З касаційного погляду

Микола ПШОНКА: «Судові помилки є «необхідним злом». Але слід прагнути, аби вони траплялися якомога рідше»

Ефективний захист прав, свобод та інтересів особи — це та діяльність, здійснюючи яку судова влада перестає бути абстрактним поняттям і постає найбільш вагомою складовою правової держави, громадянського суспільства, яке прагне до верховенства права. У Конституції передбачено всі необхідні умови для становлення доступної для суспільства судової влади. Проведення судової реформи з метою підвищення ефективності захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та свобод неможливе без докорінних змін у сфері здійснення правосуддя, становлення справді незалежної, самостійної судової влади.

Право на суддівський розсуд

На здійснення правосуддя впливає не лише ефективність організації системи судочинства. Роль особистості служителя Феміди в процесі здійснення правосуддя залежить від його правосвідомості, професійності, моральності, особистого авторитету, тому вимоги до законників повинні постійно збільшуватися.

Серед усіх юридичних професій фах судді є найбільш складним та відповідальним. У реалізації виняткового права вирішувати долю людини значну роль відіграє й моральний самоконтроль служителя Феміди, без якого правові норми стосовно етики судді залишаються декларативними.

Дотримання законником моральних та етичних вимог дозволяє запобігти негативній оцінці діяльності суду суспільством. У суддівському середовищі регіону беззаперечним моральним та професійним авторитетом перш за все повинен володіти голова апеляційного суду, який має бути прикладом для наслідування для кожного законника без винятку.

Особливу увагу слід приділити праву служителя Феміди на суддівський розсуд та судову помилку. Диспозитивність цивільних правовідносин, складні юридичні та фактичні обставини майнових та немайнових правовідносин збільшують імовірність скоєння помилок.

Кожна людина має право на помилку. І розуміючи, що правосуддя здійснюють люди, можна припустити, що судові помилки є «необхідним злом». Але слід прагнути, аби вони траплялися якомога рідше. Аналіз скасованих рішень свідчить про те, що володарі мантій, на жаль, все-таки припускаються певної кількості помилок. Виправляти останні покликана надійна та ефективна система перегляду судових рішень, вироблена світовою та вітчизняною наукою й практикою судочинства. В Україні її складовими елементами є апеляційне, касаційне провадження та перегляд рішень Верховним Судом.

Від збільшення навантаження страждає якість

Роком складної та напруженої роботи для судової палати в цивільних справах ВСС став 2011-й. Далися взнаки реформування законодавства, становлення суддівського корпусу, недосконалість існуючої моделі касації в цивільних справах.

Основним завданням ВСС було створення, формування й побудова організаційної діяльності та структури суду відповідно до вимог закону «Про судоустрій і статус суддів», забезпечення правильного й однакового застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Найскладнішим у цьому плані було й залишається питання формування суддівського корпусу. Адже попри докладені зусилля склад обох палат ВСС дотепер не досяг встановленої чисельності. Через відсутність умов для розміщення законників та працівників суду в судовій палаті у цивільних справах дотепер залишаються 17 вакантних посад служителів Феміди.

Запорукою ефективності судової реформи є вирішення проблеми постійного збільшення навантаження. Навантаження на служителів Феміди всіх інстанцій є взаємозалежним, адже необгрунтоване його збільшення на законників нижчих інстанцій негативно впливає на якість рішень, що призводить до зростання кількості актів, які набули законної сили та оскаржуються в суді касаційної інстанції.

Підхід до визначення навантаження на законників першої, апеляційної та касаційної інстанцій має бути диференційованим. Рішення суду касаційної інстанції відрізняється рівнем складності та формулюванням правової позиції, яка має бути взірцем для судів нижчих інстанцій.

Відповідно до рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 16.09.86 №R(86)12 державам-членам щодо заходів з попередження і зменшення надмірного робочого навантаження в судах стосовно необхідності поступово зменшувати кількість покладених на суддів завдань, доручаючи такі завдання іншим особам або органам, управлінням забезпечення діяльності судової палати в цивільних справах ВСС здійснюються нагадування про витребувані справи, листування з приводу руху касаційної скарги тощо. Так, навантаження на суддю судової палати з розгляду цивільних справ касаційної інстанції коригується з огляду на:

• підвищену складність цивільних справ;

• особливості відкриття касаційного провадження у справі;

• особливості попереднього розгляду справи;

• колегіальний порядок розгляду справ тощо.

Наразі діє 7 колегій суддів судової палати в цивільних справах, у провадженні яких перебуває значна кількість справ. Так, протягом І кварталу 2012 року судовою палатою у цивільних справах у складі колегій із 5 суддів розглянуто 2602 справи.

Загальна кількість матеріалів, які надійшли до судової палати в цивільних справах за 2011 рік, становила 122465 скарг, заяв, звернень, клопотань тощо. Із них касаційних скарг —
52030, заяв про перегляд рішень Верховним Судом — 2017, заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами — 106, клопотань про визначення підсудності — 97, заяв, звернень, клопотань — 54725, справ — 13490.

Протягом І кварталу цього року надійшло 14008 касаційних скарг, заяв про перегляд рішень Верховним Судом — 752, заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами — 41, клопотань про визначення підсудно­сті — 20, справ — 4486.

Кількість документів, що надійшли до ВСС, свідчить, що суд залишається останньою інстанцією, де люди сподіваються отримати захист своїх прав та інтересів. Це підтверджує, що рівень довіри громадян до судової системи досить високий, хоча часто тенденційно й невиправдано намагаються стверджувати протилежне.

Через відсутність у законодавстві матеріальних критеріїв обмеження касаційного оскарження рішень у цивільних справах постійно зростає кількість скарг, значну частину з яких становлять необгрунтовані скарги та скарги в спорах із незначною ціною позову. Це суттєво збільшує навантаження на законників судової палати в цивільних справах.

Якщо порівняти показники діяльності Верховного Суду у 2009 році (діяв як суд касаційної інстанції у цивільних справах) із показниками судової палати в цивільних справах ВСС у 2011 році, то очевидним є не лише знач­не збільшення кількості надходжень касаційних скарг, цивільних справ, а й зменшення часу їх розгляду.

Необгрунтовані строки оскарження

Наразі єдиним механізмом обмеження касації в цивільних справах є відмова у відкритті провадження, зокрема на підставі п.5 ч.3 ст.328 ЦПК. Відсотковий показник постановлених ухвал про відкриття провадження за результатами розгляду касаційних скарг із відмовою в його відкритті торік становив 50,2%.

За результатами аналізу статистичних даних у І кварталі 2012 року цей показник становить 39,53%.

Значним залишається співвідношення кількості всіх касаційних скарг, що надійшли до судової палати в цивільних справах ВСС із тими, які залишено без руху та щодо яких надано строк для усунення недоліків, — 26%, що додатково підтверджує необгрунтованість строків, установлених ст.325 ЦПК.

Механізм судового процесу має бути спрямований на прискорення розгляду, а не на його затягування. Тому розгляд цивільних справ повинен відбуватися не в скорочені, а в об’єктивні, оптимальні, обгрунтовані строки.

У строк, визначений законодавцем на касаційне оскарження, а це 20 днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (ч.1 ст.325 ЦПК), сторони та інші особи, які мають право на касаційне оскарження, не встигають отримати копії рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій. Як наслідок, касаційні скарги масово подаються з порушенням вимог ст.326 ЦПК.

У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на положення постанови ВР «Про прийняття за основу проекту Закону України «Про внесення змін до статті 328 Цивільного процесуального кодексу України щодо забезпечення права на касаційне оскарження» №3421-VI від 19.05.2011, відповідно до якої пропонувалося виключити п.5 ч.3 ст.328 ЦПК.

Крім того, на засіданні Комітету ВР з питань правосуддя, яке відбулося 16 травня цього року, розглянуто проект закону «Про внесення змін до статті 328 Цивільного процесуального кодексу України щодо підстав відмови у відкритті касаційного провадження» (№10287).

ВСС звернувся з листом до Комітету ВР з питань правосуддя, в якому обгрунтував необхідність збереження в нинішніх умовах норми, що дозволяє судді-доповідачу відмовляти у відкритті провадження, якщо касаційна скарга є необгрунтованою. Адже витребування десятків тисяч цивільних справ значно б ускладнило роботу судової палати в цивільних справах ВСС.

Внесення змін до цивільного процесуального законодавства, у тому числі із задекларованою метою забезпечити право на касаційне оскарження, без врахування реалій вітчизняного цивільного судочинства, призведе до протилежного результату — збільшення часу розгляду справ, зростання навантаження на суддів у частині кількості цивільних справ, що розглядаються, та кількості заяв, звернень і клопотань, на які надаються відповіді на виконання закону «Про звернення громадян».

Право суду касаційної інстанції вирішувати питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження (за умови однакового тлумачення цього поняття в процесі правозастосування) не суперечитиме засадам доступності правосуддя, а відповідатиме повноваженням касаційного суду як незалежного органу правосуддя.

За результатами розгляду комітетом прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді відхилити згадані законопроекти.

Скасування через проблеми правозастосування

Аналіз даних за категоріями спорів щодо скасованих рішень за 2011 рік порівняно із 5 місяцями поточного року (станом на 25.05.2012) доводить, що найбільша кількість рішень скасовується у спорах:

• що виникають із договорів;

• про відшкодування шкоди;

• про право власності та інші речові права;

• із житлових та трудових правовідносин.

Так, за результатами перегляду рішень у спорах, що виникають із договорів, скасовано 703 рішення, із них 306 — із позики, кредиту, банківського вкладу, тобто 43,5% усіх спорів. У цій категорії справ рішення залишено без змін, а касаційні скарги — без задоволення у 198 справах, що становить лише 28% від загальної кількості в категорії. У спорах із договорів рішення залишаються без змін, а касаційні скарги — без задоволення майже в кожному третьому випадку, в спорах із кредитних правовідносин — лише в кожному четвертому випадку.

Кількість звернень до суду за захистом порушених та оспорюваних прав за категоріями спорів, для врегулювання яких могли б бути задіяні механізми досудового врегулювання (кредитні, спадкові правовідносини), свідчить про додаткове навантаження на судову систему, якого можна було б уникнути за умови застосування інших юрисдикційних механізмів захисту прав особи, наприклад, нотаріальних. Прийняття на законодавчому рівні нормативних актів також дозволило б частково врегулювати, наприклад, кредитні правовідносини, таким чином, зменшити навантаження на суди.

У спорах про відшкодування шкоди, із трудових відносин, про право власності та інші речові права скасовується приблизно кожне друге, а в спорах із житлових правовідносин —
майже кожне третє рішення. Такий результат є закономірним, адже в цілому відповідає найбільш поширеним категоріям спорів, в яких подаються касаційні скарги.

У 2011 році в спорах із договірних відносин та в спорах про захист права власності скасовувалося кожне третє рішення. У спорах про відшкодування шкоди — кожне четверте, а в житлових і трудових — кожне друге рішення.

Порівняно з 2011 роком значно зросла кількість скасованих рішень у спорах із договорів та про відшкодування шкоди. Очевидно, саме в цих категоріях справ проблеми правозастосування найбільше потребують уваги служителів Феміди касаційного та апеляційних судів у подальшому.

Водночас найбільша кількість скасованих рішень із ухваленням нових станом на 25.05.2012 у спорах:

• із договірних відносин — 68 (у 2011 році — 38);

• про відшкодування шкоди — 41 (29);

• про захист права власності — 20 (24);

• житлових — 8 (5);

• трудових — 7 (37).

Окремо слід звернути увагу на спори, пов’язані із застосуванням закону «Про захист прав споживачів». Вони набули особливої актуальності у зв’язку із внесенням змін до законодавчих актів, що регулюють захист прав споживачів, зокрема в галузі фінансових послуг, та рішенням Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011. Станом на 25.05.2012. ВСС скасовано 26 рішень у цій категорії, в тому числі із ухваленням нового рішення у 10 справах; рішення суду залишено без змін, а касаційні скарги — без задоволення в 11 справах.

Порушення, що виникають, зокрема щодо строків розгляду справ, обумовлені надходженням витребуваних справ із місцевих судів з уже порушеними строками, несвоєчасністю відправки кореспонденції та значним навантаженням на служителів Феміди.

Так, судовою палатою у цивільних справах ВСС за 5 місяців цього року здійснено 398 нагадувань судам першої та апеляційної інстанцій про необхідність терміново направити у ВСС витребувані цивільні справи у зв’язку з істотним затягуванням їх надходження (йдеться про строки від 3 місяців до року й більше).

Найбільшу кількість нагадувань адресовано судам міста Києва (80), Дніпропетровської (54), Одеської (29) та Харківської областей (21).

Так, Комінтернівським районним судом Одеської області не виконано ухвалу ВСС від 28.03.2011, якою витребувано цивільну справу №2-753/05; Харківським районним судом Харківської області — ухвалу ВСС від 7.09.2011, якою витребувано цивільну справу №2-2590/11.

Узагальнення задля стабільності

Касаційний перегляд судових рішень, які набрали законної сили, передбачає виправлення помилок у правозастосуванні та тлумаченні норм матеріального й процесуального права, формування єдиної судової практики в цивільних справах та забезпечення верховенства права, що є основним завданням ВСС як суду касаційної інстанції.

Норми ЦПК орієнтують касаційну інстанцію на перевірку за своєю ініціативою законності постановленого судового рішення, що оскаржується через наявність порушень матеріального та процесуального права (ч.4 ст.328 ЦПК).

Більш глибоке дослідження підстав для скасування та зміни судових рішень у касаційному порядку, яке відображає специфіку касаційного перегляду та дозволяє зберегти баланс між захистом прав осіб та збереженням стабільності рішень, що набрали законної сили, здійснюється при підготовці постанов пленуму ВСС та узагальнень судової практики.

Повноваження ВСС щодо забезпечення правильного й однакового застосування судами норм матеріального та процесуального права в галузі цивільної юрисдикції реалізується шляхом прийняття постанов пленуму, яких станом на сьогодні прийнято 22,
із них 9 — про практику застосування судами цивільного та цивільного процесуального законодавства:

• «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб»;

• «Про судову практику застосування статей 353—360 Цивільного процесуального кодексу України»;

• «Про узагальнення судової практики розгляду судами спорів, що виникають із договору найму жилого приміщення (статті 61—71 Житлового кодексу України)»;

• «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»;

• «Про узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у 2010—2011 роках»;

• «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року №11 «Про судову практику застосування ста­тей 353—360 Цивільного процесуального кодексу України»;

• «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами»;

• «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»;

• «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

У 2012 році планується прийняття ще цілої низки постанов пленуму ВСС в галузі цивільної юрисдикції.

Відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» у ВСС діє Науково-консультативна рада, до складу якої входять висококваліфіковані фахівці в галузі права, що займаються попереднім розглядом проектів постанов ВСС, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

Окрему увагу необхідно звернути на випадки неоднакового правозастосування в практиці ВСС як суду касаційної інстанції.

Закономірною і такою, що відповідає найбільш поширеним категоріям спорів, є кількість постановлених
у 2011 році ухвал про допуск справи до провадження Верховного Суду за заявами про перегляд судових рішень: у спорах із договірних відносин — 38 ухвал, із них 11 — у спорах із договору позики, кредиту, банківського вкладу (29%); 14 — у спорах про відшкодування шкоди; 10 — у трудових спорах; 8 — у спорах про право власності та 5 — у спорах із земельних правовідносин.

Неоднакове правозастосування виявляє найбільш слабкі та суперечливі положення законодавства.

Навіть Верховним Судом іноді приймаються протилежні за змістом судові рішення з питань врегулювання одних і тих же правовідносин. Прикладом є постанова ВС від 30.01.2012 у справі за позовом про повернення автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарну допомогу. Верховним Судом прийнято постанову від 16.05.2012 за аналогічним позовом, але протилежну за змістом, що свідчить про об’єктивні труднощі у правозастосуванні, складність правової кваліфікації відносин, що виникають між суб’єктами права.

Негативні тенденції

Суди першої та апеляційної інстанцій не повинні відсторонюватися від удосконалення правозастосовної практики. У світовому судочинстві непоодинокими є випадки недотримання обителями Феміди нижчих інстанцій правових позицій, висловлених у рішеннях судів касаційної інстанції, що змушує вищі суди переглядати суперечливі, помилкові рішення. Обгрунтовані правові позиції судів нижчих інстанцій сприяють удосконаленню застосування норм матеріального права.

Основне навантаження від перегляду судових рішень, звісно, припадає на апеляційні суди. Головним завданням апеляційного перегляду є недопущення випадків набрання законної сили помилковими рішеннями.

Питання не лише в кількості рішень, переглянутих у апеляційному порядку. Торік апеляційними судами переглянуто 110,7 тис. цивільних справ (з них 79,3 тис. рішень та
31,4 тис. ухвал).

Окрему увагу слід звернути на результати перегляду касаційною інстанцією рішень, ухвалених судами апеляційної інстанції. Так, із
1755 рішень, скасованих ВСС протягом 5 місяців поточного року, 724 — це рішення апеляційних судів, що становить 41,25% від усіх скасованих актів.

Правозастосовна діяльність суду відбувається в передбаченій законом процесуальній формі, тому потрібно звернути увагу на процесуальну компетентність апеляційних судів, щодо якої можна зробити висновки, виходячи із статистики скасування в касаційному порядку ухвал, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, із направленням справи для продовження розгляду.

За 5 місяців поточного року судовою палатою ВСС переглянуто 1185 ух­вал,
що перешкоджали подальшому провадженню у справах, із них 279 залишено без змін, а скарги — без задоволення, скасовано 906 ухвал.

Водночас у 2011 році загальна кількість скасованих ухвал, що перешкоджають подальшому провадженню, постановлених апеляційними судами — 632, тоді як в судах першої інстанції — 602. При цьому найбільша кількість скасованих ухвал припадає на апеляційні суди Чернівецької (на 50% більше, ніж у судах першої інстанції) та Закарпатської областей (на 38% більше). На жаль, і в поточному році ця негативна тенденція збереглася.

Так, судовою палатою у цивільних справах ВСС скасовано 416 ухвал, постановлених апеляційними судами, та 402, постановлені судами першої інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. У діяльності апеляційних судів деяких регіонів ця негативна тенденція навіть прогресувала.

Так, Апеляційним судом Черкаської області постановлено на 325% більше ухвал, скасованих касаційним судом, ніж судами першої інстанції цієї області. Апеляційним судом Луганської області — на 250%, Апеляційним судом АР Крим — на 236%, Апеляційним судом Запорізької області —
на 216%, Апеляційним судом Вінницької області — на 171%, Апеляційним судом Дніпропетровської області —
на 160% ухвал більше. Негативна статистика спостерігається також у Житомирській, Київській, Львівській, Миколаївській, Рівненській та Чернівецькій областях.

Кожен апеляційний суд повинен аналізувати причини допущених порушень процесуального закону та вживати заходів, спрямованих на їх попередження та недопущення в майбутньому. Адже йдеться про рішення, які набирають законної сили.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що загальним проб­лемним моментом є помилки при обрахуванні строків на апеляційне оскарження та постановлення ухвал про залишення апеляційної скарги без розгляду (ч.4 ст.294 ЦПК).

Також значні труднощі виникають при застосуванні апеляційними судами ст.293 ЦПК щодо можливості оскарження окремо від рішення суду ухвал, передбачених ст.293 ЦПК. Це підтверджується як численними запитами судів, так і кількістю скасованих у касаційному порядку ухвал апеляційних судів про відхилення апеляційної скарги і залишення без змін ухвал стосовно питань, передбачених у ч.1 ст.293 ЦПК.

Рішення КС від 27.01.2010, 28.04.2010, від 8.07.2010 та 2.11.2011 щодо офіційного тлумачення ст.293 ЦПК спрямовані на більш ефективний захист прав та інтересів особи, на формування єдиних підходів у правозастосовній практиці при реалізації права на судовий захист. Тобто, приймаючи ці рішення, КС виходив з того, що апеляційне оскарження можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

Судовою палатою у цивільних справах ВСС надано роз’яснення від 12.07.2011 про необхідність застосування єдиного підходу при вирішенні питання про прийняття до розгляду апеляційних скарг щодо всіх пунктів ч.1 ст.293 ЦПК.

Недоліком чинного процесуального законодавства є відсутність переліку обов’язкових підстав для скасування рішення.

Законниками судової палати в цивільних справах було розроблено та направлено до Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України», в частині вдосконалення механізму апеляційного провадження. Запропонованою редакцією ст.311 ЦПК передбачено встановлення підстав для обов’язкового скасування рішення. Так, рішення суду підлягає обов’язковому скасуванню, якщо:

• справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

• справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідом­лених про час і місце судового засідання;

• суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі;

• суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Ці підстави є узагальненням найбільш суттєвих порушень норм процесуального права, що їх допускають, насамперед, суди першої інстанції. При цьому апеляційний суд за будь-яких обставин також позбавлений можливості поновити порушені права суб’єктів процесу, оскільки ч.1 ст.303 ЦПК визначає, що апеляційний розгляд відбувається «в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції».

Інші порушення норм процесуального права повинні усувати суди апеляційної інстанції відповідно до наданих законом повноважень.

Типові недоліки та помилки

Актуальним залишається питання підвищення вимог до якості судових рішень. Основна функція судової влади — здійснення правосуддя. Саме за якістю рішень можна зробити висновок про стан правозастосування та судову систему загалом.

Постановлення юридично й логічно виважених судових рішень сприяє утвердженню авторитету судової влади. Вони адресуються конкретним учасникам процесу та є показником рівня правової культури судді, суду та їхньої поваги до громадян і закону.

Необхідно створювати умови для ефективного та справедливого розгляду справ цивільної юрисдикції саме в судах першої інстанції. Це завдання обителей Феміди апеляційної інстанції, яке виконується у співпраці із судом касаційної інстанції.

Результати розгляду справ у суді касаційної інстанції, а також узагальнень судової практики в різних категоріях справ доводять, що суди в основному дотримуються норм матеріального та процесуального права при розгляді справ цивільної юрисдикції.

Разом з тим наявність помилок, порушень процесуального законодавства свідчать, що суди не завжди достатньо повно з’ясовують фактичні обставини справи, дають правильну юридичну оцінку доказам, належним чином перевіряють пояснення сторін. Як наслідок, постановлені рішення не повною мірою відповідають вимогам стст.213—215 ЦПК.

За результатами касаційного перегляду рішень та узагальнень судової практики в окремих категоріях справ можна констатувати: якби вищі судові інстанції володіли ревізійними повноваженнями, кількість виявлених порушень процесуального закону була б ще більшою.

Результати аналізу розглянутих справ цивільної юрисдикції найчастіше свідчать про такі недоліки:

• неналежна підготовка справи до судового розгляду, неналежне визначення складу осіб, які мають брати участь у справі;

• відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, які суд вважав встановленими, та належної оцінки доказів;

• наявність формулювань у резолютивній частині рішень судів першої інстанції, які суперечать законодавчим дефініціям.

Аналіз практики застосування норм ст.130 ЦПК «Попереднє судове засідання» свідчить, що деякі законники ігнорують її вимоги чи застосовують лише формально, внаслідок чого всі процесуальні дії, в тому числі надання доказів, вчиняються на стадії судового розгляду. Це свідчить про формальний, в окремих випадках, підхід суду до підготовки справи до розгляду, що впливає на строки розгляду справи (їх затягування) та послідовність судового процесу.

Витребування доказів, виклик свідків, проведення експертиз тощо здійснюється відповідно до вимог процесуального закону (п.5 ч.6 ст.130 ЦПК) лише за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, відповідає вимогам диспозитивності та змагальності цивільного процесу, але разом з тим значно ускладнює завдання суду щодо розгляду цивільної справи. Проте змагальність сторін не означає самовідсторонення суду, яке призводить до постановлення незаконних та необгрунтованих рішень, що не оскаржуються в апеляційному й касаційному порядку й набирають законної сили.

Саме суд зобов’язаний роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов’язки, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяти реалізації їхніх прав, і таким чином визначити належний предмет доказування.

До порушень строків розгляду цивільних справ нерідко призводить не лише недосконалість норм цивільного процесуального права. Досить часто це пов’язано із невмінням деяких суддів належним чином організувати свою роботу, недостатньою кваліфікованістю, що призводить до формування негативного ставлення громадян до судової системи в цілому.

Крім зазначених випадків неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, судами не враховуються в достатній мірі вимоги ч.1 ст.11 ЦПК щодо розгляду цивільних справ на засадах диспозитивності. Так, судом касаційної інстанції встановлено випадки, коли приймаються рішення за умови, що в матеріалах справи не міститься позовних вимог, по суті яких було прий­нято рішення.

Виникають зауваження й до процесуального оформлення судових рішень, які за формою і змістом іноді не відповідають вимогам ст.215 ЦПК: в мотивувальній частині не зазначено мотивів, з яких суд уважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувались вимоги чи заперечення; відсутні аналіз доказів та посилання на матеріальну норму, за якою вирішувався спір. Установлені також випадки, коли спір, усупереч вимогам стст.26, 30 ЦПК, розглядався за участю лише однієї сторони у справі — позивача. Періодично судами порушуються вимоги ст.64 ЦПК, про що свідчать наявні в матеріалах справ у якості письмових доказів неналежно засвідчені копії документів. Одним із поширених недоліків у справах цивільної юрисдикції є прийняття судом до розгляду позовних заяв без зазначення ціни позову. У значній частині випадків судовий збір за такими позовами оплачується за заниженими ставками.

Суди повинні безумовно дотримуватися вимог процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряти відповідність заяв вимогам стст.119, 120 ЦПК.

Уніфікації правозастосовної практики та підвищення якості правосуддя сприятиме періодичне узагальнення судової практики розгляду різних категорій справ цивільної юрисдикції.

Норми чинного процесуального закону, на жаль, далекі від досконалості, а деякі з них, за умови недобросовісного виконання їх приписів, узагалі можуть гальмувати оперативний судовий розгляд.

На останньому рубежі захисту

Як уже зазначалось, у ВСС приділяється необхідна увага роботі щодо підготовки змін до законодавства, які напрацьовуються в повсякденній практиці й мають єдину мету — забезпечення ефективності та доступності правосуддя шляхом удосконалення цивільного процесуального законодавства.

Так, судовою палатою у цивільних справах розроблено й направлено до Верховної Ради 4 законопроекти про внесення змін до ЦПК щодо вдосконалення процедури заочного розгляду справи, наказного провадження, апеляційного провадження та щодо перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Водночас задля підвищення ефективності судового захисту та полегшення доступу до правосуддя, для покращення якості та ефективності функціонування судочинства слід брати активну участь у реформуванні законодавства шляхом надання пропозицій щодо запровадження та розвитку альтернативних способів вирішення спорів, підвищення відповідальності боржника за невиконання судового рішення, удосконалення системи виконання останнього тощо.

ВСС є фактично останньою судовою інстанцією, яка має забезпечити одне з фундаментальних прав людини — право на судовий захист її інтересів.

Протягом незначного проміжку часу відбулося становлення ВСС як суду касаційної інстанції в цивільних справах. Завдань і проблем, які потребують вирішення в майбутньому, достатньо. Вся система правосуддя проходить непростий шлях реформування, і відповідальність за забезпечення якісного функціонування системи судочинства в галузі цивільної юрисдикції лежить на кожному законнику всіх судових інстанцій.