Адвокат року ААУ Леся Дубчак:

«Людям ніде шукати правди, крім судів»

Становлення та зміст цивільно-правових норм і закріплених ними інститутів сьогодні як ніколи зачіпає проблематику суміжних галузей права. Про те, як розвиватиметься вітчизняна цивілістика за таких умов, «ЗіБ» дізнався в адвоката року-2015, співорганізатора тематичного форуму Асоціації адвокатів України «Київська весна» Лесі ДУБЧАК.

«Адвокатура готова сприяти громадянам у відновленні їхніх порушених прав»

— Які актуальні питання в галузі цивільного права та процесу постають перед вітчизняними цивілістами сьогодні? Які шляхи їх вирішення?

— Питань дуже багато, і вони дійсно стосуються не тільки матеріального, а й процесуального права. Зі зміною закону «Про судовий збір» для багатьох категорій громадян правосуддя стало недоступним або надто дорогим.

Узагалі цивілістика цікава, складна й охоплює багато різних правовідносин. Саме тому ААУ вже вп’яте проводить форум із цивільного права і процесу. В рамках заходу обговорюються не тільки питання цивілістики, а й проблематика суміжних галузей права — господарського права та процесу, трудового, сімейного права. Зокрема, ми з колегами намагаємося комплексно й системно підійти до висвітлення нових правових позицій і останніх тенденцій у судовій практиці. Адже працювати в цьому динамічному правовому полі, що постійно змінюється, достатньо складно.

Наприклад, актуальним питанням є прийняття трудового кодексу. Чинний Кодекс законів про працю морально застарів і не може врегулювати всі питання належним чином. Водночас він стоїть на боці найманого працівника. Як буде далі і що ми врешті-решт отримаємо, коли Верховна Рада прийме довгоочікуваний новий кодифікований акт трудового законодавства, сказати важко. Більшість експертів погоджуються з тим, що трудовим кодексом роботодавець буде захищений краще, ніж найманий працівник.

Також усіх цікавить сімейна проблематика, право особи на житло, адже воно базове й нерідко порушується. Не залишаються без уваги й деліктні зобов’язання, бо це наше щоденне життя, і позиції Верховного Суду щодо цього впродовж останніх місяців змінилися. Сподіваюся, ми з колегами всі ці питання на форумі обговоримо, зможемо поділитися думками, напрацюваннями, практикою, почути щось корисне від представників органів державної влади, яких ми запросили, попри те що не всі вони готові активно включитися в роботу форуму як експерти й доповідачі. Мабуть, бояться критики з боку практикуючих адвокатів.

 — Ви почали зі зміни ставок судового збору. На вашу думку, чи виправдане таке подорожчання справедливості?

— Метою, яку мав законодавець, уносячи зміни до цього закону, є поповнення бюджету, це очевидно. Водночас кількість справ, які нині перебувають у судах, свідчить про серйозну хворобу правової системи держави й недовіру суспільства до влади в цілому. Людям ніде шукати правди, крім судів. На жаль, вони і там нечасто знаходять справедливість та відновлення своїх порушених прав. Проте інших варіантів немає.

Навіть для того, щоб звернутися до Європейського суду з прав людини, в якому Україна лідирує за кількістю заяв проти неї, потрібно вичерпати всі національні засоби захисту. В процесуальних нормах передбачена можливість розстрочити, відстрочити, звільнити позивача від сплати судового збору. Однак суди не йдуть на це, хоча мені здається, що все-таки тенденція намітилася до певного покращення.

Якщо говорити про цивільне судочинство, то суд, згідно з останньою практикою, звільняє від сплати збору малозабезпечених громадян, якщо вони подадуть відповідне клопотання та доведуть наявність поважних причин для такого звільнення. Підказати, як скористатися такою можливістю, може адвокат.

Узагалі адвокатура готова сприяти громадянам у відновленні їхніх порушених прав, зокрема й на умовах pro bono. Я дуже підтримую нашу систему безоплатної правової допомоги, до якої хоча й не причетна, але знаю, що там працюють компетентні, фахові колеги, які можуть надати громадянам своєчасну правову допомогу. На жаль, коло осіб, які за законом можуть звернутися по таку допомогу, дуже обмежене. Але якщо громадянин підпадає під такі категорії, цю можливість не слід втрачати.

— Чи можна також говорити про альтернативні, менш витратні варіанти вирішення спорів?

— Звичайно, альтернативи є, і їх потрібно використовувати повною мірою. Як бізнес-адвокат бачу суттєві можливості у відстоюванні прав суб’єктів господарювання через звернення до Верховної Ради бізнес-омбудсмена. Принаймні про це говорить досвід моїх клієнтів, коли ми подавали скарги й отримували (може, не так швидко, як хотілося б) сприяння у відновленні порушених прав. Це безкоштовна альтернатива судовому розгляду. Заступник бізнес-омбудсмена, до речі, запрошений на весняний форум як доповідач.

Крім того, останнім часом багато колег дотримуються думки, що процедура адміністративного оскарження рішення суб’єктів владних повноважень неефективна. На мою думку, адвокат все одно повинен вичерпати весь арсенал альтернативних можливостей. Стосовно фізичних осіб, якщо мова йде про порушення їхніх прав, можна звернутися до уповноваженого ВР з прав людини.

А от третейське судочинство за часів свого існування в Україні не отримало очікуваної підтримки. Причин цього багато. Це і фінансовий бік, і недовіра суспільства з огляду на той рівень правової культури й правової свідомості, яка є в громадян стосовно недержавного судочинства.

«Держава повинна виходити з того, що право на доступ до суду не може бути обмеженим»

— Які прогалини та колізії в цивільному законодавстві, на вашу думку, потребують якнайшвидшого врегулювання з огляду на зазначену проблематику?

— Цивільне законодавство настільки розлоге й багатогранне, що я не беруся говорити за всю галузь, тому зупинюся на близькому мені сімейному праві. Впродовж останніх місяців я разом з колегами з комітету сімейного права та майнових спорів ААУ долучилася до розроблення законодавчих змін у цій галузі. Ми підготували кілька законопроектів, спрямованих на якнайкраще забезпечення прав дитини, і тому я добре знаю, які проблеми сьогодні існують щодо цього в цивільному процесі.

Зокрема, неефективна система стягнення аліментів з боржників. Це проблема виконання судових рішень не тільки в сімейних, а й в усіх інших спорах. Державні виконавці себе не виправдовують. Колеги з Міністерства юстиції говорять про законодавчі напрацювання щодо створення інституту приватних виконавців. Чи дадуть ці ініціативи позитивні результати? Адже якщо в нас є така структура (державна виконавча служба), яка фінансується з державного бюджету і за функціонування якої ми всі як платники податків платимо, то хотілося б більшої результативності її роботи.

У держвиконавців є багато важелів і можливостей, проте дуже часто матеріали виконавчих проваджень лежать десь далеко в шафі, і поки сам стягувач не буде добиватися, писати скарги, подавати заяви, клопотання, домогтися повного виконання судового рішення він не зможе. У зв’язку із цим ми знову повертаємося до звернень до ЄСПЛ. Суттєва кількість справ і заяв проти України надходять до нього саме через невиконання рішень національних судів. Громадяни ж, звертаючись до останніх, націлені отримати повне і своєчасне виконання рішення. Рішення лише на папері не є самоціллю.

Що стосується процесуального законодавства, то, на мій погляд, потрібно краще виписати ст.5 закону «Про судовий збір» й розширити коло осіб, які на рівні норм закону будуть звільнені від сплати судового збору. Ставки зараз непосильні з огляду на середню заробітну плату й соціально-економічну ситуацію в країні. Тут однозначно держава повинна виходити з того, що право на доступ до суду не може бути обмежене. Якби це було можливо, я повернулася б до попередньої редакції закону «Про судовий збір». Однак парламент пішов шляхом збільшення ставок, попри те, що рівень доходів громадян не зростає.

У питаннях доказів сторонам потрібно дати більше можливостей, зокрема дозволити надавати їх не тільки до початку розгляду справи по суті. Крім того, часто ми бачимо, що є потреба уточнення позовних вимог без зміни предмета і підстави позову. Це проблема не тільки цивільного, а й всіх процесів.

 «В цивільному процесі буде лобіюватися питання електронних доказів»

— Розкажіть про питання галузевого синтезу. Чому цього року в програмі Форуму поряд із проблемами деліктних, сімейних, трудових відносин анонсовано проблеми господарського права?

— Це тому, що органи державної влади останнім часом не розглядають систему права як щось цілісне, що перебуває в нерозривному зв’язку, а виривають норми з контексту.

Для прикладу: стст.180, 181 Господарського кодексу визначають порядок укладення договорів. А у відносинах платників із фіскальною службою є такий правочин, як договір про визнання електронних документів. І для блокування роботи підприємства, з посиланням на ГК, впродовж 20 днів цей договір не підписується. Через це впродовж 20 днів платник податків позбавляється можливості подавати звітність в електронному вигляді вчасно та реєструвати податкові накладні. І таких прикладів багато.

Оскільки в нас є колізійні норми в цивільному і господарському законодавствах, потрібно працювати не на декодифікацію, а на покращення якості чинного ГК. Він доволі прогресивний, і дуже багато положень там виписані досить чітко й правильно, зокрема порядок укладення договорів, принципи господарювання тощо.

— Чи варто чекати на появу нових засобів доказування в цивільному процесі?

— З огляду на ті вимоги, які висуваються до доказів, вони мають бути належними й допустимими. Дуже часто електронні докази й документи не приймаються судом. Якби на рівні процесуального й спеціального законодавства були визначені чіткі правила застосування таких документів і підтвердження їхньої юридичної сили, юристам було б набагато простіше. Та сторона, яка не зацікавлена в належній оцінці судом певного доказу, звичайно, буде наполягати на його недопустимості, особливо коли немає можливості перевірити доказ на предмет його легітимності. Нині ми не маємо інструкцій на такий випадок.

Я консервативна в цих питаннях: завжди раджу мати всі документи в паперовій формі. З електронними доказами, попри два закони — «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронні документи та електронний документообіг», важко працювати. Водночас з паперовими документами таких проблем не виникає.

Був такий законопроект, який передбачав надання нотаріусам можливості посвідчення паперової копії електронного документа. Це актуально, зокрема, в питаннях захисту прав інтелектуальної власності, захисту честі, гідності, ділової репутації особи. Думаю, тут є великі можливості щодо отримання доказів також. Однак законодавець цю ініціативу не підтримав, тому юристи намагаються уникати таких патових ситуацій.

З іншого боку, ми робимо скриншоти сторінок, і інколи вони також дуже допомагають. Наприклад, часто регіональні управління Державної служби з надзвичайних ситуацій не розміщують на своїх офіційних веб-сайтах графіки планових перевірок (а вони це зобов’язані робити). Я у такому випадку роблю скриншот порожньої сторінки й долучаю до запиту. Тоді у відповіді на запит можна отримати потрібну інформацію. В іншому випадку державний орган пропонує відвідати сайт і ознайомитися з інформацією на ньому. Тобто необхідно доводити, що та інформація, яка мала б бути оприлюднена, відсутня.

А взагалі засоби доказування, які в нас існують у різних видах процесу, досить ефективні. Водночас їх не використовують повною мірою. Зокрема, пояснення третіх сторін та їхніх представників, допитаних як свідків. Оскільки судова стратегія — це мистецтво, вона має враховувати і тактику конкретного процесу, що включає досконале знання норм процесуального кодексу.

Я отримую величезне задоволення, коли відчуваю, що на голову вища за свого процесуального противника. Коли процеси відбуваються в регіонах і приїжджає адвокат з Києва, це навіть трохи дисциплінує суд. Інколи розумію, що суддя і мій процесуальний противник гірше орієнтуються в нормах процесуального права.

Підсумовуючи, акцентую: в цивільному процесі буде лобіюватися питання електронних доказів. Більше ніяких новел не очікую. Хіба що ширше, ніж зараз, застосовуватимуть такі речові докази, як аудіо- і відеозаписи.

«Законодавець дуже непередбачуваний, тому від нього можна чекати чого завгодно»

— Як вплине на українську цивілістику інтеграція в ЄС? Як розвиватимуться теорія і практика цивільного права та процесу з урахуванням цих тенденцій?

— Думаю, інтеграція з ЄС більше вплине навіть не на цивілістику, а на кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство. Зокрема, в частині боротьби з нелегальними доходами, фінансуванням тероризму. Цивілістику цей процес зачіпатиме в частині гармонізації законодавства стосовно захисту персональних даних, ідентифікації, верифікації фізичних осіб.

Пам’ятаємо, як наприкінці минулого року в парламенті розгорілася дискусія з приводу гармонізації нашого трудового законодавства із законодавством ЄС у сфері протидії дискримінації. У дебатах з приводу недискримінації за ознакою сексуальної орієнтації політики тоді отримали чималі дивіденди. Річ у тім, що і наше законодавство, і законодавство ЄС декларують: людина — найвища цінність. Відмінність у тому, що в Європі ці декларації втілені в правозастосовну практику, а в нас залишаються деклараціями. Це передбачає широкий спектр проблем, оскільки права на житло, на освіту, на достатній життєвий рівень, на медичне забезпечення мають гарантуватися державою. Інакше констатуватимемо, що Україна рухається в бік зміщення акцентів: від правової, соціальної, демократичної держави до поліцейського авторитарного устрою.

— З огляду на останні тенденції до переписування процесуального законодавства які інститути, на ваш погляд, варто було б додати до ЦПК?

— Законодавець дуже непередбачуваний, тому від нього можна чекати чого завгодно. А от що я змінила б…

Скорочені процедури! В цьому випадку я не говорю про нинішню концепцію наказного провадження. Є випадки, коли потрібно швидко прийняти рішення, щоб виконати завдання цивільного судочинства, випадки, коли постає питання ефективності й своєчасності захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав. Сьогодні навіть від подання заяви до відкриття провадження може минути 2—3 місяці через те, що ваш відповідач — фізична особа й адресне бюро дуже довго надаватиме інформацію про її зареєстроване місце проживання. У такому разі говорити про своєчасність захисту порушеного права вже не доводиться.

Саме тому, на мій погляд, потрібно вводити певні скорочені процедури, коли за клопотанням сторони суд міг би дуже швидко прийняти законне та обгрунтоване рішення і не тільки щодо тих вимог, які закріплені в рамках наказного провадження ст.96 ЦПК.

— Чи варто ініціювати внесення позивачем застави на рахунок суду, щоб уникнути зловживань?

— Коли ми говоримо про таку бідну країну, про жодну заставу як обов’язкову в майновому спорі не може йтися! Майнових спорів дуже багато, а доступ до правосуддя і так вже обмежений досить високими ставками судового збору. Можливо, в якихось конкретних категоріях справ чи в індивідуальному порядку суд повинен з’ясувати питання доречності чи недоречності застави, але зобов’язувати на рівні закону позивача вносити заставу, щоб уникнути можливих зловживань з його боку, вважаю, не варто.

— Якщо говорити про іпотечне майно як предмет спору, то чи може особа бути позбавленою такого майна на виконання відповідного зобов’язання?

— Кожен має право на житло. Якщо корелювати судову практику зі ст.3 Конституції, щодо якої існує специфічний порядок унесення змін, то це неприпустимо. На мою думку, це маніпуляція: про норму Конституції як про норму прямої дії забувають, і Верховний Суд обирає ту правову позицію, яка вигідна у конкретний момент часу. Водночас у ВС є багато прогресивних правових позицій. Але не в питаннях забезпечення права на житло.

Коли йдеться про забезпечення цього права малолітнім, неповнолітнім громадянам, першочергове завдання держави — опікуватися їхніми інтересами. Не можна однобоко підходити до цих питань: через захист банків і банківської системи держава забуває про людину, перед якою вона відповідальна згідно з Основним Законом.

Це стосується і законодавчих ініціатив щодо реструктуризації валютних кредитів, які ніяк не проголосують. Держава не спрацювала в частині забезпечення стабільності національної грошової одиниці, а тепер просто відмахується від людей. Якщо підрахувати кредити, які отримали корпоративні фінансово-кредитні установи від Національного банку в рамках рефінансування і стосовно повернення яких НБУ нічого не робить, виходить, бідні повинні платити за багатих.

Деякі адвокати, які стали народними депутатами, пропонують увести інститут фізичного банкрутства, який дозволить людині почати життя з початку. У світі є різні моделі застосування цього інституту, однак влада, на мій погляд, не зацікавлена в їх запозиченні. Безнадійна заборгованість, яку людина не повинна буде погашати або погашатиме на певних пільгових умовах, її реструктуризація на значний період часу без позбавлення житла, речей першої необхідності — в цьому є сенс. Але потрібна політична воля, адже дієві механізми виведення громадян з боргової ями можна знайти.