Гарантії для обізнаних

Що треба знати, аби отримати відшкодування за втрачений депозит

Починаючи з минулого року випадки відмови Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у виплаті компенсації за вкладами в банках, визнаних неплатоспроможними, набули масового характеру. Тому кожен власник депозиту повинен розуміти, хто й за яких обставин має право відмовити йому у виплаті коштів і чи зможе він захистити свої права в суді.

Час випробувань

Забезпечення збереження банківських вкладів громадян є однією з функцій держави. При цьому її зав­дання полягає в забезпеченні права громадян на легальне, безпечне зберігання та нагромадження коштів у банківських установах, а також у захисті прав вкладників. Для цього держава створює системи гарантування депозитів.

В Україні побудова державної системи гарантування вкладів була розпочата наприкінці 1990-х. 10 вересня 1998 р. Президент видав указ «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків» №996/98, яким було створено ФГВФО, введено поняття «гарантована сума відшкодування у разі настання недоступності вкладу», визначено джерела формування коштів фонду, запроваджено обов’язковий внесок банку до нього. У подальшому задля врегулювання питань функціонування фонду, відшкодування вкладникам банків — його учасників був прийнятий закон «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001. Нині ж ці правовідносини врегульовані законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI.

Минулий рік став справжнім випробуванням для української банківської системи. Національна грошова одиниця знецінилася більш ніж удвічі, вкладники вилучили з банків значну частину депозитів. Станом на грудень 2014 р. фонд виводив з ринку 34 неплатоспроможні банки, а в стадії ліквідації перебувало 17. За оцінками фахівців, банківська система хвора на 25%.

Судова практика свідчить, що у 2014 р. значно почастішали випадки відмови у виплаті компенсації за вкладами. У зв’язку із цим питання реалізації та захисту прав вкладників стало досить актуальним.

Законний порядок

Закон №4452-VI установив фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами. На ФГВФО покладено обов’язок забезпечити функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Управління поточною діяльністю фонду здійснює виконавча дирекція, яка визначає порядок відшкодування та приймає відповідні рішення в разі прийняття НБУ постанови про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Дії від імені фонду щодо забезпечення виведення банку з ринку під час функціонування тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або його ліквідації виконує уповноважена особа, яка призначається та відсторонюється від виконання обов’язків виконавчою дирекцією ФГВФО.

Оскільки фонд та уповноважена особа є суб’єктами владних повноважень у сфері публічно-правових відносин (ст.3 закону), їх дії, бездіяльність і прийняті рішення підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Об’єктом державного гарантування є вклади фізичних осіб, за винятком суб’єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст.26 закону вкладнику банку гарантується відшкодування фондом коштів у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення банку з ринку, але не більш ніж 200 тис. грн. Право на одержання гарантованої суми виникає у вкладника після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Визначення вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, відбувається в такому порядку. На день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку уповноважена особа ФГВФО складає перелік вкладників і визначає розрахункові суми відшкодування. Протягом 3 днів з дня одержання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку уповноважена особа формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, а також перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню. Протягом 6 днів з дня одержання цим органом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат, який формується на підставі переліку вкладників, наданого уповноваженою особою.

Визначитися з головним

Чітке розуміння того, які дії вчиняє фонд, а які — його уповноважена особа, порядок, послідовність і терміни виконання цих дій, дає можливість визначити момент порушення права вкладника, а також те, чиї саме діяння підлягають оскарженню, та сформулювати предмет позову.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.11.2014 у справі №826/16444/14 суд відмовив громадянину в задоволенні позову про визнання незаконними дій фонду щодо невключення до реєстру вкладників у ході процедури виведення банку з ринку (тимчасової адміністрації). Рішення мотивовано тим, що згідно з стст.27 і 28 закону виплата відшкодування за вкладами здійснюється на підставі реєстру вкладників, який затверджується виконавчою дирекцією фонду відповідно до наданого упов­новаженою особою переліку вкладників виключно після прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Оскільки на момент звернення позивача до суду зазначена подія ще не настала, позов визнано передчасним.

Судова практика також свідчить, що неправильне визначення позивачем предмета оскарження та суб’єкта владних повноважень призводить до відмови в задоволенні вимог. Наприклад, відмовляючи вкладникам у задоволенні позову, суди, посилаючись на системний аналіз приписів стст.27 і 48 закону, Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції фонду від 9.08.2012 №14, зазначили, що перелік вкладників та їх загальний реєстр є за своєю суттю, змістом і призначенням різними документами. Перелік складається уповноваженою особою, а загальний реєстр формується та затверджується фондом на підставі переліку. Тобто уповноважена особа не наділена правом на складання й затвердження загального реєстру вкладників. У зв’язку із цим суди дійшли висновку, що позовні вимоги про зобов’язання уповноваженої особи включити громадянина до загального реєстру вкладників не грунтуються на законі (постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 4.12.2014 у справі №826/16421/14, від 19.12.2014 у справі №826/18180/14, від 23.12.2014 у справі №826/19683/14).

Рішенням від 4.12.2014 у справі №826/16421/14 суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, зазначивши, що невключення позивача до загального реєстру вкладників пов’язане з визнанням договору банківського вкладу нікчемним, однак до суду позивач звернувся з вимогою про вчинення відповідачами інших дій, які є наступними за діями уповноваженої особи щодо складання переліку вкладників.

У справі №826/16399/14 суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання ФГВФО внести прізвища позивачів до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів, не підлягають задоволенню, оскільки позивачі не оскаржили дії уповноваженої особи та рішення про визнання договорів нікчемними. Дані про вкладників уносяться до загального реєстру на підставі переліку, який складає уповноважена особа, а виплата відшкодування проводиться на підставі загального реєстру. Уповноважена ж особа не надавала фонду переліку вкладників із даними про позивачів, що є підставою для невключення відомостей про позивачів до загального реєстру.

Індивідуальна загроза

Окремого аналізу вимагає питання встановлення підстав для відмови у виплаті вкладнику відшкодування. Згідно з ч.6 ст.27 закону уповноважена особа фонду протягом 3 днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню відповідно до ч.4 ст.26 закону.

Судова практика 2012—2013 рр. свідчить, що вкладникам найчастіше було відмовлено фондом у відшкодуванні з підстави, передбаченої п.7 ч.4 ст.26 закону. Припис зазначеної норми містить дві складові, наявність яких дає право не відшкодовувати внесок, а саме:

• він повинен бути розміщений на індивідуальній основі;

• відсотки мають нараховуватися на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Для вирішення такого спору необхідно розуміти сенс понять «сприятливі договірні умови», «індивідуальна процедура» та встановити, чи мали вони місце під час укладення людиною договору банківського вкладу.

Відповідно до ч.2 ст.1058 Цивільного кодексу «договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором». У чч.1, 2 ст.633 ЦК  визначено, що «публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги».

Разом з тим «умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов’язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними» (ч.6 ст.633 ЦК).

Пропозиція банку укласти договір на однакових для всіх умовах є публічною офертою, а сам договір є договором приєднання. Публічна оферта — це адресована невизначеному колу осіб пропозиція, яка містить усі істотні умови договору, з якого вбачається воля оферента укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться.

Якщо особа може скористатися спеціальною, публічною, розрахованою на необмежене коло осіб пропозицією банку, яка не змінюється під цю особу, то депозитний договір є таким, що укладений на звичайних умовах. Тому вклади, розміщені в рамках проведення банком спеціальних пропозицій (акції, бонуси), не можна віднести до таких, які розміщені на індивідуальних, більш вигідних умовах, якщо такі пропозиції були розраховані на широке необмежене коло осіб і будь-хто міг скористатися ними.

Вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися тільки той вклад, який запропонований особі на підставі, зокрема, окремих документальних рішень упов­новажених осіб банку, що, як правило, відображається в тексті договору.

Більш сприятливі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, умови договору не можуть кваліфікуватись як індивідуальні. Викладена позиція підтверджується численними судовими рішеннями (від 26.06.2013 у справі №826/8783/13-а, від 27.06.2013 у справі №826/8607/13-а, від 20.05.2014 у справі №К/800/37060/13).

У пошуку зловмисників

Якщо ж говорити про практику минулого року, то вкладники не отримували відшкодування у зв’язку з визнанням нікчемним договору на розміщення депозитного вкладу, оскільки такий договір укладено з метою штучного створення зобов’язань фонду, заволодіння державними коштами.

Відповідно до вимог ст.38 закону питання нікчемності правочинів банку вирішується уповноваженою особою ФГВФО в період дії тимчасової адміністрації, за цей час здійснюється перевірка правочинів банку. Однак перевірці підлягають угоди, укладені протягом одного року з дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а вичерпний перелік підстав нікчемності передбачений у ч.3 ст.38 закону.

Зокрема, підставою для такого визнання можуть бути випадки, коли банк узяв на себе зобов’язання, внаслідок чого став неплатоспроможним, або уклав правочини, умови яких передбачають платіж з метою надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених ні законодавством, ні внутрішніми документами банку. Нік­чемним може бути визнано й договір, укладений банком з пов’язаною особою цієї фінустанови, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства, а також коли банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без установлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

У свою чергу загальні підстави недійсності правочину встановлені в ст.215 ЦК. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, визначених чч.1—3, 5, 6 ст.203 ЦК. У ч.2 ст.215 кодексу зазначено, що «недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається». Нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним тільки у випадках, установлених цим кодексом.

За правилами чч.1 та 2 ст.228 ЦК, «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним». Згідно з ч.3 ст.228 ЦК «у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним».

Таким чином, ст.228 ЦК встановлені два окремі види недійсності угод:

• порушення публічного порядку;

• вчинення їх з метою, що супере­чить інтересам держави і суспільства.

Тому при дослідженні підстав нік­чемності договору на підставі ст.228 ЦК необхідно чітко визначити: нік­чемність пов’язана з порушенням публічного порядку чи із суперечністю інтересам держави. У першому випадку договір не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а в другому — недійсність договору повинна бути встановлена судовим рішенням.

Спершу рішення — потім відмова

У п.18 постанови Пленуму Верхов­ного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 міститься перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК. До них віднесено:

• правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

• правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції);

• правочини щодо відчуження викраденого майна;

• правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Також ВС роз’яснив, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК повин­на враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

Така судова позиція відповідає положенням ч.1 ст.62 Конституції, за якою «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Згідно з ч.1 ст.17 Кримінального процесуального кодексу «особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили».

Таким чином, правомочність дій уповноваженої особи фонду щодо визнання нікчемним депозитного договору на підставі ч.1 ст.228 ЦК (порушення публічного порядку) буде безперечною лише в разі наявності обвинувального судового рішення в кримінальній справі, що відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства має преюдиціальне значення. Що стосується вкладника, то його завдання — довести, що за депозитним договором реально вносилися гроші.

Як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень, позиція судів у справах щодо відмови у виплаті ФГВФО гарантованої суми за вкладом є неоднозначною. У більшості випадків суди вирішують спір на користь фонду, посилаючись на відкриття кримінального провадження за фактом зловживання посадовими особами банку своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди для інших осіб, що спричинило тяжкі наслідки, або на неоскарження позивачем (вкладником) дій та рішень про визнання договорів нікчемними. З такою позицією в повній мірі погодитися не можна. Тому з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при розгляді справ про оскарження дій уповноваженої особи ФГВФО і самого фонду необхідні відповідні роз’яснення та науково-консультативні висновки.

Перелік підстав, з яких фонд може відмовити у виплаті

Відповідно до ч.4 ст.26 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти в таких випадках:

• передані банку в довірче управління;

• за вкладом у розмірі менш ніж 10 грн.;

• за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;

• розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття НБУ рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

• розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб’єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку та якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття НБУ рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

• розміщені на вклад власником істотної участі банку;

• розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку;

• за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;

• за вкладами у філіях іноземних банків;

• за вкладами у банківських металах.