Чем отличается факторинг от цессии – мнения судей и ученых

В императивной норме частного права нет запрета на уступку (куплю-продажу, мину, дарение имущественных прав) права требования, возникшего на основании кредитного договора, любому лицу.

На це звернув увагу суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат під час першого засідання робочої групи Науково-консультативної ради при ВС, інформує «Закон і Бізнес».

Він звернув увагу на те, що залежно від способу фінансування та функції, яку виконує відступлення, є два види договору факторингу. Функція договору «забезпечувального» факторингу виявляється в тому, що фактор надає або зобов’язується надати відповідну грошову суму за плату, а клієнт відступає чи зобов’язується відступити право грошової вимоги, що забезпечує повернення фінансування. Тож відступлення права грошової вимоги є фактично платою за фінансування.

За словами судді, важливо, в контексті яких позовних вимог виникає необхідність розмежування факторингу і цесії. У більшості випадків це питання постає тоді, коли боржник (не сторона договору) заявляє вимогу про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, факторингу чи купівлі-продажу права вимоги. Тобто йдеться про пред’явлення ресцисорного позову боржником для того, щоб нівелювати перехід права грошової вимоги від одного до іншого суб’єкта.

На його думку, якщо суб’єкт, якому продається право грошової вимоги, не є «спеціальним» (фінансовою установою), то такий договір має кваліфікуватися як договір купівлі-продажу з урахуванням принципу тлумачення favor contractus. Очевидно, що в зазначених випадках підстави для визнання такого договору недійсним відсутні.

Він звернув увагу, що унаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб’єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину.

Своєю чергою, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету ім.Ярослава Мудрого Богдан Карнаух зазначив, що одним із критеріїв розмежування факторингу та цесії, на думку деяких науковців, є системність. Натомість ключовою деталлю є спеціальний суб’єкт, оскільки купівля-продаж майнового права вимоги — це версія договору, що доступна всім, а факторинг — це комерційна версія того самого договору.

Директор НДІ правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України, член-кореспондент НАПрН України Олексій Кот зауважив, що одностайної відповіді на питання, чим насправді відрізняється договір факторингу від відступлення права вимоги, немає. Науковець також додав, що в разі застосування критерію системності слід було б конкретизувати його та визначити межу. Водночас, з точки зору правової визначеності, краще використовувати суб’єктний критерій.

Професор кафедри цивільного права №1 Національного юридичного університету ім.Ярослава Мудрого, член-кореспондент НАПрН України Інна Спасибо-Фатєєва наголосила, що купівля-продаж майнового права вимоги належить до групи договорів про придбання майна у власність, а факторинг є договором про надання послуг фінансовою установою. Мета договору купівлі-продажу — отримання майна у власність, тобто набуття права вимоги за переданими боргами, а мета договору факторингу — отримання клієнтом коштів у вигляді фінансування. Предметом першого можуть бути будь-які речі, а факторингу — лише гроші. Об’єктом правовідносин у договорі купівлі-продажу є дії з передання майна у власність, а у випадку з факторингом — послуги з фінансування, в обмін на які клієнт передає право вимоги.

Завідувач кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія», член-кореспондент НАПрН України Олег Подцерковний зауважив, що розмежування договорів цесії та факторингу на підставі великої кількості особливих ознак практично неможливе. За його словами, ключовим критерієм є наявність спеціального суб’єкта. Лише за такого підходу можна чітко й однаково розмежовувати ці договори. Крім того, факторингу притаманні спеціальні умови, особливий порядок визнання його недійсним і виконання взаємних прав та обов’язків сторін.

Проректор з наукової роботи Харківського інституту кадрів управління Юрій Мица також підтримав позицію щодо застосування критерію наявності спеціального суб’єкта. Такий підхід, на думку науковця, здатен знизити градус напруги навколо питання щодо розмежування договорів та зменшить кількість недобросовісних позовів із вимогою про визнання договору недійсним.

Суддя Касаційного господарського суду Олександр Банасько резюмував, що переважна більшість позицій зводиться до застосування суб’єктного критерію, а при вирішенні питання про недійсність договору варто насамперед установити наявність порушеного права чи інтересу позивача. Якщо його немає — необхідність кваліфікувати договір відсутня.

За результатами засідання робочої групи НКР буде підготовлено інформаційну довідку про судову практику у справах відповідної категорії.

Закон і Бізнес