Норма, предусматривающая ответственность за взяточничество, построена таким образом, что дополнительное наказание может быть присоединено к любому из основных.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
5 вересня 2013 року м.Київ №5-23кс13
Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду Редьки А.І.,
суддів: Вус С.М., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
за участю: начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури в перегляді судових рішень у кримінальних справах Особи 2, захисника Особи 1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 1 за заявою його захисника Особи 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.09.2012,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 30.11.2011 Особу 1, Інформація 1, засуджено за ч.1 ст.368 Кримінального кодексу із застосуванням ст.69 КК до штрафу в розмірі 8500 грн. без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Апеляційний суд Херсонської області вироком від 20.03.2012 вирок місцевого суду в частині призначення покарання Особі 1 скасував і призначив нове покарання — штраф у розмірі 8500 грн. із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в організаціях споживчої кооперації, державних органах і органах місцевого самоврядування, строком на один рік.
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18.09.2012 вирок апеляційного суду залишила без змін.
Особу 1 визнано винуватим у тому, що він як службова особа — голова правління, Інформація 2, 1.04.2011 приблизно о 14.00 на території станції технічного обслуговування за Адресою 1 отримав від підприємця Особи 2 хабар у сумі $3 тис. за сприяння в укладенні між хабародавцем та дочірнім підприємством, Інформація 2, договору про закріплення (бронювання) торгових місць на території зазначеного товариства, а також у придбанні Особою 2 у власність металевої торгової конструкції на території ринку.
У заяві про перегляд судових рішень захисник Особи 1 стверджує про неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону в частині, що регулює питання щодо призначення додаткового покарання — позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у відповідних організаціях з основним покаранням у виді штрафу, які передбачені санкцією ч.1 ст.368 КК.
На обгрунтування заяви захисник надав копії ухвал колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 7 лютого і 25.12.2012, 26.03.2013 та копію ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 23.02.2012, якими рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінено та виключено рішення про призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади з посиланням на особливості юридичної конструкції санкції ч.1 ст.366 КК (у редакції від 5.04.2001). Основу цих рішень становило нормативно-граматичне тлумачення юридичної конструкції норми, передбаченої абз.2 (санкція норми) ч.1 ст.366 КК (у редакції від 5.04.2001), в якій розташування єднальних і розділових сполучників та знаків пунктуації свідчить про неможливість одночасного призначення з основним покаранням — штрафом додаткового покарання — позбавлення спеціального права.
Як на приклад неоднакового правозастосування щодо зазначених правовідносин захисник також посилається на ухвали ВСС від 29 січня та 12.03.2013, в яких констатовано правомірність застосування разом із, відповідно, ч.1 та ч.2 ст.368 КК ст.69 цього кодексу про непризначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
На підтвердження доводів про неоднакове застосування касаційним судом норм кримінального закону захисник додав постанови ВС від 21 листопада та 28.11.2011, в яких викладено правові висновки щодо дійсного змісту розділового сполучника «або» та пунктуаційного знака — коми — у санкції ч.1 ст.366 КК (у редакції від 5.04.2001).
Захисник просить скасувати ухвалу ВСС від 18.09.2012 і прийняти нове рішення про призначення покарання без застосування додаткового покарання.
Судова палата в кримінальних справах ВС заслухала доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав заяву, прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали справи, обговорила доводи, зазначені у заяві, та дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.400-12 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року однією з підстав для перегляду ВС судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Визначений ст.400-16 КПК порядок подання заяви про перегляд судових рішень передбачає порівняння висновків щодо застосування норми закону про кримінальну відповідальність із висновками оскарженого рішення суду касаційної інстанції.
Як убачається з переліку судових рішень, наданих захисником для порівняння, рішення ВС від 21 листопада, 28.11.2011 та 23.02.2012 є рішеннями із вираженою правовою позицією щодо правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність. Однак за правовою природою та юридичним значенням такі рішення не є рішеннями касаційного суду і тому в розумінні положень п.1 ч.1 ст.400-12 КПК не становлять предмета порівняння.
В ухвалах ВСС від 29.01.2013 та 12.03.2013 суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо можливості призначення винним особам більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті обвинувачення (ст.69 КК). В основі цих висновків лежить оцінка обставин, які мають значення для визначення міри покарання. У цих рішеннях немає суджень щодо застосування норми закону про кримінальну відповідальність з питань, порушених у заяві, а тому з цієї підстави вони не можуть бути прикладом для порівняння.
Не можуть бути такими й ухвали ВСС від 7 лютого, 25.12.2012 та 26.03.2013, в яких містяться висновки про неправильне застосування абз.2 ч.1 ст.366 КК (у редакції від 5.04.2001) у частині приєднання до основного покарання — штрафу додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Як убачається зі змісту цих рішень, касаційний суд виходив із особливостей юридичної конструкції санкції ч.1 ст.366 КК (у редакції від 5.04.2001), в якій розташування єднальних та розділових сполучників, а також відсутність розділового знака — коми — після двох основних покарань перед додатковим свідчать про те, що додаткове покарання — позбавлення спеціального права — призначається з основним покаранням — обмеження волі й не може бути приєднане до іншого альтернативного основного покарання, передбаченого санкцією цієї статті — штрафу.
Водночас нормативний підхід і юридична конструкція норми, якою передбачена відповідальність за хабарництво (абз.2 ч.1 ст.368 КК), є інші: ця норма закону побудована таким чином, що додаткове покарання у вигляді позбавлення спеціального права може бути приєднане до будь-якого з основних покарань, зазначених у ній.
Отже, оскільки санкції ч.1 ст.368 КК та ч.1 ст.366 КК (у редакції від 5.04.2001) через наявність/відсутність розділового знака — коми — після кількох альтернативних основних покарань перед додатковим різняться між собою за своєю граматичною побудовою, що визначає їх юридичне значення, то вони (санкції) не можуть визнаватися одними й тими самими нормами закону про кримінальну відповідальність і не можна стверджувати про їх неоднакове застосування.
На підставі викладеного, керуючись п.15 розд.ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу 2012 р. та стст.400-12, 400-20, 400-21, 400-23 КПК, Судова палата в кримінальних справах ВС,
ПОСТАНОВИЛА:
Відмовити в задоволенні заяви захисника Особи 1.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!