Внутрішньовидова конкуренція

Відкриті списки: переваги та недоліки майбутнього реформування виборчої системи

Парламент зумів визначити 1 із 4 запропонованих проектів про місцеві вибори, який стане базою для ухвалення майбутніх змін. Підтримку отримала та ініціатива, в якій прописано досить простий підхід до формування місцевих рад. Водночас критики таких нововведень уже зазначили, що такий формат відкритих списків «відкриє» їх лише частково, а деякі з кандидатів наперед отримуватимуть кращі стартові умови.

Німецький слід

До жовтневих місцевих виборів залишилося понад 4 місяці, і народні депутати, які неодноразово заявляли, що голосування має відбутися за новими правилами, зробили для цього перший крок. Відповідний проект закону ухвалено в першому читанні. І хоча очевидно, що перш ніж ініціатива знову потрапить до сесійної зали, її очікуватиме суттєва корекція, вже зараз можна говорити про загальні риси майбутньої виборчої кампанії.

Загалом на розгляд Верховної Ради було подано 4 законопроекти з однаковою назвою «Про місцеві вибори» (№№2831, 2831-1, 2831-2, 2831-3). Всі ініціативи були внесені представниками парламентської більшості, що суттєво ускладнювало можливість вибору. Як наслідок, напередодні голосування ширилися чутки про те, що голосів не вистачить для підтримки жодної із запропонованих ініціатив. Однак зрештою після консультацій деяких фракцій і зняття проекту №2831 на підтримку №2831-3 останній і отримав підтримку.

Головне, чим документи відрізняються між собою, — розуміння поняття «відкритість списків». Формально таким можна назвати й перелік кандидатів за чинним законом. Мовляв, з ним виборець може ознайомитися на сайті ЦВК чи безпосередньо на дільниці. Проте суть відкритих списків полягає в тому, щоб виборці могли не тільки визначитися з партією чи блоком, а й указати на конкретних осіб, які пройдуть до ради.

Як пояснив представник Блоку Петра Порошенка Вадим Денисенко, в основу проекту №2831-3 було покладено так звану німецьку модель. Ініціатива передбачає, що вибори до сільських і селищних рад, як і зараз, відбуватимуться за мажоритарною системою. Натомість до міських, районних і обласних рад — за пропорційною з відкритими списками. Це означає, що в бюлетенях виборці побачать список партій, а також прізвище конкретного кандидата, який представляє політичну силу на конкретній території. Голосуючи ж за партію, громадянин автоматично підтримуватиме її кандидата в окрузі.

За результатом волевиявлення буде визначено, які партії набрали необхідну кількість голосів, щоб пройти до місцевої ради, і скільки крісел зможуть там зайняти. Після цього відбудеться підрахунок за округами: в якому з них за партію проголосували найбільше. Відповідно до цього показника партії й розподілятимуть свою квоту між кандидатами. На думку ініціаторів проекту, такий принцип має показати, кому з кандидатів довіряють в першу чергу і хто активніше вів виборчу кампанію.

Перемога «від руки»

На деякі недоліки цієї ініціативи вказав перший заступник голови Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя Леонід Ємець. Він звернув увагу на той факт, що в різних районах одного й того самого міста, не говорячи вже про область, певна політична партія може традиційно мати різний рівень підтримки. Як наслідок, той, хто буде вести виборчу кампанію, наперед опиниться у виграшному чи програшному становищі.

Крім цього, почасти громадянам доведеться робити нелегкий вибір, якщо вони симпатизують певній політичній силі, але їм не подобається кандидат, якого вона висунула в окрузі. Доведеться або голосувати за іншу партію, або змиритись із запропонованим представником у раді.

Розв’язати ці проблеми мав би проект №2831-2. Відповідно до його трактування відкритих списків виборець мав би спершу обрати в бюлетені партію, яку підтримує, а потім одного з-поміж кандидатів, висунутих нею. Однак труднощі такого підходу полягали в підготовці бюлетенів, адже, крім переліку партій, слід було б указати повний перелік їх кандидатів. Аби уникнути кількаметрових бюлетенів, ініціатори змін запропонували, щоб номер конкретного кандидата виборці вписували вручну. Списки ж мали б висіти у кожній кабінці для голосування.

Щоправда, такий підхід неминуче викликав би деякі практичні проблеми. По-перше, громадянам довелося б довго стояти в чергах до кабінок для голосування. Крім цього, виникла б проблема трактування почерку. Наприклад, схожими між собою можуть бути написані від руки цифри 1, 4 і 7. А якщо член виборчої комісії «вболіває» за певного кандидата? Чи не буде він розшифровувати різні цифри на його користь? До того ж написаний номер легко підправити, а це відкриває необмежені можливості для фальсифікацій.

Те, що проект №2831-2 може викликати низку труднощів, стало зрозуміло ще напередодні винесення документа до сесійної зали, під час засідання Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя. Після того як один з ініціаторів змін Олександр Черненко розповів про особливості відкритих списків, його колега Наталя Новак поцікавилася: чи можна проголосувати за одну партію, але за конкретного кандидата від іншої? Доповідач сказав, що ні, але виникла проблема: якщо навіть не всі законотворці зрозуміли особливості такого голосування, то виборцям розібратись у змінах буде ще важче.

Саме складність реалізації положень проекту №2831-2 стала основним аргументом проти його ухвалення. «Закон має бути простим як для виборця, так і для членів комісії. В нас дуже мало часу до виборів, і в нас немає ні коштів, ні часу переучувати комісії та проводити величезну і неймовірно дорогу роз’яснювальну роботу з виборцями», — зазначив В.Денисенко. Зрештою колеги підтримали саме таку позицію.

Без віри в зміни

Хоча народні депутати і віддали свої голоси за зміну правил проведення місцевих виборів, схоже, далеко не всі з них переконані, що новації дійсно покращать процес волевиявлення. Так, позафракційний депутат Сергій Міщенко відзначив, що мажоритарну систему часто критикують за підкуп громадян, а пропорційну — за придбання прохідних місць у списках. Водночас ніхто не може гарантувати, що нові правила не вберуть у себе весь негативний досвід попередніх років.

Так само в тому, що будь-який закон не може стати гарантією прозорості голосування, переконаний представник ВО «Батьківщина» Сергій Соболєв. Він відзначив, що найбільш чесними, на його думку, були вибори 1990 і 1994 рр. Після того, хоч які зміни до закону не вносились, ставало тільки гірше. Тому, за його словами, першочергове значення має все ж не документ, а політична культура.

Таким чином, очікувати принципово іншого підходу на наступних місцевих виборах не варто. Швидше за все, вони матимуть всі ті самі недоліки, що й попередні.

А нардепам доведеться думати над тим, як провести за відкритими списками парламентські вибори. Це вони неодноразово обіцяли ще під час попередньої кампанії. Використати ту саму схему, що й під час обрання представників місцевих рад, не вдасться: якщо про електоральні відмінності різних районів області ще можна забути, то на державному рівні ця проблема виявиться значно гострішою. Як наслідок, спроба запровадити відкриті списки може стикнутися з реаліями виборчого процесу. Однак раніше, схоже, цього не розуміли ні політики, ні самі громадяни.