Вплив на вартість

Що допоможе довести в суді неправомірність відмови в митному оформленні на підставі наданих документів

Митні платежі забезпечують 40—50%, а іноді й більше надходжень до державного бюджету. Проте розуміння масштабів митних питань не робить цю категорію спорів популярною серед зовнішніх юридичних консультантів. У причинах такої ситуації члени Асоціації правників України розбиралися під час засідання комітету податкового і митного права, присвяченого проблемним аспектам практики.

Індикативи розмитнення

Відомо, що більшість митних ставок у тарифі формує відсоток від вартості, і, як випливає з деяких доповідей, практика такого формування вимагає великих знань як від інспекторів, так і від корпоративних юристів і менеджменту зовнішньої економічної діяльності.

Як розповів колегам начальник управління правового забезпечення групи компаній «SOCAR Україна» Михайло Третьяков, основне, на що «заточені» вітчизняні митні інспектори з урахуванням фіскальної спрямованості їхнього функціоналу, — це поповнення бюджету. «У них є план, скільки вони повинні зібрати з нас із вами, — додав він, звертаючись до колег. — Хтось платить повну митну вартість, хтось робить це не в повному обсязі, звідси так звані блатні фірми.

Серед іншого М.Третьяков звернув увагу колег на те, що регулятор не зміг відійти від величезної кількості нормативних актів, які необхідно вивчити корпоративним юристам і менеджменту зовнішньоекономічної діяльності для того, щоб знайти відповіді на свої запитання, зокрема щодо валютного контролю й тарифного регулювання.

Крім вартості товару, зазначеної в контракті, застосовується резервний метод її розрахунку. Це дозволяє митниці та фіскальній службі визначати прийнятний для держави рівень коригування.

Хоча на початку жовтня Уряд визнав такою, що втратила чинність, постанову «Про використання в системі управління ризиками орієнтовних показників митної вартості товарів» від 16.09.2015 №724, на думку експертів, орієнтири будуть існувати завжди — в гласній та негласній формах. І навіть після скасування документа залишатимуться індикативи, нижче яких розмитнення неможливе. «Вони розраховуються дуже просто, — розповів М.Третьяков. — Береться вал декларацій та ділиться на основну облікову одиницю — кілограми чи штуки».

За словами експерта, хоча в міжнародному праві митна вартість і не визначається на основі якихось мінімальних показників, тобто прогресивна світова спільнота не прагне встановлювати індикативи, для України це не є достатньою підставою для відмови від такої практики. «Є торішні методичні рекомендації Державної фіскальної служби, — поінформував М.Третьяков, — згідно з якими спочатку інспектор вивчає характеристики товару, перевіряє документи на предмет технічних протиріч, а в подальшому порівнює заявлені ціни з наявною інформацією про рівень цін на такі товари».

При цьому за основу беруться ринкові ціни, джерелом інформації про які зокрема може виступати митна база (автоматизована система, програма «Інспектор 2006»). Прикметно, що до уваги беруться обсяг партії, умови поставки та інші змінні, які в рази примножують вартість товару. Далі перевіряється наявність зв’язку продавця й покупця. Причому декларант сам ставить галочку в декларації, якщо компанії пов’язані, і в цьому випадку, на думку експерта, розмитнити буде «апріорі довше і дорожче як у грошовому еквіваленті, так і для нервів», оскільки потрібно довести, що ціна є ринковою, і показати інші аналогічні контракти про імпорт в Україну.

Думка арбітра

Як іронічно зауважив суддя Київського окружного адміністративного суду Андрій Волков, за останні 5—7 років відбулись істотні зміни в податковому й митному законодавстві. Так, відчувається робота підрозділів законодавчого забезпечення фіскальної служби, вони працюють над помилками, зокрема над тим, щоб узаконити дії, які в законників викликають сумніви, тобто вивчають судову практику.

За словами судді, Митний кодекс чітко визначає перелік умов, за яких документи можуть не прийматися для розмитнення. Зокрема, в них мають бути виявлені певні суперечності, відсутні відомості, які впливають на формування митної вартості, або ж убачаються ознаки підроблення. Однак судова практика є різною, оскільки законодавче регулювання постійно змінюється. За таких умов великого значення набуває досвід судді, а також його ставлення до бізнесу.

«Я розумію МК як документ, що має усувати перешкоди для вільної торгівлі, — підкреслив А.Волков, — саме тому оцінка дій митного органу з мого боку відбувається в контексті того, чи дотримався інспектор переліку названих умов, тобто він має вказати, де ж та прогалина, яка дозволяє йому не прийняти документи для розмитнення».

У подальшому від декларанта вимагають додаткових документів, перелік яких також міститься в кодексі. Це може бути бухгалтерська документація, платіжки, прайс-листи або декларації країни відправлення.

При цьому А.Волков наголосив, що вимога надання додаткових документів має бути спрямована на усунення виявлених у базовому пакеті недоліків. На практиці ж спрацьовує автоматизована система управління ризиками й починається юридична казуїстика, перевірка дотримання умов постачання за договором, додатковими угодами та за фактом, з’ясовується, чи збігається місце постачання, маршрут транспортування, чим підтверджуються витрати на страхування тощо. «Дуже сумніваюся, що митний інспектор, який опрацьовує базовий пакет документів, детально це вивчає, поки не спрацювала автоматизована система управління ризиками», — підкреслив доповідач.

Водночас в АСУ не може міститися вся інформація про товари, вважає суддя, це ставить питання про доцільність використання її як індикатора обов’язковості наступної перевірки. Набагато доцільніше притримуватися зазначених у кодексі умов, переконаний А.Волков. «Як ні, то припинімо гратися в демократію та скажімо бізнесу, що державі принципово байдуже до того, що написано в документах, головним для митного оформлення є те, що кажуть митний інспектор разом з АСУ», — запропонував законник, на думку якого такі перепони можуть призвести тільки до судових спорів.

Ще один типовий привід для цього — класифікація товарів, підходи до якої також зводяться до роботи АСУ. «Головне — мета, з якою приймається рішення про коригування митної вартості або про визначення коду товару, — підкреслив А.Волков. — Це — вплив на формування податкових зобов’язань, які справляються під час митного оформлення».

На думку судді, у цьому сенсі в законодавстві відбулася підміна суті спору. Він точиться з приводу митного оформлення. Адже на перший план виходить не те, за яким кодом буде ідентифікований товар, а скільки грошей сплатять під час його розмитнення.

Позитиви й негативи

Підбиваючи підсумки засідання профільного комітету АПУ, можна зробити висновки, що митні спори вимагають від зовнішнього юридичного консультанта більше зусиль для підготовки до судового засідання, ніж інші справи. Водночас його час у суді, витрачений на цю справу, коштуватиме так само, як і на будь-яку іншу, менш марудну. Ще й результат може залежати від позиції судді щодо бізнесу, тобто ні грошових тобі переваг, ні особистого задоволення від виконаної роботи.

Водночас корпоративні юристи налаштовані позитивно й переконують колег: статистика за даними категоріями справ все ж таки на боці бізнесу, який вартий бути представленим на найвищому професійному рівні.