Назвался милиционером — получил статью

Законодатель не конкретизирует способы присвоения властных полномочий или звания служебного лица, то есть они могут заключаться, в частности, и в устном сообщении другим лицам.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

4 квітня 2013 року м.Київ №5-4кс13

Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах Редьки А.І.,

суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю: начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В., захисника Особи 19,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 20 за його заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2012,

УСТАНОВИЛА:

вироком Франківського районного суду м.Львова від 20.12.2011

Особу 20, Інформація 1, такого, що не має судимості, засуджено за: ч.2 ст.190 Кримінального кодексу до позбавлення волі на строк 3 роки;

ст.353 КК до обмеження волі на строк 2 роки,

а на підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк 3 роки.

Особу 20 визнано винним у тому, що він самовільно присвоїв владні повноваження працівника УБОЗ ГУ МВС у Львівській області з метою заволодіння чужим майном шляхом обману. Для цього він представлявся потерпілим працівником міліції, запевняв їх у можливості вирішення їхніх питань із використанням нібито його повноважень працівника міліції і під впливом цього обману протягом січня — листопада 2010 року в м.Львові почергово заволодів грошима громадян: Особи 21 в сумі $500, Особи 22 та Особи 23 — по 800 грн., Особи 24 — 15000 грн., Особи 25 — 1200 грн., Особи 26 — 1800 грн., Особи 27 — 7 500 грн., Особи 28 — 1000 грн., Особи 29 — 440 грн., Особи 30 — 700 грн., Особи 31 — $200, Особи 32 — $100, Особи 33 та Особи 34 — по 8000 грн., Особи 35 — 6500 грн., Особи 36 — 7000 грн., завдавши кожному з них матеріальної шкоди на відповідну суму.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 12.02.2012 цей вирок у частині кваліфікації злочинів, інкримінованих Особі 20, та визначений йому вид покарання залишив без зміни.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС ухвалою від 25.10.2012 зазначені судові рішення щодо Особи 20 залишила без зміни.

У заявах про перегляд ухвали касаційної інстанції засуджений Особа 20, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, стверджує, що його дії неправильно кваліфіковано за ст.353 КК, оскільки, представляючись потерпілим працівником правоохоронного органу, він не надавав їм ніяких документів, які б це підтверджували, не вдягав форменого одягу такого працівника, не називав конкретного звання працівника міліції. На думку заявника, словесне представлення себе працівником міліції без реальних дій на підтвердження своїх слів і за відсутності способу їх підтвердження повинно розцінюватись як таке, що не містить ознак злочину, передбаченого ст.353 КК.

На обгрунтування цих тверджень засуджений надав копію ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 25.03.2008, якою вирок Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 18.01.2006 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21.03.2006 щодо Особи 20 у частині його засудження за ст.353 КК скасовано, а справу в цій частині закрито за відсутністю в діях складу злочину.

Своє рішення касаційна інстанція обгрунтувала тим, що суд, визнавши винним Особу 20 у вчиненні злочину, передбаченого ст.353 КК, не встановив та не вказав у своєму рішенні, в який спосіб ця особа незаконно представлялася потерпілим працівником міліції, зокрема, чи надавала підроблені або чужі документи, що належать службовій особі, чи називала конкретне звання працівника міліції, чи використовувала формений одяг працівника влади й не вчиняла інших, подібних за змістом дій.

Проаналізувавши ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про те, що словесне представлення себе працівником міліції без реальних дій на підтвердження своїх слів і за відсутності способу їх підтвердження, може розцінюватися як фарс, обман і водночас виключає можливість кваліфікації цих дій за ст.353 КК.

Крім цього, у своїх заявах Особа 20 зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону, зокрема ч.2 ст.190 КК, посилаючись при цьому на ухвали ВС від 24.04.2012 та 30.10.2008, а також вказує на порушення касаційним судом його права на правову допомогу, підтвердженням чого є, на його думку, висновки ухвали ВСС від 5.07.2012.

На підставі наведеного засуджений Особа 20 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 25.10.2012, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Судова палата в кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника про необхідність задоволення заяви з наведених у ній підстав, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви у зв’язку з відсутністю неоднаковості в правозастосуванні, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи, зазначені в заяві, і дійшла такого висновку.

Із долучених до заяви судових рішень убачається, що Особу 20 визнано винним у самовільному присвоєнні владних повноважень та заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайстві), вчиненому повторно, та засуджено відповідно до ст.353 ч.2 ст.190 КК.

Аналіз диспозиції ст.353 КК (у редакції закону, що діяла на момент вчинення злочину) свідчить про те, що об’єктивну сторону цього діяння утворює сукупність двох взаємопов’язаних ознак:

1) самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи;

2) вчинення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно небезпечного діяння.

Отже, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи утворює склад злочину, передбаченого ст.353 КК, лише тоді, коли воно поєднане зі вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь.

Згідно з нормативним тлумаченням, під самовільним присвоєнням владних повноважень треба розуміти дії приватної особи, яка шляхом обману інших осіб видає себе за конкретну службову особу й використовує це з метою впливу на потерпілого для досягнення власних інтересів. При цьому законодавець не конкретизує способів, за яких винною особою здійснюється присвоєння владних повноважень або звання службової особи, тобто ці способи можуть бути доволі різноманітними, зокрема й у вигляді усного повідомлення про наявність владних повноважень іншим особам.

Наведене свідчить, що посилання засудженого Особи 20 на те, що усне повідомлення потерпілим про нібито його належність до працівників УБОЗу без реального підтвердження цього статусу не утворює складу злочину, передбаченого ст.353 КК, є безпідставними.

Із встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що метою злочинної поведінки Особи 20 було заволодіння чужим майном. Механізм (спосіб) досягнення цієї мети полягав у тому, що Особа 20 самовільно присвоїв собі звання працівника міліції, представлявся таким потерпілим і в поєднанні з обманом щодо наявності в нього можливостей вирішити їхні питання, досяг задуманого.

Ураховуючи наведене, в оспорюваному рішенні суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях Особи 20 ознак складу злочину, передбаченого ст.353 КК, оскільки це діяння він учинив у поєднанні з інкримінованим йому шахрайством.

У порівняному судовому рішенні касаційної інстанції щодо Особи 20 (ухвала ВС від 25.03.2008), на яке зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм кримінального закону, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, щодо якого ухвалено це рішення, попри подібність із фактичними обставинами діяння, вчиненого Особою 20, отримало інакшу кримінально-правову оцінку. З’ясування причин та умов такого застосування норм кримінального закону відповідно до п.1 ч.1 ст.400-22 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року перебувають за межами предмета перегляду, у зв’язку із чим Верховний Суд позбавлений можливості висловити свою позицію щодо цього рішення. При цьому вважає за необхідне зазначити, що правова оцінка суспільно небезпечного діяння, наведена в порівняному рішенні касаційного суду, не завжди є прикладом правильного застосування кримінального закону.

Щодо викладених у заяві Особи 20 посилань на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.2 ст.190 КК та порушення права на правову допомогу Судова палата в кримінальних справах ВС дійшла висновку про те, що вони не є предметом розгляду, оскільки в цій частині справа щодо Особи 20 на підставі рішення суду — ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 4.02.2013 не була допущена до провадження Верховного Суду.

Керуючись п.15 розд.XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу, стст.400-20 , 400-21 , 400-23 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

відмовити в задоволенні заяви засудженого Особи 20 про перегляд постановленої щодо нього ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 25.10.2012.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 р.