Залоги на миллиарды

В отчетности ВАКС средства от залогов отражены как активы, что, по мнению СП, не отвечает стандартам

Что бы было с украинским предприятием, неправильно учитывавшим 3,6 млрд грн. собственных активов? Руководители и владельцы бизнеса получили бы уголовное дело, суды решали вопрос о размере залогов, о чем писали бы все СМИ. А вот реакцией на финансовые нарушения в ВАКС стали только рекомендации от Счетной палаты.

Гроші не тієї природи

За підсумками фінансового аудиту Вищого антикорупційного суду Рахункова палата виявила системне порушення обліку коштів, що вносяться заставодавцями, підозрюваними, обвинуваченими або іншими особами, які діють від їхнього імені, у вигляді застави.

Станом на кінець 2024 року на депозитному рахунку ВАКС таких обліковувалося понад 3,6 млрд грн. Проблема полягає в тому, що ці гроші суд врахував одночасно як фінансові активи і як поточні зобов’язання. А це прямо суперечить основним стандартам бухгалтерського обліку в державному секторі.

У балансі ВАКС сума 3605276 тис. грн була відображена як кошти в національній валюті у Казначействі. Водночас такі суми не є ресурсами, якими суд може вільно розпоряджатися. Вони зберігаються тимчасово: до моменту їх повернення заставодавцю або перерахування до державного бюджету за відповідним процесуальним рішенням. Отже, зробили висновок у РП, вони не відповідають критеріям визнання активів відповідно до закону «Про бухгалтерський облік» та національних положень бухгалтерського обліку в державному секторі — НП(С)БОДС 101 та 128.

Аналогічні зауваження стосуються й частини «інші поточні зобов’язання». Оскільки у ВАКС відсутній обов’язок передати кошти від застав будь-якому суб’єкту без процесуального рішення, їх уключення до зобовʼязань є помилковим. Як наслідок, у звітності штучно створюється уявлення про значні обсяги активів і зобов’язань, яких суд насправді не контролює і не має права використовувати.

Аудитори кваліфікували це як порушення вимог бухгалтерського обліку і висловили думку із застереженням — одну з найсерйозніших форм аудиторського висновку. Вона фактично свідчить, що фінансова звітність ВАКС не дає достовірного уявлення про її реальний стан справ.

Більше того, суд не розкрив походження цих коштів у примітках до річної звітності. У пояснювальній записці не зазначено, що мільярдні суми у статті «грошові кошти» є саме заставами. Це може означати , що навіть при формальному доступі до звітності зовнішній користувач не може зрозуміти природу цих сум.

Аудитори також зазначають на відсутність чіткої облікової політики щодо депозитних сум. ВАКС використовує аналітичні рахунки для деталізації інформації (зокрема, розподіл за особами: обвинуваченими, банками, ТОВ), однак такі рахунки не затверджені внутрішнім документом, що порушує методичні рекомендації Міністерства фінансів. При цьому у положенні про облікову політику також відсутні правила відображення застав: не визначено кореспонденції рахунків, не описано алгоритм повернення чи перерахування коштів. А це вказує на низький рівень внутрішнього контролю за операціями з багатомільярдними сумами.

Нюанси обліку

Рахункова палата не просто констатувала факт порушень у звітності ВАКС — вона надала чітке нормативне обґрунтування. Оцінка дій суду ґрунтувалася на вимогах закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також положеннях національних стандартів бухгалтерського обліку в державному секторі — насамперед НП(С)БОДС 101 «Подання фінансової звітності» та НП(С)БОДС 128 «Зобов’язання».

Так, відповідно до ст.1 закону, активами визнаються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких має приносити економічну вигоду в майбутньому. У державному секторі це поняття деталізоване: стандарт 101 прямо передбачає, що актив підлягає відображенню в балансі лише за умови, якщо його оцінка може бути достовірно визначена, а також існує очікування майбутніх вигод або потенціалу корисності від його використання.

У випадку з коштами застав, які надходять на депозитний рахунок ВАКС, обидві ці умови відсутні. По-перше, суд не є їх власником і не має права ними розпоряджатися на власний розсуд. По-друге, сам факт їх наявності не дає ВАКС ані можливості отримати вигоду, ані користі для забезпечення виконання функцій правосуддя. Вони підлягають поверненню або перерахуванню до бюджету. При цьому, як вже зазначалося, сам суд цього процесу не ініціює — він лише виконує процесуальне рішення.

Аналогічна логіка застосовується до оцінки зобов’язань. Згідно зі стандартом 128, зобов’язанням визнається заборгованість, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів суб’єкта, що мають економічну вигоду або корисність. Якщо установа не є стороною зобовʼязального правовідношення і не несе витрат за власним рішенням, то немає й підстав для відображення зобов’язання.

Отже, законодавство чітко розрізняє власні кошти установи та кошти, отримані у тимчасове розпорядження. До останніх і належать суми, внесені у вигляді застави: вони зберігаються на спеціальному рахунку в Державній казначейській службі не як власність суду, а як тимчасова цільова передача. У фінансовій термінології — це депозитні суми, які не створюють активу і не формують зобов’язання установи.

І навіть якщо формально кошти перебувають у розпорядженні суду, сама їх фізична наявність не є підставою для включення до балансу, якщо відсутні ознаки активу чи зобов’язання в розумінні закону і стандартів.

Тут варто зауважити, що допущені викривлення у фінансовій звітності — не лише технічна помилка. В чому ж вигода? Річ у тім, що такий спосіб обліку створює враження стабільності та фінансової спроможності суду, яке не ґрунтується на фактичному праві розпорядження коштами. Але, оскільки суми наявні в обліку, вони можуть використовуватися у внутрішньому плануванні, формуванні спеціальних фондів чи інших фінансових операціях — попри те, що по суті не належать ВАКС.

Коли виняток стає правилом

Попри порушення у сфері обліку, що їх зафіксувала Рахункова палата, більш важливим є інше запитання: що це за кошти і яка законодавча мета їх отримання. Адже фінансова звітність — лише фінальний етап історії, яка починається з процесуального рішення про застосування застави. На яких підставах і з якою метою ці суми опиняються на депозитних рахунках ВАКС?

Застава, як передбачено статтею 182 Кримінального процесуального кодексу, є одним із запобіжних заходів, і має застосовуватися у визначених межах розміру, залежно від тяжкості інкримінованого злочину. Вона полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок ВАКС, відкритий у Казначействі (п.2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2012 №15), з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава в зазначених межах не здатна забезпечити виконання процесуальних обов’язків, дозволяється збільшувати її розмір.

Оскільки критеріїв виключних випадків немає, ВАКС фактично зробив з них правило. У звʼязку із цим, як уже зазначали дослідники, обґрунтуванням для багатомільйонної застави на практиці стають загальні фрази про тяжкість інкримінованого злочину, суспільний резонанс справи або значний розмір завданої шкоди. Тож у такий спосіб зміст норми закону практично нівелюється.

Зрозуміло, що це не відповідає вимогам обґрунтованості, як за правилами КПК, так і стандартами ЄСПЛ. Але така деформована логіка має не лише правові наслідки. За рахунок ухвал про застосування застави у ВАКС накопичуються мільярди залишків коштів. Це створює ситуацію, за якої інституція, що ухвалює рішення про заставу, опиняється у потенційному конфлікті інтересів.

Питання полягає не у тому, що суд прямо зацікавлений у грошах — а в тому, що сама система створює ризик такої зацікавленості. Застава — це процесуальне рішення, але кожне таке рішення супроводжується фінансовим наслідком: внесенням суми на рахунок, яка потім тривалий час може зберігатися у державній установі. І хоча ВАКС не отримує права розпоряджатися цими коштами, однак вони тимчасово обліковуються, гіпотетично можуть приносити відсотки та формують уявлення про фінансову спроможність інституції.

В умовах, коли немає чіткого механізму обліку (на що звертали увагу державні аудитори), виникає ситуація, коли обсяг таких застав стає самодостатньою величиною — незалежно від доцільності їх призначення.

Чи не закладається тут модель самофінансування, де правові аргументи слугують лише ширмою? Така конструкція створює ризик інституційної зацікавленості, а відтак, здатна поставити під сумнів неупередженість правосуддя.

Коли помилка стає злочином

Саме тому порушення, які РП виявила у звітності ВАКС, виходять за межі технічних чи бухгалтерських недоліків. За своїм змістом вони можуть містити ознаки кримінально караної поведінки. І тому в цьому контексті доцільно розглянути можливість кваліфікації дій відповідальних осіб суду за статтями Кримінального кодексу.

Як мінімум, це може бути службова недбалість (ст.367 КК) — неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним інтересам. Обʼєкт — належна робота державного органу та авторитет публічної служби. Обʼєктивна сторона полягає у відсутності належного обліку застав, невизначеностях у положенні про облікову політику, що створило ризики викривлення звітності та можливості для прийняття рішень без належного фінансового контролю. Субʼєкт — службова особа, на яку покладено обов’язки з організації або ведення фінансового обліку. Це може бути керівник апарату, головний бухгалтер або інша відповідальна особа). Субʼєктивна сторона передбачає необережність, що проявилася у формі недбалості щодо наслідків своїх дій або бездіяльності.

Але характер порушень і реакція на зауваження аудиторів дають підстави говорити не лише про недбалість. Не можна виключати і зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК). Тут уже йдеться про захист інтересів служби та встановлений порядок здійснення владних або організаційно-розпорядчих функцій і дії осіб передбачають прямий умисел (а він убачається в системності порушень, виявлених аудиторами, а також їх ігноруванням в офіційних поясненнях). Обʼєктивна сторона полягає у використанні службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. І, на наш погляд, вигода може полягати у створенні уявлення про фінансову стабільність суду, яке може впливати на ресурсне забезпечення або інституційний статус. Бо якщо облік застав штучно збільшує показники активів установи — це може розглядатися як спосіб досягнення непрямої вигоди через неправдиве представлення фінансового стану. Відповідати тут будуть службові особи, що мають доступ до формування фінансової звітності, визначення облікової політики, підготовки пояснювальних записок тощо.

Також діяльність посадовців ВАКС варто розглядати під кутом службового підроблення (ст. 366 КК), де обʼєктом є установлений порядок документального оформлення діяльності органів державної влади, достовірність офіційних документів. Відповідальність настає у разі внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей або інше службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (обʼєктивна сторона). У нашому випадку — це фінансова звітність, у якій кошти застав відображено як активи та зобов’язання без відповідного правового статусу. При цьому, нагадаємо, у примітках та пояснювальній записці походження коштів не розкрито, що вводить в оману користувачів інформації. Для кваліфікації за цим злочином доведеться доводити прямий умисел службової особи, яка складає, затверджує або вносить зміни до офіційної фінансової документації (зокрема, бухгалтер). Але якщо посадова особа свідомо включає неправдиві дані до офіційного документа з метою вплинути на сприйняття фінансового стану установи або уникнути відповідальності — наявні всі ознаки умисного службового підроблення.

Виявлені РП порушення можуть містити ризики, що потребують додаткової перевірки на предмет відповідності кримінальному законодавству. Правову оцінку цим фактам можуть надати відповідні правоохоронні органи в межах своєї компетенції.

Судова незалежність чи бюджетна зацікавленість?

Підсумовуючи викладене, не можна не визнати: ситуація з обліком заставних коштів у ВАКС — це не технічний збій. Маємо системну проблему, що охоплює кілька рівнів: від формальної фінансової звітності до способу застосування запобіжних заходів і мотивів, які можуть стояти за процесуальними рішеннями.

Упродовж аналізу ми побачили, що ВАКС одночасно обліковує застави як активи і як зобов’язання, хоча відповідні суми не є ані майном установи, ані її боргами. Водночас у суду відсутнє внутрішнє положення про порядок обліку таких коштів, а існуючі практики суперечать національним стандартам. Крім того, простежується тенденція до застосування непомірних застав у «виключних випадках», які поступово стають правилом.

Але найбільша загроза — це формування ризику інституційної зацікавленості, коли процесуальне рішення породжує фінансовий наслідок (надходять кошти, що обліковуються як ресурс установи). Це створює ілюзію фінансової спроможності, на яку суд де-факто не має прав, однак яка може впливати на оцінки ефективності її роботи, планування бюджетного фінансування, а іноді й просто на внутрішнє уявлення про «значущість» установи.

І якщо орган правосуддя опиняється у ситуації, коли йому вигідно ухвалювати рішення про заставу, — це вже суперечить базовим конституційним принципам судової незалежності та неупередженості. А в умовах, коли відсутній чіткий механізм контролю, судова інституція фактично отримує непрямий стимул до прийняття неправосудних рішень.

Нарешті, питання довіри. Репутація ВАКС повинна формуватися не з гучних гасел і декларацій про боротьбу з корупцією, а з реального дотримання стандартів підзвітності, законності. Якщо інституція, що покликана гарантувати верховенство права, сама нехтує цим принципом — це не просто помилка. Це ризик для всієї судової системи.

Закон і Бізнес