От конфронтации к сотрудничеству

Общие стандарты профессионального поведения адвокатов и судебных экспертов

Недавно в Киеве состоялся круглый стол, посвященный стандартам профессионального поведения адвокатов и судебных экспертов, организованный и проведенный Минюстом, Институтом судебных экспертиз им. засл. проф. М.С. Бокариуса и Национальной ассоциацией адвокатов Украины. В рамках продолжения профессионального обсуждения озвученных проблем и возможных путей их решения «ЗиБ» пообщался с представителями института адвокатуры — председателем Комитета НААУ по вопросам независимости правосудия и судебной власти Андреем ЦЫГАНКОВЫМ и заместителем председателя Комитета НААУ по экспертному обеспечению адвокатской деятельности Юрием ГРИГОРЕНКО.

Робота на замовлення

— Під час заходу згадувалася парадоксальна ситуація, коли адвокат і судовий експерт, замість того щоб спільно працювати на встановлення істини, опиняються по різні боки барикад. У чому коріння цієї проблеми?

Андрій Циганков (А.Ц.): Це — проблема системна. Бо йдеться не просто про окремі випадки непрофесійної поведінки, а про ситуацію, коли і експерт, і адвокат опиняються заручниками корумпованих механізмів. Державні експерти, які працюють у науково-дослідних інститутах при МВС чи Мін’юсті, часто змушені виконувати не наукові дослідження, а «соціальні замовлення». Наприклад, коли слідчий приносить матеріали справи з натяком на «потрібний» висновок — експерт мусить вибирати між професійною чесністю та ризиком втратити роботу. У результаті ми отримуємо висновки, які більше схожі на обвинувальні акти, ніж на об’єктивні дослідження: з типовими формулюваннями, написані під копірку, зі зручними результатами для сторони обвинувачення. Це вже не просто професійна деформація — це перетворення експертної діяльності на інструмент репресій.

Між іншим, схожі тенденції є у системі безоплатної правничої допомоги, де відбувається формальне представництво. Адже адвокат, який отримує фінансування з держбюджету, підпадає під адміністративний вплив і починає сприйматися не як незалежний захисник, а як частина системи. Ми багато разів бачили, як адвокат БПД не знайомився з клієнтом, не вивчав матеріалів справи, не заявляв жодного клопотання — просто фізично був присутній у залі суду, щоб виконати вимогу закону про обов’язкову участь захисника.

— Чи є у такому випадку місце для професіоналів, які дотримуються стандартів незалежності професії?

А.Ц.: У нас є і незалежні адвокати, і незалежні експерти, які намагаються чесно робити свою справу. Але саме вони й опиняються під найбільшим тиском. Експерт, який відмовляється писати «потрібний» висновок, може втратити акредитацію. Адвокат, який реально бореться за клієнта, — зазнати тиску, погроз, а іноді й бути втягнутим у кримінальне переслідування. Це не просто професійний конфлікт — це глибока поляризація, яка руйнує довіру до всієї системи правосуддя й ставить під сумнів саму можливість справедливого розгляду справ.

Спільна мова

— Чому судовий експерт іноді не сприймає адвоката як партнера в процесі?

Юрій Григоренко (Ю.Г.): Можливо через ілюзію власної непогрішності. Ми маємо справу з фахівцями, які багато років працювали у системі МВС чи прокуратури й звикли сприймати себе як частину «команди обвинувачення». Вони не просто не готуються до процесуальної взаємодії — вони психологічно не сприймають себе як сторону, яка повинна бути готова до правового діалогу. Такий експерт переконаний, що його висновки апріорі правильні, що їх не можна оскаржити, що його слово — останнє. Але це хибне уявлення, яке не витримує зіткнення з реальністю сучасного змагального процесу.

— Якою тоді є справжня роль експерта у судовому процесі?

Ю.Г.: Експерт у залі суду має пояснювати складні наукові речі зрозумілою для юристів мовою, відповідати на непрості, іноді провокаційні запитання, захищати методику своїх досліджень і переконливо аргументувати висновки. Фактично він виконує частину функцій, притаманних адвокатові: пояснює, переконує, інтерпретує. Але робить це без фахової правової підготовки, без підтримки, часто — інтуїтивно. Це робить його вразливим до маніпуляцій і помилок. Один із прикладів — справа, в якій експерт-почеркознавець, відповідаючи на запитання захисту, заявив: «Це неможливо, бо підозрюваний не мав мотиву». Але ж наявність або відсутність мотиву — це правова оцінка, а не предмет експертизи.

— За міжнародними стандартами робота адвокатів і експертів має бути спільною?

Ю.Г.: Так, і це дуже показово. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що експерт не може бути інструментом однієї зі сторін — він має залишатися незалежним дослідником істини. У справі «Яременко проти України» ЄСПЛ прямо вказав, що використання упередженого експерта без можливості його оскарження з боку захисту є порушенням права на справедливий суд. А в рішенні у справі «Сергій Захаров проти Росії» наголошено вже на ролі адвоката як гаранта справедливості. Це нова парадигма: адвокат і експерт — не противники, а союзники у пошуку істини.

У країнах загального права ця парадигма вже давно реалізована на практиці. Там існує правило: експерт, який залучається до участі у процесі, має право на правову консультацію перед наданням показань. У деяких юрисдикціях також діють етичні кодекси, що регламентують взаємодію адвоката з експертом. Це не принижує роль експерта — навпаки, дозволяє йому зосередитися на науковій частині, передаючи процесуальний аспект юристу.

Єдині принципи

— Отже, йдеться про якісь базові принципи спільної етики. Можете їх озвучити?

А.Ц.: Так. І насамперед — це незалежність. Для адвоката це відмова піддаватися тиску — чи з боку правоохоронців, чи навіть з боку клієнта, якщо той спонукає до порушення закону. Для експерта — це здатність дати об’єктивний висновок, навіть якщо він суперечить інтересам сторони, що замовила експертизу. Далі — об’єктивність. Адвокат має чесно інформувати клієнта, а не підживлювати його ілюзії. Експерт — визнавати межі власних знань і не видавати припущення за наукові факти.

Ще один принцип — компетентність. Професіонал діє тільки в межах власної спеціалізації та постійно підвищує кваліфікацію. Важливими є також конфіденційність — для обох професій — і повага. Бо неможливо будувати довіру без елементарної гідності у спілкуванні.

— Які практичні кроки можуть забезпечити втілення цих принципів у щоденну діяльність?

А.Ц.: Тут важливо розмежувати інституційний рівень і щоденну практику. На рівні законотворчості потрібні зміни до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» — з урахуванням спільних етичних засад. Також слід доповнити закон «Про судову експертизу» — наприклад, чітко закріпити право експерта на правову консультацію. Думаю, доцільно створити міжінституційну раду з питань професійної етики — як постійний майданчик для обговорення спірних ситуацій між адвокатами й експертами.

— А що змінити в процесуальному аспекті?

А.Ц.: Передусім — дати адвокатові більше інструментів: розширити його право на ініціювання альтернативної експертизи, особливо у складних справах. Також потрібне рецензування експертних висновків незалежними фахівцями — аби не допустити монополії одного голосу. І дуже важливо — передбачити процесуальні гарантії захисту як для адвоката, так і для експерта. Бо дотримання стандартів можливе тільки в умовах, коли професіонал захищений від тиску.

— Під час круглого столу також презентували проєкт гарячої лінії судово-експертної підтримки. У чому його унікальність?

Ю.Г.: Це без перебільшення справжній прорив у взаємодії адвокатури та експертного співтовариства. Вперше створено механізм, який дозволяє адвокату отримати кваліфіковану консультацію експерта не як противника, а як союзника у встановленні істини. Це змінює всю філософію нашої взаємодії.

Гаряча лінія працює просто і ефективно: адвокат може оперативно проконсультуватися щодо доцільності призначення експертизи, з’ясувати питання щодо методик, застосованих у висновку протилежної сторони, сформулювати грамотні запитання до експерта або знайти незалежного фахівця для участі у справі. Водночас експерти отримують можливість обговорювати складні методологічні проблеми, отримувати правові консультації та підтримку у вирішенні етичних дилем. Це створює нову якість професійної співпраці — так званий «трикутник довіри»: адвокат – експерт – правосуддя.

Лідерство і партнерство

— Якою ви бачите роль НААУ у впровадженні нових стандартів взаємодії між адвокатами та експертами?

А.Ц.: НААУ як провідна професійна організація адвокатів повинна взяти на себе роль лідера у цьому процесі. Ми не можемо чекати, поки хтось інший вирішить ці проблеми за нас. Ініціатива має йти саме від нас — від тих, хто щодня стикається з цими викликами в судових залах. Йдеться як про стратегічні, так і про практичні кроки. Серед перших — підписання меморандумів про співпрацю з провідними експертними установами, створення робочої групи з розробки спільних етичних стандартів і спільні навчальні заходи.

На практичному рівні важливо розробити методичні рекомендації щодо ефективної взаємодії з експертами, включити питання судової експертизи до обов’язкової програми підвищення кваліфікації адвокатів, а також створити банк даних незалежних експертів, до яких можна звертатися у складних справах. Ще один напрям — освіта. Ми можемо запровадити спеціальний курс «Адвокат і експерт: основи професійної взаємодії», організувати публічні дискусії з проблемних питань та навчати молодих адвокатів на реальних кейсах.

— А що робити експертній спільноті?

А.Ц.: Насамперед — самоорганізовуватися. Сьогодні експертна спільнота потребує інституційного розвитку. Можна було б створити всеукраїнську асоціацію незалежних судових експертів, розробити власний етичний кодекс, який був би сумісним з адвокатськими стандартами, та запровадити систему взаємного рецензування і контролю якості. У частині професійного розвитку — регулярні тренінги з правових аспектів експертної діяльності, сертифікація експертних методик незалежним технічним комітетом, розробка стандартів поведінки під час дачі показань у суді. Це не лише підвищить довіру до експертних висновків, а й дасть фахівцям чіткий орієнтир у складних процесуальних ситуаціях.

— Але, очевидно, впровадження таких змін не обійдеться без викликів. З чим доведеться стикнутися на практиці?

Ю.Г.: Ми не маємо ілюзій. Опір буде — і вже є. Створення спільних стандартів болісне для тих, хто десятиліттями заробляв на деформації правосуддя. «Ручні» експерти втрачають монополію на «правильні» висновки. «Кишенькові» адвокати — можливість формально імітувати захист. Корумповані посадовці — інструменти тиску. Додаються й фінансові обмеження: чи профінансує держава незалежну систему, яка обмежує її вплив? Чи це завдання міжнародних донорів — з усіма супровідними ризиками? Чи здатне саме професійне середовище взяти відповідальність і забезпечити стале функціонування ініціативи?

Але найважче — змінити мислення. Адвокатів і експертів десятиліттями вчили протистояти одне одному. Тепер треба вчитися співпрацювати. І це довгий шлях.

— І якими вбачаються результати?

Ю.Г.: Ми вже маємо успішні приклади. У Харкові незалежний експерт-генетик, залучений захистом, довів грубі порушення у державному висновку — і це допомогло виправдати підзахисного. У Києві рецензування пожежно-технічної експертизи виявило маніпуляції з доказами — справу закрито. У Львові завдяки спільній роботі адвоката і експерта доведено, що підпис потерпілого був підроблений самими правоохоронцями.

Є і позитивні інституційні зрушення: кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури почали враховувати позицію експертів при розгляді скарг, деякі установи створили внутрішні етичні комітети, а спільні освітні програми вже відбуваються.

Тож через 5 років ми цілком можемо мати: єдиний етичний кодекс для адвокатів і експертів, міжінституційну раду з питань професійної етики, регіональні гарячі лінії підтримки, банк даних незалежних експертів і нову культуру правосуддя, засновану на довірі й партнерстві.

А через 10 — перетворити цю модель на приклад для інших країн. Український досвід може увійти до європейського стандарту професійної співпраці в правосудді.

— У підсумку — що б ви сказали своїм колегам по професії? Чому зараз важливо не залишатися осторонь?

Ю.Г.: Сьогодні кожен експерт стоїть перед вибором: або залишатися частиною репресивної машини, або стати захисником істини. Третього не дано. І від цього вибору залежить не лише його професійна репутація, а й майбутнє українського правосуддя. Бути фахівцем — це не лише про технічну компетентність, це про моральну позицію. І саме вона визначає, чи служить твоя праця справедливості, чи стає її імітацією.

А.Ц.: Адвокати також не можуть залишатися пасивними. Ми маємо усвідомити: експерт може стати або нашим найкращим союзником у боротьбі за справедливість, або найнебезпечнішим знаряддям у руках репресивної системи. Від нашої готовності до професійної співпраці, від бажання будувати партнерські стосунки, а не зводити бар’єри, залежить, чи зможемо ми реально захистити права наших клієнтів.

Закон і Бізнес