Эффективная защита

Выход за пределы доводов и требований кассационной жалобы в практике КАС

«Выход за пределы исковых требований — это решение незаявленного требования, удовлетворение требования истца в большем размере, чем было заявлено», — считает Верховный Суд и с этим трудно не согласиться.

Фактично вихід за межі позивних вимог та принцип диспозитивності — це два конкуруючі принципи, які закладені у КАСУ. На моє переконання, усі спроби чітко розмежувати конкуруючи принципи не досягли мети. Фактично за одних і тих самих обставин, залежно виключно від складу суду, ВС виходить за межі позивних вимог чи, навпаки, скасовує такий вихід попередніми інстанціями.

Я дозволив собі підібрати норми законодавства, що стосуються згаданого питання, та звернути увагу на наявну практику ВС, що висновує принципи виходу за межі позивних вимог та застосовує їх у своїх рішеннях. Звісно, відповідна практика підібрана тенденційно, тобто я шукав рішення ВС, де суд уважав за необхідне вийти за межі позивних вимог. Але, зазначу, що «іншої» практики більше в рази.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАСУ «Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень».

Відповідно до п.1 ч.2 ст.2 КАСУ «У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України».

Відповідно до ч.2 ст.9 КАСУ «Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень».

Відповідно до ч.1 ст.341 КАСУ «Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права».

Відповідно до ч.3 ст.341 КАСУ «Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4—7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до п.1, п.4-7 ч.3 ст.353 КАСУ:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого ч.1 ст.354 КАСУ, «порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги».

Наведемо певні приклади, коли ВС вийшов за межі позивних вимог або погодився з виходом за межі позивних вимог попередніми судовими інстанціями:

Постанова Великої палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №9901/21/19

«34. З огляду на наведені вище приписи Конституції України, закону №393/96-ВР і закону №183/98-ВР заяву позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни мав особисто розглянути Президент України — голова РНБО, проте цього не зробив.

35. Враховуючи цей висновок, ВП ВС вважає, що для ефективного захисту права позивача на особистий розгляд його заяви відповідачем слід вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача та зобов’язати відповідача розглянути цю заяву відповідно до закону №393/96-ВР».

Постанова ВС від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а

«54. Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв’язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб’єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов’язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо…

59. За правовою позицією ВС, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов’язком суб’єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

60. Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов’язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб’єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

61. Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов’язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

62. З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований ВС у постанові від 17.02.2020 у справі №820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за таких умов:

1) лише у справах за позовами до суб’єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов’язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява».

Постанова ВС від 29.12.2020 у справі №120/3054/19-а

«88. Стосовно доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції визнав протиправним та скасував наказ ГУ НП у Вінницькій області від 15.08.2019 № 1301 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУ НП у Вінницькій області», хоча така вимога не була зазначена ні у позовній заяві, ні у апеляційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке…

93. Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, в обґрунтування виходу за межі позовних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки оскаржуваному наказу ГУ НП у Вінницькій області від 2.09.2019 №168 о/с, передував наказ ГУ НП у Вінницькій області №1301 від 15.08.2019 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Ямпільського відділення поліції Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області», який прийнято за результатами службового розслідування, тому для поновлення порушеного права позивача підлягає скасуванню п.1 вказаного наказу.

94. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та правомірно визнав протиправним та скасував п.1 наказу ГУ НП у Вінницькій області від 15.08.2019 № 1301 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУ НП у Вінницькій області», який прийнято за результатами службового розслідування».

Постанова ВС від 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а

«36. Колегія суддів вважає, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов’язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов’язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

37. З урахуванням наведеного, а також згідно із ч.2 ст.9 КАС України (в нині діючий редакції) відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, на думку колегії суддів наявні підстави для захисту права позивача шляхом визнання протиправним розпорядження пенсійного органу про залишення без розгляду заяви позивача та відповідно, зобов’язання відповідача розглянути питання призначення позивачу пенсії за віком за його заявою від 4.10.2016 та доданими до неї документами».

Постанова ВС від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19

«66. Колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов’язком суб’єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом…

69. За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом ч.2 ст.64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз.15 п.3 мотивувальної частини рішення КСУ від 7.05.2002 №8-рп/2002).

70. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини рішення КСУ від 30.01.2003 №3-рп/2003)…

75. …Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст.8).

76. У ст.3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

77. Таке право також закріплене у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а саме — у ст.13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

78. З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наданням йому оцінки на предмет відповідності вимогам ст.118 ЗК. У зв’язку з цим, суд з урахуванням положень ст.5, ч.2 ст.9 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 27.08.2019, зареєстроване в ГУ Держгеокадастру у Сумській області 6.09.2019 за вх.№Д-14345/0/94-19, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду».

Постанова ВС від 17.02.2020 у справі №820/1961/18

«Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оскільки постановою від 26.04.2018 виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-2/09 від 21.11.2013 закінчено, Верховний Суд звертає увагу на те, що задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 стосовно невиконання рішення суду протягом тривалого часу і зобов’язання його вчинити всі необхідні дії за приписами закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не буде достатнім ефективним відновленням порушеного права позивача. Адже виконавче провадження закінчено відповідно до постанови державного виконавця, і за для забезпечення належного виконання рішення суду необхідно скасувати зазначену постанову від 26.04.2018 і поновити виконавче провадження. Отже, визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 не забезпечить поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАСУ, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Як роз’яснив Верховний Суд України у п.3 постанови Пленуму від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог — це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за таких умов:

лише у справах за позовами до суб’єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

вихід за межі позовних вимог повинен бути пов’язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява»

«Адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов’язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача — суб’єкта владних повноважень», — так вважає Верховний Суд, принаймні частина суддів, за що їм щиро дякую!

Закон і Бізнес