Зацепиться за столицу

Как институт командировки судей превращается в тришкин кафтан

Год назад парламент разрешил Высшей раде правосудия принимать экстраординарные меры — самостоятельно отправлять законников в другие суды. Впрочем, когда во всех храмах Фемиды есть вакантные должности, такие переводы только вызывают лишние вопросы.

Один плюс, два мінус

Таке поняття, як «відрядження до іншого суду», з’явилось у законі «Про судоустрій і статус суддів» у 2016 році. Від початку підстави для тимчасового переведення суддів пов’язувалися з форс-мажором — стихійним лихом, воєнними діями або іншими надзвичайними обставинами. Тобто коли суд, до якого був призначений або обраний суддя, не міг функціонувати. І це логічно: не протирати ж марно мантії, якщо установа не працює.

Водночас автори реформи-2016 заклали в закон лазівку, яка дозволяла «посилювати» потрібними кадрами певні суди з посиланням на надмірне навантаження. Власне оцінка «надмірності» віддавалася на розсуд Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка схвалювала рекомендації про таке тимчасове переведення. Утім, тимчасове могло перетворитись і на постійне, якщо судді не було куди повертатися.

Однак, коли ВККС припинила роботу, цей механізм застопорився. Тоді було вирішено, що справою порятунку окремих судів може зайнятися ВРП, на власний розсуд.

Спочатку все виглядало начебто чинно й обґрунтовано: члени Ради порівнювали наміри бажаючих попрацювати в іншому місті з можливостями тих, хто залишався на місці, упоратися з навантаженням, що зросте. Загалом від 22.10.2020, коли ВРП ухвалила перші рішення про відрядження, до останнього засідання від 13 липня, тимчасово переведеним виявився 51 суддя.

Подекуди цей механізм використовувався дещо з іншою метою — надати повноваження тим, кого з різних причин не перевели до перейменованого суду. Тож тричі ВРП переводила зі «старого» апеляційного суду до нового в обхід указу Президента.

Щоправда, на одне переведення припадає дві відмови: за цей період Рада не задовольнила бажання 94 суддів тимчасово попрацювати в іншому місці. Водночас 39 повідомлень Державної судової адміністрації про необхідність відрядження взагалі були повернуті через брак охочих. Воно й зрозуміло: зміна місця роботи (хай навіть на рік) — це і переїзд, і клопоти про влаштування членів сім’ї на нову роботу, у школу, дитсадок… Утім, коли мова заходила про столицю, бажаючих завжди було вдосталь.

Десант на Поділ

Беззаперечним лідером за кількістю тимчасово переведених став Подільський районний суд м.Києва. Тут до 11 «своїх» уже долучилося 4 з інших міст, а з 2 серпня до них доєднаються ще троє варягів. І це при тому, що 18 разів ВРП відмовила у відрядженні до цієї ж установи.

Дійсно, серед районних судів столиці на Подолі ситуація з кадрами, м’яко кажучи, кепська. А в кримінальній колегії наразі значиться тільки 3 судді. Але чи достатньо цієї причини для спорожнення лав у інших судах?

Із першим подільським десантом усе було більш-менш зрозуміло, бо до нього потрапили представники тих установ, де ситуація з кадрами не критична. У жовтні минулого року до Києва поїхали з Рівненського міського суду, Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська, Автозаводського райсуду м.Кременчука та Козелецького райсуду Чернігівської області.

Хіба що в останньому випадку рішення ВРП може видатися дивним. Проте ще більш незрозумілим стало те, що із цього ж суду і знову на Поділ відряджено ще одного суддю. Тобто якийсь час у Козельці працюватиме тільки 3 судді, а 2 — у Києві.

Козелець, може, якось витримає таке перевантаження, хоча не сказати, що там байдикують: Олена Бузунко, яка потрапила в другу партію, за І півріччя цього року постановила 891 рішення (за даними ЄДРСР). Отже, коли вона переїде до столиці, навантаження в тих суддів, котрі залишаться, зросте на третину і за кількістю справ (без матеріалів) стане навіть вищим, ніж у Подільському райсуді м.Києва, де за перші 6 місяців цього року один служитель Феміди в середньому виносив 1100 рішень.

Схожа ситуація виникне в Солонянському районному суді Дніпропетровської області, де було 4, а залишиться 3 судді. До того ж, якщо тут у середньому один суддя виносив 90 рішень за місяць, то на Подолі доведеться працювати з подвійною інтенсивністю.

І геть незрозумілою є ситуація з відрядженням Олени Лещенко з Новомиргородського райсуду Кіровоградської області. Річ у тім, що торік вона вже намагалася перебратися до Подільського райсуду. Проте тоді ВРП відмовила в цьому, хоча одна вакансія залишалася незаповненою (ДСАУ просила відрядити 5 суддів, а ВРП відібрала тільки 4).

Тоді Рада написала в рішенні: «У разі відрядження її (О.Лещенко. — Прим. ред.) до іншого суду, в суді, в якому вона обіймає посаду, залишиться двоє суддів... що призведе до неможливості утворення колегії суддів для розгляду окремих категорій справ та незабезпечення належних умов для доступу до правосуддя». Те саме ВРП повторила й у травні цього року, коли О.Лещенко хотіла попрацювати в Ірпінському міському суді Київської області.

Прикметно, що суддя хоча й має повноваження, але останнім часом справ не розглядає, вочевидь, перебуває у відпустці по догляду за дитиною. І, схоже, не має бажання повертатися до рідного суду.

До речі, О.Бузунко місяцем раніше також дістала відмову в тимчасовому переведенні, але до Деснянського райсуду м.Києва. Адже, як зауважила ВРП, це «збільшить рівень судового навантаження та негативно вплине на доступ до правосуддя» в Козелецькому райсуді. Натомість є заява від іншого претендента.

Мабуть, щось змінилося, бо ВРП вирішала заплющити очі на те, що в інших стане гірше. Може, тому, що «без Подолу Київ не можливий»?

Латати — нема за що чіпляти

Загалом з огляду на кадрову кризу в судовій системі використання інституту відрядження для вирівнювання навантаження нагадує охрімову свиту. Як не перетасовуй суддів, від того їх більше не стане. Натомість утрачається час на переїзди, оформлення, входження в курс справ (у прямому й переносному значенні слів).

Крім того, руйнується подекуди й безперервність процесу. Адже в останні тижні роботи (як у «рідному», так і тимчасовому суді) відрядженому немає сенсу доручати складні справи, він просто не встигне завершити їх розглядом.

І чи виграє від такого тимчасового переведення сама судова система? Навряд чи, оскільки доки машина їде, ніхто не переймається необхідністю її лагодити. А якби той самий Подільський райсуд в один нечудовий день припинив роботу через відсутність суддів, можливо, і законодавці, й інші високопосадовці почухали б потилиці, зрозумівши, що можна накоїти поспішними реформами.

До того ж було б менше нарікань адвокатів та інших учасників процесу, яким важко пояснити, чому ВРП так переймається навантаженням у столичному суді, у той час як деякі установи взагалі стоять із зачиненими дверима. Але вони далеко від Києва і не так упадають в очі.

Тож після того, як ВККС нарешті відновить свою роботу, навряд чи в неї буде час, аби продовжувати практику латання дірок. А якщо й знайде його, то, напевне, ВРП варто натякнути колегам, що для латання теж потрібен матеріал — бажано новий і побільше.