Дело 15 лет

Значительная нагрузка и отсутствие средств у Фемиды смягчили вину в глазах ВРП

Судья, признавшая свою ошибку, получила от дисциплинарного органа самое мягкое наказание. В условиях, когда права жалобщика восстановила апелляционная инстанция, а полноценная переписка стала роскошью, отступления от закона уже воспринимаются не так остро.

Невдоволений боржник

Скаржник повідомив, що Інна Притуляк із Заводського районного суду м.Миколаєва порушила вимоги цивільного процесуального законодавства під час розгляду заяви одного ТОВ про видачу дубліката виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду від 2005 року, стягнувши з нього на користь «УкрСиббанку» заборгованість за кредитом та поновивши товариству строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Автор скарги обурився, що суддя не повідомила його про засідання, а також не надіслала постановлену ухвалу, чим порушила право на апеляційне оскарження, а також права людини. Чоловік стверджував, що про ухвалу законниці дізнався лише через 4 місяці, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Мовляв, за два дні після того він звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справ, аби підготувати апеляційну скаргу на ухвалу І.Притуляк. Проте за 1,5 місяця громадянин так і не дочекався від судді відповіді. Тож вирішив, що його права, зокрема на апеляційне оскарження, порушили.

У 2005 році Заводський райсуд стягнув зі скаржника на користь банку близько 120 тис. грн., і вказане рішення не оскаржувалося. Та у 2013-му товариство звернулося до Феміди із заявою про заміну сторони у справі, мотивуючи її тим, що на виконання попереднього рішення щодо стягнення заборгованості у 2009 році відкрили виконавче провадження.

Банк та ТОВ уклали договір факторингу, за яким установа відступила на користь товариства право вимоги за кредитом, тож суд задовольнив заяву. У 2020 році товариство знову звернулося до суду — за дублікатом виконавчого листа та поновленням строку для його пред’явлення на примусове виконання. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справа дісталась І.Притуляк.

Роки бездіяльності стягувача

На судовому засіданні, на яке сторони не з’явилися, законниця задовольнила заяву ТОВ, визнавши обґрунтованими причини пропуску строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що скаржник все ж ознайомився з матеріалами справи, за 1,5 місяця після свого звернення. І вже згодом Миколаївський апеляційний суд постановив нове рішення за його заявою, скасувавши ухвалу І.Притуляк.

Апеляційна інстанція вказала, що заявник не надав суду доказів неповернення виконавчого листа попередньому стягувачу, його втрати або інших поважних причин пропуску строку для його пред’явлення до виконання з моменту заміни стягувача в провадженні.

До того ж в апеляційній ланці з’ясували, що на час звернення до суду із заявою про заміну стягувача виконавче провадження було закрите — за відсутності в боржника майна з поверненням виконавчого листа «УкрСиббанку». Та й матеріали справи не містили даних, що після заміни стягувача ТОВ зверталося до виконавчої служби за підтвердженням свого статусу чи взагалі вчиняло будь-які дії щодо провадження й боржника.

Тож інстанція наголосила на відсутності об’єктивних поважних причин для поновлення строку для пред’явлення виконавчого документа, мовляв, перша інстанція помилилася, вважаючи, що заявник навів відповідні докази, до того ж справу розглянули за відсутності належним чином повідомленого боржника.

Визнана помилка

І.Притуляк пояснювала дисциплінарному органу, що копію ухвали скаржнику надіслали за тиждень після засідання. Щоправда, повідомлення відправлялося простою поштовою кореспонденцією — через брак коштів у суді.

Стосовно ненадання відповіді на заяву скаржника щодо ознайомлення з матеріалами справ, законниця стверджувала, що такий документ їй просто не передавали, оскільки матеріали на той час перебували в канцелярії суду. Мовляв, про звернення їй стало відомо тільки після отримання копії скарги, поданої до ВРП.

Володарка мантії наполягала, що жодним чином не порушувала норм Цивільного процесуального кодексу, а також прав самого скаржника. У той же час погоджувалася з постановою апеляційного суду, визнаючи, що дійсно помилилася стосовно поважних причин для задоволення заяви товариства.

За відсутності наслідків

Проте дисциплінарна палата наголосила, що скаржник у вказаному проваджені є боржником. Тож питання видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред’явлення до виконання безпосередньо зачіпає його інтереси та впливає на його права й обов’язки.

«Дисциплінарники» віднайшли в матеріалах справи повідомлення боржника щодо призначення засідання, проте будь-які документи, що підтверджували б отримання ним даного повідомлення, були відсутні, як і те, що він отримав копію ухваленого судом рішення.

При цьому палата взяла до уваги факт неналежного фінансування органів судової влади, хоч і наголосила, що суддя мала пересвідчитися, що особа щодо якої розглядається справа, повідомлена належним чином.

Тож у ВРП наголосили, що законниця все ж істотно порушила норми ЦПК, мовляв, вона мала чи то відкласти розгляд, чи то з’ясувати причини неявки боржника. Узяла до уваги палата і значне суддівське навантаження на суддю, відзначаючи при цьому, що її дії були не умисними, хоч і мали ознаки недбалості.

Товариство звернулося у якості стягувача іще під час дії закону «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII. При цьому минуло майже 9 років після закриття виконавчого провадження та більше ніж сім — після заміни стягувача в провадженні. А даний закон передбачає, що стягувач може звертатися до суду лише в межах законних строків для пред’явлення виконавчих документів, а дані строки явно були порушені.

Адже ТОВ прийшло до суду аж через 15 років після ухвалення рішення про стягнення заборгованості та майже через 9 років після закриття виконавчого провадження й повернення виконавчого листа стягувачу, чим було порушено ряд норм закону.

Проте ДП зазначила, що не виявила в діях законниці таких форм вини, як умисел чи груба недбалість. Не йдеться й про настання істотних негативних наслідків для сторони. Навпаки, права скаржника були відновлені.

Таким чином, увесь проступок володарки мантії зводився до недбалості й незабезпечення прав боржника. Тож дисциплінарний орган вирішив, що достатнім виховним заходом для судді буде покарання у вигляді попередження.