Не совершение любых действий в интересах взяткодателей не исключает наличия состава инкриминируемого ему получения взяток, поскольку эти действия находятся вне границ объективной стороны этих преступлений.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 квітня 2013 року м.Київ №5-5к13
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах ВС Редьки А.І.,
суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
за участю заступника начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури в перегляді судових рішень у кримінальних справах Дрогобицької О.М.
та захисника Особи 17,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 18 за заявою захисника Особи 17 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6.11.2012,
УСТАНОВИЛА:
Вироком Оболонського районного суду м.Києва від 19.09.2011
Особу 18, Інформація 1,
уродженця с.П’ятниця Старосамбірського району Львівської області, такого, що не має судимості,
засуджено за:
ч.3 ст.368 Кримінального кодексу (в редакції від 5.04.2001) до позбавлення волі на строк 10 років із позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у державних установах строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна;
ч.2 ст.368 КК (у редакції від 5.04.2001) до позбавлення волі строком на 8 років із позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у державних установах строком на 2 роки, з конфіскацією всього майна;
ч.2 ст.376 КК до позбавлення волі строком на 2 роки;
ч.2 ст.383 КК до позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 18 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років із позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у державних установах строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна.
Апеляційний суд м.Києва ухвалою від 30.03.2012 вирок щодо Особи 18 залишив без зміни.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСС ухвалою від 6.11.2012 вирок та ухвалу Апеляційного суду щодо Особи 18 у частині його засудження за ч.2 ст.383 КК скасувала, а справу в цій частині закрила на підставі п.2 ч.1 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.
Постановлено вважати Особу 18 засудженим за ч.3 ст.368 КК (у редакції від 5.04.2001) до позбавлення волі строком на 10 років із позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у державних установах строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна; за ч.2 ст.368 КК (у редакції від 5.04.2001) до позбавлення волі строком на 8 років із позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у державних установах строком на 2 роки, з конфіскацією всього майна; за ч.2 ст.376 КК до позбавлення волі строком на 2 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 18 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років із позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у державних установах строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна.
У решті судові рішення щодо Особи 18 залишено без зміни.
Особу 18 визнано винним у тому, що він у період із 2007 по 2008 роки, обіймаючи посаду голови Львівського апеляційного адміністративного суду, тобто діючи як службова особа, яка займає відповідальне становище, використав фактичні можливості свого посадового становища й за обставин, зазначених у вироку, неодноразово одержував хабарі у великих та особливо великих розмірах за виконання чи невиконання дій під час відправлення судочинства в інтересах третіх осіб.
Особу 18 також засуджено за втручання в діяльність судді Львівського апеляційного адміністративного суду з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків.
У заяві захисник Особи 17 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції від 6.11.2012. На його думку, Особа 18 не має нести кримінальної відповідальності за одержання хабара, оскільки він за своїм службовим становищем не міг впливати на прийняття рішень судовими інстанціями, які ухвалювалися колегіально впродовж 2007—2008 років під час розгляду адміністративних справ. Захисник зазначає, що правові висновки суду касаційної інстанції в рішенні щодо Особи 18 різняться з правовими висновками, яких касаційний суд дійшов за фактичних обставин у подібних суспільно небезпечних діяннях, і таким чином допустив неоднакове застосування однієї й тієї самої норми кримінального закону.
На обгрунтування своєї позиції, захисник посилається на ухвали ВСС від 22.11.2011 та 8.05.2012, а також на ухвалу ВС від 21.04.2011.
У цих рішеннях суд касаційної інстанції за подібних, на його думку, обставин погодився з рішеннями судів про виправдання осіб за ст.368 КК у зв’язку з відсутністю в їх діях складу злочину, зокрема з тих підстав, що в цих справах рішення приймалися колегіальними органами, а не одноособово й вони не мали можливості з використанням службового становища впливати на прийняття такого рішення.
Судова палата в кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника Особи 17 на підтримку доводів заяви, прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.
Згідно з ст.400-11 КПК 1960 року Верховний Суд переглядає судові рішення в кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року підставами для перегляду ВС судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь в аспекті (значенні) правової позиції суду касаційної інстанції, висловленої ним у своєму рішенні.
З конститутивних положень цієї норми закону вбачається, що предметом порівняння можуть бути правові висновки суду касаційної інстанції, зроблені щодо подібних суспільно небезпечних діянь, у разі ухвалення як обвинувального, так і виправдувального вироків.
Враховуючи зміст заявлених вимог, Судовій палаті в кримінальних справах ВС належить дати відповідь на питання: чи настає кримінальна відповідальність за одержання хабара особою, яка обіймає посаду голови апеляційного адміністративного суду, у разі, якщо хабар дається їй за використання свого службового становища з метою впливу на позитивне вирішення судової справи суддями очолюваного нею суду чи суду нижчої ланки, які провадять розгляд справ адміністративної юрисдикції.
З нормативних приписів заборони одержувати незаконну винагороду, визначення яких міститься в ст.368 КК, випливає, що представник влади, одним з яких є суддя, обіймаючи посаду голови, не вправі одержувати будь-якої винагороди у зв’язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Це законодавче положення передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає в тому разі, коли особа, яка дає хабар голові апеляційного суду, усвідомлює, що дає його саме такій особі й у зв’язку з можливостями цієї посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (хабар), розуміє (не може не розуміти) значимість займаної нею посади, її статусність та можливості; вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем, мету, якою керується останній, та його віру в те, що ця мета буде досягнута завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач.
Такого трактування норми закону дотримується й Верховний Суд. Зокрема, у постанові Пленуму ВС від 26.04.2002 №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» дано роз’яснення, що відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу (п.2 постанови).
Відповідно до ст.28 закону «Про судоустрій України» від 7.02.2002 №3018-ІІІ, чинного на момент скоєння злочину, голова апеляційного суду був наділений рядом повноважень, природа та сукупність яких позиціонувала його як керівника інституції та визначала першість в ієрархічній структурі цієї інституції. Повноваження такої посади, а також її можливості усвідомлювалися як особою, яка обіймала цю посаду, так і особами, які зверталися до неї.
У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що особи, які давали хабарі, зверталися до Особи 18 як до голови Львівського апеляційного адміністративного суду, розраховуючи на те, що він використає можливості своєї посади й за хабар виконає дії в їх інтересах. Водночас Особа 18, коли одержував незаконну винагороду, не міг не розуміти, що ці винагороди йому даються за те, що він використає можливості своєї посади. Оскільки факт давання-одержання хабарів за обставин, зазначених у вироку, з яким погодився суд касаційної інстанції, не оспорюється, ці діяння правильно розцінені як одержання хабарів. Посилання на те, що Особа 18 не вчинив будь-яких дій в інтересах хабародавців, не виключає наявності складу інкримінованого йому одержання хабарів, оскільки такі дії — поза межами об’єктивної сторони цих злочинів.
У судових рішеннях касаційної інстанції щодо Особи 4 (ухвала ВС від 21.04.2011) та Особи 7, Особи 8 і Особи 3 (ухвали ВСС від 22.11.2011 та 8.05.2012), на які зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалені ці рішення, попри певну подібність із фактичними обставинами діяння, вчиненого Особою 18: одержання хабара за рішення, яке мало прийматися іншими особами (земельні комісії — у порівнюваних рішеннях і колегіальний склад суду — в оспореному рішенні; спеціальний суб’єкт — представники влади; використання можливостей займаної посади) — отримали інакшу, відмінну кримінально-правову оцінку. З’ясування причин та умов такого застосування норм закону відповідно до п.1 ч.1 ст.400-12 і ч.2 ст.400-22 КПК 1960 року не стосуються предмета перегляду, у зв’язку з чим Верховний Суд позбавлений можливості висловити свою позицію щодо цих рішень. При цьому вважає за необхідне зазначити, що правова оцінка суспільно небезпечного діяння, наведена в порівнюваних рішеннях касаційного суду, не завжди є прикладом правильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Посилання автора заяви на висновки касаційної інстанції, висловлені в ухвалі від 16.06.2011 у справі щодо Особи 1, не можуть бути підставою для порівняння правильності застосування норми матеріального закону, оскільки в цьому рішенні суд дійшов висновку про невинуватість особи у зв’язку з відсутністю події суспільно небезпечного діяння.
Посилання захисника на висновки ухвали ВСС від 23.02.2012 у справі щодо Особи 1 про одержання нею хабара за позитивний розгляд справи, яка перебувала в її провадженні, не свідчить про неоднаковість застосування однієї й тієї самої норми матеріального закону, оскільки одержання хабара суддею за такі дії є одним з різновидів хабарництва, який суттєво не відрізняється від інкримінованого Особі 18.
Що стосується доповнень захисника до заяви про перегляд оскарженого рішення та доданих до нього судових рішень, в яких наводиться обгрунтування про скасування оскарженого рішення у зв’язку з недотриманням процесуальних гарантій засудженого, які були передбачені законом «Про судоустрій України» від 7.02.2002 №3018-ІІІ, то в цій частині доводи заяви розгляду не підлягають, оскільки ці доповнення не були допущені ВСС для розгляду Верховним Судом.
Керуючись п.15 розд.XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу 2012 року, стст.400-20 , 400-21 , 400-23 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Відмовити в задоволенні заяви захисника Особи 17.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!