на які особа має передбачене законом право.

Під час засідання між експертами точилася гостра дискусія з приводу застосування закону «Про попередження насильства в сім’ї». Зокрема, голова комітету з кримінального та кримінально-процесуального права АПУ, адвокат Євген Солодко висловив думку, що документ є філософським, а не прикладним. Адже з погляду практики він є безпорадним. «Якщо виключити даний закон з правового поля, реальна ситуація не зміниться», — відзначив експерт.

На його думку, будь-який випадок насильства в сім’ї можна кваліфікувати, застосовуючи Кримінальний, Цивільний кодекси та Кодекс про адміністративні правопорушення. Якщо ж випадок не підпадає під жодну норму, слід розширити положення кодексів, а не приймати спеціальний закон.

У свою чергу С.Павлиш відзначила, що саме завдяки закону та після його прийняття в Україні для жертв насильства з’явилися притулки, які надають постраждалим практичну допомогу. За офіційними даними, в нашій країні існує 26 таких установ, наголосила експерт. Це, безумовно, дуже мало, адже реальна цифра жертв є набагато більшою, ніж ці заклади можуть вмістити. Тому, на думку експертів, надзвичайно важливими є ініціативи приватних клієнтів для створення таких установ.

Єдине, на чому зійшлися: проблему насильства в сім’ї не вирішити, використовуючи одні лише правові механізми, для цього потрібен комплексний підхід: допомога держави та підвищення правової культури й свідомості населення.