Дитячий кримінал

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи — найбільш характерна причина зміни вироків

У цій частині аналізу судової практики піде мова про причини зміни вироків у справах про злочини, скоєні неповнолітніми, та про реагування судами на встановлені у справах факти порушення закону. Крім того, автори узагальнення зосередили увагу на умовах та причинах, що сприяли скоєнню злочинів особами, які не досягли 18-річного віку. Нагадаємо, аналіз проведено Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ. Над документом працювали суддя ВСС Наталя Квасневська, начальник управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики ВСС Єлизавета Чернушенко, головний консультант відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики ВСС Анна Гридасова.

Зміна вироків

Як свідчать статистичні дані, кількість помилок і порушень закону, допущених місцевими судами при розгляді справ про злочини, скоєні неповнолітніми, дещо зменшилась. У 2010 році в апеляційному й касаційному порядку було скасовано 422 вироки стосовно неповнолітніх, що на 4,7% менше, ніж у попередньому році, у т.ч. в апеляційному порядку — 371, у касаційному — 51. Найбільше скасовано таких вироків місцевих судів у Донецькій області — 77, Луганській — 29, Харківській — 26, Вінницькій — 24, та у м.Києві — 27. Апеляційними судами скасовано 66,6% вироків із направленням справи на новий судовий розгляд.

У зв’язку з неправильною кваліфікацією або суворістю призначення покарання змінено вироки місцевих та апеляційних судів стосовно 345 неповнолітніх, що на 7,5% більше, ніж у попередньому році, з них судами апеляційної інстанції — 323.

Основними причинами скасування та зміни вироків були порушення права неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто м’яких або суворих покарань, порушення норм КК при призначенні покарань, однобічність або неповнота досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.

Відповідно до вимог чинного законодавства підстави зміни судових рішень (вироків, постанов суду) визначено стст.370—372, 398 КПК.

Згідно зі ст.373 КПК зміна вироку або постанови допускається, якщо цим не погіршується становище засудженого або особи, стосовно якої застосовано примусові заходи виховного або медичного характеру.

Перелік підстав для зміни вироку (постанови), визначений ст.373 КПК, не є вичерпним. Апеляційний суд, змінюючи рішення, вправі: застосувати кримінальний закон про менш тяжкий злочин; виключити окремі епізоди обвинувачення, які не підтверджені доказами, не мають складу злочину чи встановлені порушення процесуального закону, якщо направлення справи на додаткове розслідування або на новий розгляд буде визнано недоцільним; пом’якшити призначене покарання, виключити цілком або частково конфіскацію майна або будь-яке інше додаткове покарання; змінити рішення про долю речових доказів, а також внести інші зміни за умови, що вони не погіршують становища засудженого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру. При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали чи постанови суд касаційної інстанції керується стст.398, 370—372 КПК.

Аналізуючи матеріали справ, надані для узагальнення, було виявлено, що у зв’язку з пом’якшенням покарання змінили такі вироки.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 28.01.2010 змінено вирок Солом’янського районного суду м.Києва від 7.07.2009, яким засуджено С. за ч.2 ст.187 КК до 7 років позбавлення волі без конфіскації майна; Д. — за ч.2 ст.187 КК до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; Х. — за ч.2 ст.187 КК до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Як вбачається з оскаржуваного вироку суду, С., Д., Х. визнано винними у скоєнні 24.08.2008 приблизно о 1.00 біля буд. №5 по вул. Освіти в м.Києві нападу за попередньою змовою. Зокрема, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілих В. та Є., що виявилося у застосуванні Х. ножа, С., Д., Х. заволоділи майном потерпілих — фотоапаратом Kodak, що для потерпілого В. матеріальної цінності не становив, та мобільним телефоном Nokia 3510і з сім-картою і грошима на рахунку на загальну суму 1000 грн., що належав Є., а також мобільним телефоном Samsuпg Х600 з сім-картою і грошима на рахунку на загальну суму 216 грн., який належав Г. Змінюючи вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання С., Д. не врахував усіх обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують тяжкість скоєного злочину, які з урахуванням даних про підсудних дають підстави для призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.2 ст.187 КК. Так, суд стосовно С. врахував як обставину, що пом’якшує покарання, добровільне відшкодування завданої шкоди, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою потерпілого Г. про відшкодування йому шкоди матір’ю засудженого і про відсутність у Г. будь-яких претензій до С. Із показань потерпілого Є. вбачається, що він претензій матеріального характеру до С. не має. За таких обставин колегія суддів судової палати в кримінальних справах визнала обставиною, що пом’якшує покарання, добровільне відшкодування завданої шкоди. За наявності двох обставин, що пом’якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, а також з урахуванням даних про особу С., який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, злочин скоїв у неповнолітньому віці, зважаючи на його роль у скоєному, наслідки злочину, колегія суддів судової палати дійшла висновку про необхідність пом’якшення С. покарання за ч.2 ст.187 КК та, застосувавши положення ст.69 КК, пом’якшила покарання до 5 років позбавлення волі.

Ігнорування вимог

Вивчення справ показало, що суди й досі допускають помилки при визначенні тривалості іспитового строку стосовно неповнолітніх засуджених, які звільняються від відбування покарання з випробуванням.

Так, вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 7.12.2009 стосовно К., засудженого за ч.2 ст.121, ст.69 КК до 5 років позбавлення волі та звільненого на підставі ст.75 КК від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 3 роки. Суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність вини К. у скоєнні інкримінованого злочину. Цей висновок грунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляції не заперечувались. Проте при призначенні покарання суд допустив неправильне застосування кримінального закону, яке потягло за собою зміну вироку. Так, із вироку суду вбачається, що К. було звільнено від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 3 роки. Однак, К. є неповнолітнім, тому, ухвалюючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання, суд мав керуватись вимогами ч.3 ст.104 КК, якою визначено, що для неповнолітніх іспитовий строк установлюється тривалістю від 1 до 2 років. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 7.04.2010 вирок стосовно К. було змінено, останньому встановлено іспитовий строк з урахуванням положень ст.104 тривалістю 2 роки.

Іноді суди ігнорують вимоги ст.98 КК (якою встановлено види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього), допускаючи порушення закону при призначенні таким особам покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 9.02.2010 вирок Торезького міського суду Донецької області від 3.09.2009 щодо Г., Б., обвинувачених за ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.1 ст.70 КК, змінено, виключено з резолютивної частини вироку вказівку застосування до засудженого Г. додаткового покарання у вигляді конфіскації усього майна за ч.2 ст.187, ч.1 ст.70 КК, в решті вирок залишено без змін. Так, висновок суду про доведеність вини засуджених у скоєнні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними й дослідженими в судовому засіданні доказами, ніким не оспорюється та є обгрунтованим. Призначене засудженому основне покарання відповідає вимогам ст.65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів. Разом із тим суд, призначаючи Г., який на день скоєння злочинів не досяг повноліття, додаткове покарання за ч.2 ст.187 КК у вигляді конфіскації майна, не врахував, що відповідно до вимог ст.98 КК для неповнолітніх не передбачено додаткового покарання у виді конфіскації майна, у зв’язку з наведеним вказівка суду про призначення Г. додаткового покарання підлягає виключенню з вироку. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області вирок стосовно Г. та інших змінено, з резолютивної частини вироку виключено застосування до засуджених додаткового покарання у вигляді конфіскації усього майна за ч.2 ст.187 КК.

Суди, призначаючи неповнолітнім покарання без конфіскації майна, мають посилатися на положення ст.98 КК, яка забороняє застосовувати цей вид покарання стосовно осіб, молодших 18 років, а не призначати покарання із застосуванням ст.69 КК.

Крім того, під час проведення узагальнення виявлено порушення щодо застосування кримінального закону. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 10.06.2010 було змінено вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 19.03.2010 стосовно Г., засудженого за ч.1 ст.185 КК до покарання у вигляді 30 діб арешту, за ч.1 ст.296 КК — до покарання у вигляді 15 діб арешту, на підставі стст.70, 72 КК остаточно визначено покарання у вигляді 45 діб арешту. Відповідно до стст.75, 76 КК засудженого було звільнено від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 1 рік. Підставами для зміни судового рішення стало те, що ст.75 КК не передбачає звільнення від покарання з випробуванням у вигляді арешту, а отже, таке рішення суду не можна вважати правильним. Разом із тим є спеціальна норма кримінального закону — ч.2 ст.104 КК, що допускає звільнення від покарання засуджених неповнолітніх, яким призначено арешт. За апеляцією прокурора вирок суду було змінено, неповнолітнього Г. звільнено від покарання на підставі ст.104 КК.

Найчастіше причинами зміни вироків є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що суди, розглядаючи справи про злочини, скоєні неповнолітніми особами, в цілому дотримуються вимог законодавства. Водночас, є випадки неналежного виконання вимог закону щодо умов і порядку розгляду справ зазначеної категорії, мають місце помилки при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх, неповністю з’ясовуються причини, що сприяли скоєнню злочинів та порушенню кримінально-процесуального законодавства, яким встановлено особливості розгляду даної категорії справ.

Реагування на порушення

Відповідно до ст.23² КПК суд за наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини та умови, що сприяли скоєнню злочину, і вимагають вжиття відповідних заходів.

Згідно з чинним законодавством окрему ухвалу може бути також винесено: при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, якщо суд визнає це за необхідне; при встановленні фактів виявлення громадянином високої свідомості, мужності при виконанні громадського обов’язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину; у разі необхідності доведення цих фактів до відома підприємства, установи або організації, де працює громадянин. Наведений перелік підстав, за яких суд може виносити окрему ухвалу, не є вичерпним.

Слід зазначити, що не може бути винесено окрему ухвалу (постанову) суду щодо правової позиції адвоката у справі та прокурора.

Як вбачається з матеріалів узагальнення, протягом 2010 року при розгляді кожної справи про злочин, скоєний неповнолітнім, судді з’ясовували причини та умови, які сприяли скоєнню злочину, і за наявності підстав відповідно до стст.23, 23², 433 КПК реагували на них винесенням окремих ухвал (постанов).

Центральним районним судом м.Сімферополя АРК у ході розгляду кримінальної справи за обвинуваченням неповнолітнього М. у скоєнні злочинів, передбачених чч.2—3 ст.185 КК було встановлено, що М., раніше неодноразово судимий за скоєння корисливих злочинів проти власності, з 2008 року перебуває на обліку в Республіканському наркологічному диспансері з діагнозом хронічний алкоголізм. Ці обставини свідчать про відсутність належного контролю за поведінкою неповнолітнього з боку його матері, її ухилення від цього обов’язку. Стаття 164 СК передбачає заходи впливу на батьків, які ухиляються від виконання обов’язків із виховання дитини, а саме — позбавлення батьківських прав. Водночас поведінка матері неповнолітнього М. залишається без належного реагування органів опіки та піклування. З урахуванням положень ст.165 СК суд рекомендував управлінню у справах дітей, сім’ї та молоді Центральної районної ради м.Сімферополя розглянути питання про звернення до суду із позовом про позбавлення матері М. батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина. Окремою постановою суду від 13.09.2010 цю рекомендацію було доведено до відома управління дітей, сім’ї та молоді Центральної районної ради м.Сімферополя. На вказану постанову надійшла відповідь, що спеціалісти управління проводять перевірку доцільності позбавлення матері М. батьківських прав.

Неналежне дослідження

Вивчені під час узагальнення матеріали кримінальних справ про злочини, скоєні неповнолітніми, свідчать про наявність недоліків і порушень при проведенні відповідними органами досудового слідства, що найчастіше полягають у неналежному дослідженні умов життя та виховання осіб, молодших 18 років, неприєднанні до матеріалів справи актів відповідних перевірок, порушенні права неповнолітнього на захист, неналежному виконанні державними органами своїх повноважень тощо. Проте суди не завжди звертають увагу на грубе порушення прав неповнолітніх і часто жодним чином на це не реагують.

Так, у кримінальній справі стосовно Ш., засудженого вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30.08.2010 за ч.3 ст.185 КК та звільненого від відбування покарання з випробуванням, у день порушення справи, 26.04.2010, органи досудового слідства допитали його як свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за стст.384, 385 КК. 27.04.2010 призначили стосовно Ш. амбулаторну психолого-психіатричну експертизу, за висновком якої від 25.05.2010 у нього було виявлено розлади психічного розвитку. 31.05.2010 органи досудового слідства провели із Ш. відтворення обстановки і обставин події як зі свідком, і лише 2.06.2010 у справі було призначено захисника та пред’явлено обвинувачення. У порушення вимог закону суд належним чином не відреагував на ці факти.

У кримінальній справі за обвинуваченням П., М. за чч.2—3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.4 ст.187, ч.2 ст.121 КК, С., Б. за ч.3 ст.185, ч.2 ст.186 КК, Б., К. за ч.3 ст.185 КК суддею Красноперекопського міськрайонного суду АРК винесено окрему постанову від 6.01.2010 щодо виявлення порушень кримінально-процесуального законодавства працівниками і слідчими СВ Армянського ГУ МВС в АРК під час проведення виїмки, відтворення обстановки та обставин події; крім того, очна ставка проводилась без участі захисника або законного представника неповнолітнього; явка з повинною неповнолітнього П. неналежним чином оформлена (порушено вимоги ч.4 ст.96 КПК) — не зазначено посадову особу, яка прийняла явку з повинною, не вказано дату її прийняття, не відображено її реєстрацію. У зв’язку з наведеним, при постановленні вироку суд не мав можливості посилатися на вказані процесуальні документи, складені при проведенні слідчих дій, як на докази, які б викривали неповнолітніх у скоєнні злочину. Копію цієї постанови було направлено на адресу прокурора м.Армянська для виконання. Відповіді про вжиття відповідних заходів на адресу суду не надходило.

Окремі ухвали

Проблемним залишається питання виконання винесених судом окремих постанов (ухвал), оскільки відповідні органи нехтують законом. За таких обставин судам слід застосовувати положення ст.185⁶ КпАП, відповідно до якої у разі залишення посадовою особою окремої ухвали без розгляду суд має вжити заходів і притягнути винного до відповідальності.

При розгляді кримінальної справи за обвинуваченням К., І., Б. за ч.2 ст.212, ч.2 ст.296 КК, яка перебувала у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області, було виявлено невиконання працівниками СІЗО управління Державного департаменту з питань виконання покарань у м.Києві та працівниками Державного департаменту з питань виконання покарань в м.Житомирі своїх посадових обов’язків, що призвело до тяганини у справі (4 рази з невідомих причин не були доставлені в судове засідання обвинувачені, суд не міг розпочати своєчасне слухання справи). За таких підстав, відповідно до вимог ст.23² КПК суддею було винесено окрему постанову та доведено її до відома ДДПВП з метою вжиття необхідних заходів та недопущення подібних випадків у майбутньому. Відповіді на цю окрему постанову до суду не надходило, тому останнім було направлено нагадування з приводу виконання рішення суду.

Інший випадок — кримінальна справа за обвинуваченням Е-А. і неповнолітнього К., розгляд якої було призначено Керченським міським судом АРК на 14.09.2010. 31.08.2010 до ізолятора тимчасового тримання КМУ ГУ МВС в АРК було направлено вимогу на етапування підсудних, проте в призначений час останні в судове засідання не були доставлені, у зв’язку з чим слухання було відкладено. Суд виніс окрему постанову, у якій вказав, що вимогу на етапування було своєчасно направлено до ІТТ КМУ ГУ МВС в АРК, однак, до призначеного часу підсудних не було доставлено, відомостей про наявність будь-яких поважних причин, які перешкоджали б виконанню вимоги суду про доставку підсудних у судове засідання, на адресу Керченського міського суду АРК не надходило. Суд постановив довести встановлені судом факти до відома прокурора м.Керч для вжиття відповідних заходів реагування. 25.10.2010 до суду надійшов висновок службової перевірки щодо окремої постанови судді, в якому вказано, що в ході перевірки встановлено вину інспектора — чергового ІТТ, вказано на недопущення таких фактів.

Із матеріалів судової практики вбачається, що суди намагаються виконувати вимоги стст.23, 23² КПК щодо виявлення причин та умов, які сприяли скоєнню злочинів неповнолітніми, та реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов).

Водночас судам слід більш жорстко реагувати на факти порушення законодавства органами досудового слідства, вказувати на необхідність здійснення соціального патронажу не тільки тих сімей, де є неповнолітні, схильні до протиправної поведінки, а й сімей, що належать до групи ризику.