Голова РСЗС, суддя ВСС Павло Гвоздик:

«Очільник суду має бути першим серед рівних»

Раді суддів загальних судів у вересні виповнюється 2 роки. Про те, що було зроблено за цей час її членами та керівником, про головні недоліки в організаційній діяльності судів та про плани на майбутнє в ексклюзивному інтерв’ю кореспондентці «ЗіБ» розповів голова РСЗС, суддя ВСС Павло ГВОЗДИК. Він уважає, що не варто поспішати з ухваленням Кодексу суддівської етики. Також Павло Олександрович намалював портрет ідеального голови суду, дав свою оцінку й розповів, яких кандидатів на адміністративні посади в судах очолюваний ним орган ніколи не підтримає.

«11 членів ради — достатньо»

— Павле Олександровичу, як відомо, головне завдання ради — здійснення контролю за організацією діяльності судів. Під вашим контролем понад 660 судів. Це набагато більше, ніж в інших рад. Наскільки вдається виконувати це повноваження з огляду на те, що чисельність кожної з рад обмежена 11 особами?

— Ми не здійснюємо контролю, ми вивчаємо стан організації роботи в судах. Я вважаю, що Рада суддів загальних судів виконує покладені на неї функції. Безумовно, в нашій раді роботи набагато більше, ніж в інших. Пов’язане це з тим, що судів загальної юрисдикції більше ніж 660. Саме через таку велику кількість — часто виникають складнощі. Разом з тим до своєї роботи ми підходимо планомірно. А тому, гарно все спланувавши, виконуємо її ефективно. Я вважаю, що ми працюємо належним чином.

Безумовно, хотілося б більше зробити. Є бажання, щоб більше часу було не стільки для питань, пов’язаних з аналізом ситуацій, скільки для праці на майбутнє. Хочеться моделювати певні ситуації й вирішувати, як їх краще реалізувати. Одна з таких ситуацій, над якою працює РСЗС, — питання впровадження нового КПК. Ми вважаємо, що це надзвичайно важливий документ, він спрямований на те, аби змінити погляд на те, як відбувається слухання справ у судах та проводиться досудове слідство. Це має значення для всього суспільства. Ось такими питаннями хотілося б більше займатися. На жаль, часу не вистачає. Безумовно, певною складністю є те, що представники РСЗС паралельно працюють суддями. Є думка, і це питання обговорюється, щоб члени ради працювали на постійній основі. Це питання дуже складне. Над ним треба добре поміркувати.

Я був членом Ради суддів, коли до її складу входило 77 осіб із судів різної юрисдикції. У такому складі вони не набагато ефективніше працювали, ніж тепер. Рішення краще приймати в менших групах: вони працюють ефективніше. Можна говорити про те, що не всі представлені. Однак ми не повинні думати, що члени ради, які обрані він однієї області, не будуть представляти й захищати інтереси інших суддів. Якщо ми судді, у нас у всіх однакові проблеми, однакове розуміння своєї професії. Відповідно, цілком можемо представляти інтереси всіх суддів. Так і є. Вважаю, що нинішній, визначений законодавцем, порядок формування ради цілком обгрунтований і дає можливість реалізовувати покладені на раду функції. Непотрібно збільшувати кількість членів РСЗС, 11 членів ради — достатньо.

 «Ні в кого не повинно виникати бажання втрутитися в роботу автоматизованої системи!»

— Рада систематично перевіряє роботу судів. Яка мета таких перевірок?

— Забезпечити швидке й ефективне вирішення судових спорів. Більше того, нам це потрібно, щоб підтримувати в суспільстві певну стабільність. Залежно від того, наскільки ефективно ми зможемо усувати порушення, більшою буде довіра населення не лише до суду, а й до влади в цілому. Аби суди працювали ефективно, ми повинні знати, що в них відбувається, як можна спростити чи покращити процеси, як зробити так, щоб суд був якомога зручнішим для людей, які приходять туди, аби розв’язати свої спори. Оскільки ми переходимо на електронну форму діловодства, зараз РСЗС найбільше цікавить те, як воно здійснюється в судах. Приділяємо увагу автоматичному розподілу справ між суддями. Система створена для того, аби в суспільстві стверджувалася думка про те, що розподіл справ у суді відбувається незалежно від волі голови суду, чи керівника апарату. Якщо ми створили такий механізм, то повинні забезпечити його роботу.

— На останньому засіданні РСЗС розглядалося питання, пов’язане з утручанням у роботу автоматизованої системи розподілу справ у одному із судів на Донеччині. Чи часто надходять повідомлення про намагання поставити автоматику на службу іншим інтересам?

— Це виняткові випадки. Проте для того, щоб їх узагалі викоренити, ми намагаємося їх досліджувати. І судді, і працівники судів повинні розуміти, що ми цього не допустимо. Якщо говорити про автоматичний розподіл, то я не бачу великої необхідності ділити справи автоматично. Якоюсь мірою в цьому є певний елемент недовіри до тих людей, які працюють у суді, до голів судів, адже саме вони раніше розподіляли справи. Але, якщо в суспільстві ця думка набрала серйозної ваги й було так поставлено питання, ми, як люди, які служать цьому суспільству, повинні прийняти цей погляд і зробити все, щоб викоренити навіть думки про те, що таке втручання можливе. Якщо ж подивитися на попередній період, то в нас не так уже й багато було скарг на те, що справи розподілялися неправильно. Це вимога часу та закону, ми будемо її дотримуватися. Винесення цього питання на одне із засідань ради було спрямоване на те, аби дати всім зрозуміти, що ми це питання контролюємо жорстко. Ні в кого не повинно виникати бажання втрутитися в роботу автоматизованої системи!

«На нововведеннях ми відпрацьовуємо наше майбутнє»

— Які плюси та мінуси в роботі автоматизованої системи ви могли б виділити? Яким іще питанням члени ради приділяють увагу?

— Під час вивчення питання організації роботи в судах члени РСЗС не тільки шукають порушення. Також цікавимося новаціями, які запроваджуються в судах. Адже на нововведеннях ми відпрацьовуємо наше майбутнє. Наприклад, ще задовго до впровадження систем електронного документообігу на всеукраїнському рівні в Харківському апеляційному адміністративному суді, Апеляційному суді Донецької області, Апеляційному суді Івано-Франківської області були впроваджені такі системи. Вони працюють там і нині. І я думаю, що там ці системи працюють навіть краще, ніж програмне забезпечення, що встановлює в судах Державна судова адміністрація.

Також в Апеляційному суді Івано-Франківської області був запроваджений режим відеоконференцзв’язку. У Запоріжжі працювали над тим, як оптимізувати строки тримання підсудних під вартою. На Волині в результаті напрацювань сьогодні практично немає осіб, яких тримають під вартою більш ніж півроку.

Є багато новацій, але ми про них, на жаль, просто не знаємо. Сьогодні ми намагаємося зробити так, щоб уся подібна інформація надходила до РСЗС. Чому? У судовій системі немає управлінської вертикалі. З одного боку, це випливає із суті судової влади. Адже вона вирішує конфлікт і не повинна з кимось ці питання обговорювати. Між судами повинен існувати тільки процесуальний зв’язок. З другого боку, якщо це система, то ми повинні створити єдині критерії роботи. Для цього потрібен центр, який би здійснював координацію. Власне таким центром і виступає РСЗС.

Є програма, в рамках якої оцінюємо ефективність роботи судів. Ми повинні подивитись, як працює кожен окремий суд, щоб потім порівнювати, наприклад, те, наскільки ефективно там використовується матеріальний чи кадровий потенціал. Це дасть нам можливість розвиватися далі й поставити такий підхід на певну наукову основу. У нас, на жаль, науки про те, як будувати роботу в суді, практично немає. Наші теоретики займаються питаннями незалежності суддів та іншими глобальними завданнями, а от про роботу суду як організації в нас ніхто не розкаже, і досліджень ніяких немає. Прикро, але Національна школа суддів не ставить собі за мету розв’язання цієї проблеми. Багато питань сьогодні потрібно уніфікувати. Усі суди повинні бути однаковими: по-перше, тому, що так буде для всіх зрозуміліше, по-друге, функціонування системи документообігу стане набагато ефективнішим, коли шлях проходження документів буде скрізь однаковим. Скажіть, як пояснити те, що в одному з апеляційних судів працює 5 відділів, а в іншому — 7. Чому так? Невже специфіка роботи різна? Ні! Ось це одне з питань, яким повинна займатися РСЗС.

Якщо ми візьмемо закон, то він виписує лише загальні риси, він не дає того, як має розв’язатися та чи інша проблема. Це питання нашого внутрішнього життя. Саме їх і намагається вирішувати наша рада. Наприклад, нині РСЗС прагне провести стратегічне планування діяльності того, над чим повинні працювати суди. На базі Апеляційного суду Івано-Франківської області ми колись робили прогнозування: скільки справ надійде в наступному році, яких категорій тощо. Такий прогноз дає змогу визначити необхідний матеріальний і кадровий ресурс, те, скільком суддям слід доручити певну ділянку роботи, приблизну кількість справ тієї чи іншої спеціалізації. Якщо ми розробимо таку методику — багато питань відпаде відразу. Крім того, цю методику можна буде використовувати в будь-якому суді.

«У суді потрібно ввести посаду психолога»

— Які порушення організації роботи в судах трапляються найчастіше?

— Частина питань, які нас турбують, виникають через те, що люди, котрі займають адміністративні посади, виявляються зовсім не готовими до такої роботи. Не тому, що вони не хочуть цього, не тому, що це люди некваліфіковані чи некомпетентні, а тому, що не мають необхідних знань. І цих знань нині ніхто не дає. На голову суду сьогодні ніде не вчать. Національна школа суддів веде підготовку, але цього недостатньо.

Голова суду має бути першим серед рівних. Він передусім повинен бути першокласним суддею, мати певні особисті якості. Слід:

• підтримувати з усіма працівниками рівні ділові відносини;

• не ділити на своїх чи чужих;

• бути толерантним, прислухатися до чужої думки;

• вміти не тільки приймати рішення, а й володіти засобами для їх реалізації (де треба роз’яснити чи покарати).

Саме це, на наш погляд, одне з вузьких місць. У суді потрібно ввести посаду психолога. Наприклад, працівники органів внутрішніх справ повинні перед тим, як іти на службу, відвідати кабінет психолога. У суді повинні працювати люди, які мають певний рівень психічної стабільності. Вони спілкуються з іншими людьми, як правило, у суд приходять стурбовані громадяни, спілкуючись з ними, потрібно враховувати їхній стан. Цього треба вчити!

— Ви ініціювали впровадження таких програм?

— Безумовно, є кілька програм. Наразі працюємо над запровадженням програми, присвяченої питанням адаптації в суді. Коли ми беремо працівника на роботу, то повинні його ввести в колектив. Сьогодні із цим виникає багато проблем. Ми хочемо завдяки цій програмі не лише допомогти людині влитися в колектив, а й прищепити їй певну корпоративну культуру. Адже судді та працівники судів — певна корпорація. Це люди, які через свою професію мають певні обмеження.

Так, ми не можемо висловлювати своїх політичних поглядів, хоча це наші громадянські права. Ми не можемо бути членами профспілок, хоча це наші трудові права. Сьогодні суддя не має можливості звернутись у профспілковий комітет і поскаржитися на умови праці. Судді обмежені навіть у поведінці. Ми повинні вести себе таким чином, щоб у громади не виникало навіть сумнівів у нашій добропорядності. Йдеться про те як суддя одягається, який має автомобіль, як поводиться в побуті. Це важливі питання, які в суспільстві постійно обговорюються.

Судді такі самі люди, як і всі, але суспільство висуває до них значно вищі вимоги. Ми повинні суддям донести, що їхня робота — це служіння високим ідеалам справедливості. Це складне завдання, не одного дня. Проте цього потрібно прагнути.

Отже, програма адаптації повинна окреслити форму спілкування працівника суду з відвідувачами та в колективі. Таку програму ми хочемо запровадити на рівні всієї країни. Її мета — здійснення ефективного правосуддя. Якщо говорити по суті, то суд потрібен для єдиного — розв’язання конфліктів. Якщо суд вирішить це завдання, значить, усе нормально. Ми повинні зробити так, щоб дві сторони, які з конфліктом прийшли в суд, знайшли варіант примирення. Тоді ми матимемо стабільний спокій у суспільстві. Цього потрібно прагнути!

«Ми хочемо, щоб голова суду був ініціативним»

— Минулого року після вивчення стану справ у Апеляційному суді Вінницької області ви внесли подання про звільнення голови цієї установи. Чому вирішили прийняти настільки радикальне рішення, адже, наскільки мені відомо, рада рідко ініціює звільнення керівників судів?

— Голова практично не займалася організацією роботи суду. Все було пущено на самоплив. Обов’язки керівника суду були перекладені на плечі заступників, які, у свою чергу несумлінно їх виконували. Крім того, вони не виконували своїх безпосередніх функцій. Один із заступників роками не розглядав справ. Він домовився з головою, що буде тільки займатися господарськими питаннями. Але ж для цього є завгосп. І та голова хотіла й надалі займати керівну посаду, однак рада цього не допустила.

— Згідно із законом «Про судоустрій і статус суддів» РСЗС уносить подання Вищій раді юстиції щодо призначення суддів на адміністративні посади. У вас, на відміну від інших рад, немає спеціального порядку висування кандидатів. Чому б не запровадити кадровий резерв? Чи обов’язково, щоб претендент на адмінпосаду був підтриманий зборами суддів?

— Законодавець визначив, що єдиним ініціатором рекомендації судді на зайняття адміністративної посади є РСЗС, і далі поставлено крапку. Не передбачено ні зборів, ні виборів, ні впливу думки голови вищого суду, який дає позитивні характеристики. Усе це матеріал, завдяки якому рада детально знайомиться з кандидатом. Ми інколи не зважаємо на підтримку колективу. Наприклад, коли бачимо, що в суді тривалий час немає ніяких позитивних зрушень, а колектив влаштовує керівник, робимо висновок, що там застій, ніхто не хоче ніяких змін. Ми хочемо, щоб голова суду був ініціативним, міг приймати рішення та працював на авторитет судової влади. Часом це люди молоді й амбітні.

РСЗС інколи не рекомендує суддів на адміністративні посади. Однак це не завжди пов’язане з тим, що людина є поганою чи порушником. Просто після детального вивчення члени ради доходять висновку, що буде краще, якщо суд очолить інша людина. Інколи ми свідомо приймаємо на перший погляд дивні рішення. Скажімо, призначаємо головою суду людину, яка пропрацювала там усього 2 роки, при цьому відмовляємо досвідченому судді, який 2 терміни поспіль був головою суду. Така ситуація була в одному із судів Донеччини. Ми потім простежували ситуацію, виявилося, що рада не помилилася.

— Чи траплялися за 2 роки роботи випадки, коли на одну посаду претендувало кілька кандидатів, причому всі мали гарні рекомендації та добрі оцінки роботи? Які рішення в таких випадках приймали члени ради? Який фактор був вирішальним?

— Інколи на засіданнях з’являлося не лише двоє, а й троє кандидатів. Бувало, вони нам розказували таке, що зовсім не відповідало матеріалам, які нам про них підготували. Наприклад, один з керівників вищого суду настійливо рекомендував певного кандидата. Ми запросили на засідання його та іншого претендента на адміністративну посаду й запитали в них, як вони бачать майбутнє свого суду. Кандидат, який мав гарну характеристику, не зміг дати відповідь на жодне запитання, яке стосувалося організації роботи суду. Це означає, що він у роботу суду не вникав. Його конкурент одразу почав розказувати, як можна вдосконалити роботу суду. Звичайно, члени ради проголосували за людину, яка змогла окреслити перспективу розвитку установи. Крім того, голова суду повинен бути здатним вислухати інших, повести за собою й зупини, якщо потрібно.

«На третину скоротилася кількість осіб, яких тримають під вартою понад 6 місяців»

— Минулого року РСЗС багато уваги приділяла дотриманню прав підсудних, які перебувають під вартою. На це питання звертав увагу і Європейський суд. Ви провели багато перевірок, давали рекомендації судам із цього питання. Яких результатів удалося досягти? Проблема порушення встановлених законом строків тримання підсудних під вартою й досі не втратила актуальності?

— На третину скоротилася кількість осіб, яких тримають під вартою понад 6 місяців. Менше людей береться під варту при обранні запобіжного заходу. Це стряхнуло систему, були виявлені слабкі ланки. Вони, на жаль, — за межами судової системи. Так, у Криму та південних областях немає приміщень для тримання осіб, які перебувають під слідством. Людей на судові засідання возять з інших областей, що призводить до затягування процесу. Крім того, виникають різні помилки в організації роботи судів. Ця тема завжди буде актуальною. Проблеми, пов’язанні з триманням підсудних під вартою, судовій системі самотужки здолати не під силу, їх потрібно вирішувати комплексно, на державному рівні.

— Як РСЗС допомагає судам готуватися до запроваджених КПК нововведень?

— РСЗС організовує різного роду заходи для поширення інформації про КПК й контролює процес підготовки судів до введення кодексу в дію. Ми перевіряємо, чи є плани підготовки, чи організовано вивчення, чи є достатня кількість самих текстів тощо. Робота ведеться, один із заходів, який планує провести ВАС із цього питання — нарада з головами апеляційних судів.

— Які проблеми можуть виникнути в судах, щойно кодекс запрацює?

— Проблем може бути дуже багато. Специфіка кримінального процесу в тому, що він стосується найважливіших прав особи: забезпечення права на судовий захист, особисту свободу чи недоторканність. Тому все це має велике значення. Питання можуть виникати і зі слідством, і з органами, які здійснюють доставлення підсудних до суду. Все нове викликає протидію.

Старий КПК зорієнтований на те, щоб слідство проводилось однобоко. Хоча кодекс і вимагає від слідчого, щоб той зібрав докази як «за», так і «проти», в основному збиралися докази «проти». Треба не забувати про історичний аспект. Старий КПК був прийнятий на хвилі хрущовської відлиги, коли відмовлялися від сталінщини, тому те, що було тоді зроблено, можна розцінювати лише позитивно. Але пройшло дуже багато часу. Наші соціальні умови змінились. І сьогодні до цих змін треба адекватних процедур розслідування й розгляду судових справ.

Новий КПК має це забезпечити. Він повинен посилити захист прав і підсудних, і потерпілих. У нас, як правило, потерпілий не отримував необхідної компенсації за шкоду, яка йому була заподіяна в результаті злочину.

«Поспішно приймати Кодекс суддівської етики не варто»

— Поки що чинний Кодекс професійної етики суддів був прийнятий 10 років тому. Я знаю, що ви брали активну участь у його написанні, навіть відвідували Канаду, аби ознайомитися з досвідом цієї країни. РСУ вже підготувала нову редакцію кодексу, наразі проект активно обговорюється фахівцями. Планується, що документ ухвалять на з’їзді суддів. Як ви оцінюєте новий кодекс?

— Етичний кодекс — це міра бажаної поведінки, якої повинен дотримуватися суддя. Коли ми вивчали досвід Канади, там ще не прийняли такого кодексу. На той час канадські судді обговорювали його років 18. А ми за 2 роки ухвалили свій. У нас етичний кодекс розглядається, як підстава для відкриття дисциплінарного провадження. Звичайно, міра бажаної поведінки повинна бути, але ні в якому разі етичний кодекс не має бути дисциплінарним статутом.

Якщо суддя розлучився, чи може він з етичних міркувань вирішувати справи про розлучення інших людей? А коли, наприклад, суддя-жінка створила іншу сім’ю з чужим чоловіком?.. Як вийти з такої ситуації? А що робити, коли суддя має конфлікт із батьками й мама порушила позов про стягнення з нього коштів? Ситуації життєві. Що робити в таких випадках? Звільняти таких суддів з роботи? Ці питання треба вивчати.

Уважаю, що поспішно приймати Кодекс суддівської етики не варто. Є дуже багато питань, які ще треба обговорити. До них, зокрема, належать питання власності. Чи може суддя бути акціонером? Є країни, в яких суддям це дозволено. У Швейцарії суддя має право займатися бізнесом, єдине, що там не можна, це займати керівні посади в господарських товариствах. Я був здивований, коли швейцарський суддя мені розказував, що має власний бізнес.

— Чи не варто підняти вік для осіб, котрі бажають стати суддями?

— Цього робити не потрібно. Я прийшов у суд у 25 років. Коли мені виповнилося 27, став суддею. Немає підстав уважати, що в такому віці в судді немає досвіду. Ми справи вирішуємо за рахунок знань. Якщо людина має необхідні знання та професійні якості, вона може розглядати справи в будь-якому віці. Просто, коли суддя старший, учасники процесу психологічно його сприймають краще. Ось у мене була ситуація, коли розлучалася пара, обом було за 70, а я був 27-річним хлопцем. Так, є певна категорія справ, де бажано враховувати не тільки вік, а й стать судді.

— Згідно з чинним законодавством рада має опікуватися правовим захистом суддів та їхнім статусом. Розкажіть, яких результатів удалося досягти, працюючи в цьому напрямі.

— Якщо говорити про досягнення, то варто підкреслити, що послідовно відбувається впровадження норм закону про підвищення заробітної плати. Сьогодні судді місцевих судів отримують значно вищу зарплату, ніж раніше. Це серйозний крок. Не відкладається виконання статей законну, якими затверджено порядок підвищення суддям зарплати. Також ведеться робота, щоб вирішити питання, пов’язані із забезпеченням суддів житловим. На жаль, квартирне питання стоїть гостро.

Великих преференцій суддям не потрібно. Питання можна вирішити шляхом адекватної заробітної плати та в результаті певних соціальних програм: кредитування житла, здобуття освіти. У багатьох країнах світу не виникає питань, пов’язаних із забезпеченням житлом. Там у судді достатньо висока заробітна плата, яка дозволяє йому винаймати помешкання або отримати кредит для придбання хорошої квартири.

— Згідно з нормами чинного законодавства судді не можуть бути відзначені нагородами, якщо ті пов’язані зі здійсненням правосуддя. До цієї норми неоднозначне ставлення: одні підтримують заборону, інші, навпаки, пропонують ліквідувати таке обмеження. У парламенті вже є законопроект, яким, серед іншого, пропонується виключити цю норму із закону «Про судоустрій та статус суддів». Яка ваша думка із цього приводу?

— Можливо, у тому, що діючі судді не мають права отримувати державних нагород, є сенс. Однак система заохочень повинна бути. Усіляка нагорода — це моральний стимул. Це визнання тебе кращим у професії. Я, наприклад, став кращим суддею 2000 року, і мені це приємно. У заохочень повинен бути реальний зміст, особливо якщо це відомча нагорода. Коли ми бачимо, що державні нагороди отримали люди, які жодного внеску в розбудову судової системи не зробили, це спричиняє знецінення відзнак. Коли я прийшов на роботу, у нас лише одна людина мала звання «Заслужений юрист». Потім був період, коли цей ступінь кваліфікації надавали всім, відповідно, значущість звання почала втрачатися.

Сьогодні РСЗС заохочує суддів, які вийшли у відставку. А от як повинна розвиватися система заохочення — це інше питання. Колись у царській Росії існував порядок: якщо людина 10 років відслужила, її нагороджували медаллю й піднімали зарплатню, якщо відпрацювала 15 років — орден, і т.д. Нагородження не залежало від волі начальника. Достатньо було мати вислугу. Можливо, так варто зробити й у нас. Доцільно було б переглянути питання нагородження суддів.

«Кабмін прийматиме бюджет у незмінному вигляді»

— Ваша рада бере активну участь у розробці запропонованої головою РСУ Ярославом Романюком єдиної методики формування бюджету суду. Чому цей процес затягнувся? У чому труднощі?

— Сьогоднішня методика є відповідає загальним завданням і забезпечує фінансування. Однак участь самих судів у цьому процесі опосередкована. Усі готують свої бюджетні запити та звертаються до Державної судової адміністрації. ДСАУ готує звіти, з якими звертається до Кабінету Міністрів. А звідти ми отримує зовсім інші цифри. Складається враження, що думка суддів узагалі не враховується. Тому й виникають такі питання.

Розробити єдиний механізм дуже складно через масштабність судової системи. У нас не така маленька система, як господарська чи адміністративна. Тут, до речі, є цікавий момент. У ролі місцевого адміністративного суду виступає місцевий суд загальної юрисдикції, а апеляційною інстанцією для нього вже є Апеляційний адміністративний суд. Можливо, потрібно й ці суди фінансувати за рахунок системи адміністративних судів. Нині ми перебуваємо на стадії розроблення концепції. Проте обов’язково досягнемо того, що Кабмін прийматиме бюджет у незмінному вигляді. Утім, для цього потрібен час. Існують економічні реалії, які не дають можливості це впровадити. У такій ситуації треба спрощувати законодавство. Воно має бути не таким затратним. У нас є цілий ряд процедур, наприклад попередній розгляд цивільної справи, які ні на що не впливають, а кошти на них витрачаються.

Зазначу, що питання вдосконалення організації роботи судової системи залишаються незмінними з 27-го року минулого століття. У системі Мін’юсту ще в 1920-х було створено спеціальне бюро, яке займалося науковою організацією діловодства. (Дістає книгу «Організація документації в органах юстиції УРСР», читає звідти підкреслені власноруч фрази). «Треба мати гарний апарат, щоб апаратники не перешкоджали роботі. До цього часу ми маємо велике кустарництво в роботі суддів, у нас одну й ту саму справу заводять на різні картки або реєстри, на одну й ту саму справу кожна інстанція заводить окрему папку». (Відклав книгу). Такі питання стояли на порядку денному в 1930-х роках, актуально це й сьогодні. І коли я почав із цими речами знайомитися, виявилося, що ми не далеко від цього відійшли. Це означає, що, використовуючи старі технології в роботі судів, не матимемо результатів. Якщо хочемо досягти чогось нового, то потрібно змінити судову систему, максимально її спростити. Потрібно максимально скоротити кількість проміжних інстанцій, щоб якомога менше витрачалося зайвого робочого часу й матеріальних ресурсів. Тоді в нас з’являться кошти, які можна буде спрямувати на інші цілі.

— Під час зустрічі з делегацією суддів Російської Федерації, яку очолював голова Ради суддів РФ Юрій Сидоренко, ви сказали, що плануєте створити в РСЗС відділ, який би вивчав питання міжнародної співпраці. Цікаво дізнатися: кому належала ця ідея, які завдання ви поставите перед його працівниками, коли комітет запрацює?

— В Україні реалізується кілька великих іноземних проектів, які працюють досить давно, продуктивно й ефективно. Це україно-швейцарський проект, який реалізує Центр суддівських студій, канадський проект, американський тощо. Разом з тим є ціла низка локальних міжнародних проектів. Наприклад, Волинь тісно співпрацює з воєводствами Польщі. Оскільки немає координації, виходить, що проекти або концентруються в одних і тих самих місцях, або реалізуються хаотично й неефективно. Міжнародні проекти потрібно спрямовувати на вдосконалення роботи судів першої інстанції. Саме там найбільше роботи. У цих судах формується уявлення громадянина про судову владу. Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди працюють, тому що в них зібралися висококваліфіковані спеціалісти. Попередній закон про судоустрій містив 134 статті, але тільки 8 з них були присвячені суду першої інстанції. Це прекос. Отже, головним завданням нового відділу РСЗС стане координація міжнародних зв’язків. Наразі ми намагаємося залучити до співпраці іноземних партнерів.

— Правда, що ви плануєте створити спеціальну бібліотеку для голів судів? Розкажіть про цю ініціативу.

— Питання в тому, що методичні матеріали для суддів у нас є, а от документів методично-навчального характеру для голови суду практично немає. Питання не стоїть, щоб роздати книжки керівникам судів. Проблема значно глибша — такої літератури немає. У нас усього кілька книжок. Тому ми повинні працювати над написанням таких книжок, для цього потрібно домовитися з науковцями.

«Ми реалісти, а тому не планували недосяжних цілей»

— Що із запланованого 2 роки тому так і не вдалося реалізувати? З яких причин? Яких повноважень не вистачає раді?

— Важко сказати. Ми реалісти, а тому не планували недосяжних цілей. Ставили перед собою конкретні реальні завдання й досягали їх. Сказати, що все виходило на 100%, не можна, були певні зриви. Але це питання суто технічного плану — не вистачало часу або розуміння колег. Є люди, які не хочуть ніяких змін, виступають проти новацій в організації роботи. Переконаний: якщо запроваджувати зміни насильно, то це лише завдасть шкоди. А от повноважень в РСЗС достатньо.

— Ви задоволені роботою членів ради?

— Коли обиралася рада, то в мене виникали сумніви в тому, що її членам удасться виконувати покладені на них обов’язки. Щойно ми почали працювати, виявилося, що колеги обрали до складу РСЗС людей кваліфікованих, яким судді довіряють. Цих двох складових виявилося достатньо. Інколи члени ради вирішують питання на місці. Думаю, що міняти нічого не потрібно. Єдине (і я з цього приводу кілька слів уже сказав на початку нашого інтерв’ю), можливо, було б краще, якби вони працювали на постійній основі. Одначе тоді втрачається зв’язок із процесом здійснення правосуддя. Можливо, це мав би бути сесійний період. Місяць працюємо в раді, два — суддями.

— Розкрийте свій секрет: як ви встигаєте й очолювати раду, і слухати справи у ВСС?

— Завдяки своїм близьким. Вони завжди мене підтримують і розуміють. Це дає можливість повністю віддаватися роботі. Крім того, не маю ніяких захоплень. Я людина, яка захоплена правом. Усі мої інтереси пов’язані з юриспруденцією. Якщо в мене є якийсь вільний час, то я цікавлюсь історією права, трохи займаюся наукою — працюю над черговою дисертацією, раніше ще й викладав. Легко працювати з однодумцями. У мене в раді однодумці. Кожен має свою ділянку роботи й сумлінно та якісно її виконує.

— Яка тема дисертації?

— «Державне екологічне право України».

— А на сім’ю вільний час залишається?

— Звичайно, залишається.

— І наостанок. Яку оцінку за 5-бальною шкалою ви б могли поставити органам місцевого самоврядування в цілому та РСЗС зокрема?

— Нам оцінку повинні ставити виключно судді.