Для определения размера единовременного пособия в связи с наступлением инвалидности следует применять порядок, утвержденный Кабмином, а закон, имеющий высшую юридическую силу. На это обратил внимание Верховный Суд в Постановлении от 21.01.2014 № 21-464а13, текст которого печатает газета "Закон и Бизнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
21 січня 2014 року м.Київ №21-464а13
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 1 до Міністерства оборони про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2011 року Особа 1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії МО щодо відмови перерахувати йому розмір одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби, протиправними та стягнути на користь позивача недоплачену одноразову грошову допомогу в розмірі 139925 грн. 88 коп.
На обгрунтування зазначених позовних вимог посилався на те, що при нарахуванні одноразової грошової допомоги відповідач неправильно визначив склад грошового забезпечення, оскільки відповідно до ч.2 ст.9 закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.99 №2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що 24.11.2008 Особу 1 звільнено з військової служби в запас за станом здоров’я відповідно до наказу МО №1076. 16.04.2009 йому встановили II групу інвалідності, яка настала у зв’язку з травмою, пов’язаною з виконанням обов’язків військової служби, строком до 1.05.2010, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальних (експертних) комісій від 16.04.2009 серії КА-2 №006798. 23.04.2010 у зв’язку з травмою, пов’язаною з виконанням обов’язків військової служби, Особі 1 довічно встановлено II групу інвалідності. 22 жовтня 2010 року МО виплатило позивачу 127537 грн. 20 коп.
Дарницький районний суд м.Києва постановою від 8.11.2011 в задоволенні позову відмовив виходячи з того, що визначення права особи на отримання одноразової грошової допомоги, передбачене законом №2011-XII, делеговано саме Кабінету Міністрів, яким визначено не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються, а тому в діях МО при визначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в сумі 127537 грн. 20 коп. ознаки неправомірності діянь немає.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13.12.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 7.08.2013, постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов, виходячи з того, що, визначаючи розмір належної позивачу одноразової грошової допомоги, МО протиправно застосувало Порядок та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ від 28.05.2008 №499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — порядок), оскільки його положення суперечать ч.2 ст.9 закону №2011-XII, що має вищу юридичну силу, а тому застосуванню підлягає саме закон.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, МО звернулось із заявою про її перегляд ВС із підстави неоднакового застосування ВАС одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, а саме: закону №2011-XII та порядку. На обгрунтування заяви МО додало копії постанов ВАС від 11.04.2013 (№К/9991/76376/11) та 25.07.2013, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що в задоволенні заяви МО необхідно відмовити з таких підстав.
У постанові ВАС від 11.04.2013 (№К/9991/76376/11) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову й відмовляючи в його задоволенні, виходив з того, що оскільки порядок є спеціальним нормативно-правовим актом, то відповідачі, розраховуючи суму одноразової грошової допомоги, правомірно виходили з розміру грошового забезпечення позивача, яке включає лише посадовий оклад, оклад за військовим званням і відсоткову надбавку за вислугу років.
У постанові ВАС від 25.07.2013 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову й відмовляючи в його задоволенні, виходив з того, що посилання цих судів на ч.2 ст.9 закону №2011-XII, якою встановлено складові грошового забезпечення військовослужбовця під час проходження служби, є безпідставними, оскільки виплата одноразової грошової допомоги передбачена тільки ст.16 закону №2011-XII, яка є бланкетною та передбачає, що порядок виплати цієї допомоги, її конкретні розміри залежно від групи інвалідності та складові грошового забезпечення, які включаються в розрахунок допомоги, встановлюються КМ, що затверджує відповідний порядок.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового — про часткове задоволення позову, вважав висновки суду апеляційної інстанції обгрунтованими на підставі того, що розмір сплаченої відповідачем суми одноразової грошової допомоги не відповідає розміру, встановленому стст.9, 16 закону №2011-XII.
Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції в подібних правовідносинах неоднаково застосував закон №2011-XII та порядок, унаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ст.1 закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців — це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках.
Згідно з ч.2 ст.16 цього закону в разі інвалідності, що настала в період військової служби або пізніше, ніж через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього стажу, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце й у період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до 5-річного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених КМ.
На виконання цієї статті КМ постановою від 28.05.2008 №499 затвердив порядок, згідно з пп.2 п.2 якого вбачається, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам II групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов’язків військової служби в розмірі 54-місячного грошового забезпечення.
Абзацом 5 пп.4 п.2 порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби — день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Проте ч.2 ст.9 закону №2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, виходячи з визначених у ч.4 ст.9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не порядок, а закон №2011-XII, який має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про обгрунтованість вимог Особи 1 щодо стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги основується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає позиції ВС, висловленій у справах цієї категорії, зокрема в постанові від 12.11.2013 (№21-383а13), а тому в задоволенні заяви Міноборони слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви Міністерства оборони відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Материалы по теме
Соцработников пересадят на электроскутеры
18.03.2024
Соцзащите военнослужащих посвятят вебинар
28.02.2024
Кому из ВПЛ продолжат выплаты после 1 марта
29.01.2024
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!