Преступление, которого нет,

или Как ГРД противостоит назначению судей-«пятилеток»

Хроническое недофинансирование и кадровый голод — это два главных раздражителя для нормальной работы судебной власти. Даже когда власть делает хоть какие-то шаги, чтобы исправить собственные ошибки, находятся те, кто вставляет палки в колеса, опасаясь потерять свою значимость. Такая ситуация возникла с противодействием со стороны общественной рады добропорядочности при назначении судей-«пятилеток».

Робота над помилками

За останні два роки представники органів суддівського самоврядування неодноразово звертались і до міжнародних інституцій, і до Президента, та ситуація з кадрами лише погіршується. У кращому випадку починаються старі розмови про нові реформи, доцільність яких ніким не прорахована і не підтверджена.

Так, усі ми пам’ятаємо, як Президент нещодавно анонсував законодавчі ініціативи у сфері правосуддя через широко розпіарений «перелік пріоритетних заходів» для реформування судової влади від послів країн «Великої сімки» в Україні. А от про відповідь Міністерства закордонних справ, що жодних офіційних звернень послів G7 щодо судової реформи дипломатичними каналами до України не надходило, дізнатися змогли тільки ті, хто читає новини на сайті Вищої ради правосуддя та в профільних виданнях.

Натомість сумна статистика кадрового голоду наштовхує на певні думки. Так, станом на 5.02.2021 кількість вакантних суддівських посад сягнула вже 1913. У 2020-му звільнилося на 70% суддів більше, ніж у 2019 році. За 2 місяці цього року ВРП внесла подання Президентові про призначення суддями лише 14 осіб. За незмінного розвитку подій скоро просто не буде кому відправляти правосуддя. І це не чергові жахалки від людей в мантіях, а реальність, що вже прийшла під стіни храмів правосуддя в окремих населених пунктах.

Причини такого стану речей давно відомі — «технічна» (?) неможливість запустити роботу нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів. У червні 2020 року ситуацію спробували трохи вирівняти, надавши ВРП повноваження призначати тих суддів, щодо яких ВККС минулого скликання встигла завершити процедуру оцінювання. Ефективність цього кроку хоч і не була надто великою, але виявилася мінімально необхідною: удалося призначити (або перевести до іншого суду) майже 500 законників.

Демарш від ГРД

Аж раптом знак «Стоп!» для Президента виставили активісти, які вирішили, що у ВРП «скоюють злочин», призначаючи суддів у незаконний спосіб. А координатор ГРД Михайло Жернаков навіть подав до Верховного Суду позов проти ВРП через призначення десятків суддів «без проходження ними кваліфікаційного оцінювання».

Якщо згадати хронологію подій, то звернення ГРД до глави держави щодо неконституційності подань про призначення суддів було оприлюднено 1.12.2020. У ньому рада наголошувала, що «вважає такі дії грубим порушенням процедури». Активісти насамперед посилалися на таке.

Згідно з положеннями п.20 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» відповідність займаній посаді судді, якого призначено строком на 5 років або обрано безстроково до 30.09.2016, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному зазначеним законом. Для цих цілей передбачено процедуру кваліфоцінювання, в якій бере участь ГРД.

Щодо всіх згаданих осіб вона затвердила висновки про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Відповідно до ст.88 закону, якщо ГРД дала негативний висновок щодо судді, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя тільки в разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж 11 її членами.

Крізь призму цих положень зроблено висновок: суддів, стосовно яких є висновок колегії ВККС, але є заперечення ГРД, не можна призначати у зв’язку з незавершеністю процедури кваліфоцінювання.

Досить спірне твердження, яке, до речі, майже негайно дістало заперечення ВРП. Проте звернімо увагу на один маленький нюанс. Якщо в окремих зверненнях представники ГРД просто стверджували, що «такі дії грубо порушують законодавство», то потім задля нагнітання ситуації почали навіть наголошувати на злочинності таких дій.

Диверсія чи порятунок?

Для кожного юриста зрозуміло, що злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння, скоєне суб’єктом злочину. Тобто, говорячи про злочин, активісти мали б називати не лише конкретних осіб (а не колегіальний орган), а й конкретну статтю КК, диспозиція якої описує таке діяння.

Але ні! Усе, на що спроміглись «експерти», — це дати лінк на допис у «Фейсбуку» колишнього члена ВККС Андрія Козлова, що вартий часткового цитування: «У виконанні ВРП ці дії — вже навіть не звичні індивідуальні штучки, це інституційна диверсія проти встановленого порядку призначення суддів. Чому? Тому що присвоєно повноваження ВККС, знехтувано функцією ГРД. Це — злочин, і за нього доведеться відповідати. І це дуже сильно відганяє узурпацією влади. Судової».

Пошук нашвидкуруч у «Гуглі» дозволяє дійти висновку, що це поки єдине ідентифіковане твердження про «злочин ВРП», хоча навіть у ньому йдеться про загальні речі й регламент ВККС, а не статті КК. Саме тому більш зваженою видається позиція ВРП, що подібні заклики до Президента не призначати суддів «спрямовані на поглиблення кадрової кризи», а не вирішення питання по суті.

Урешті-решт кому, як не членам ГРД та колишньому члену ВККС, не знати, що процедуру підтвердження рішення колегії пленарним складом комісії зараз неможливо застосувати ні практично, ні теоретично.

Для розв’язання проблеми кадрового забезпечення була запроваджена тимчасова процедура внесення подань про призначення судді, якщо колегія ВККС визнала суддю таким, що відповідає займаній посаді. Здійснюючи ці повноваження, ВРП самостійно, без допомоги ГРД (!), з’ясовує, чи є стосовно кандидата відомості, які не були предметом розгляду ВККС чи яким комісія не дала належної оцінки, що свідчили би про його невідповідність критерію доброчесності або професійної етики.

Недоброчесні «доброчесники»

До речі, інформація, яку надає ГРД, потребує ретельної перевірки, оскільки часто містить неправдиві дані. Наведемо лише один приклад. Свого часу рада дала негативний висновок стосовно судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області Інни Макаренко, поклавши в його основу недостовірну інформацію. Строк повноважень судді закінчився в липні 2018 року.

У червні 2019-го рішенням колегії ВККС І.Макаренко визнано такою, що відповідає займаній посаді. Під час кваліфоцінювання рада дала висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. ГРД зазначала, що в жовтні 2017 року суддя проходила підготовку в Національній школі суддів, але відповідно до відомостей ЄДРСР у цей час ухвалювала судові рішення.

Суддя спростувала цю інформацію, зазначивши, що насправді на навчанні вона була в грудні 2017-го, а в жовтні працювала в суді. На підтвердження цього надала відповідні документи. У квітні 2020 року висновок ГРД було визнано судом протиправним і нечинним.

У Сєвєродонецькому міському суді, як і в більшості судів України, не вистачає кадрів. І, щоб продовжувати працювати, І.Макаренко мала в судовому порядку доводити, що висновок ГРД щодо її недоброчесності базується на неправдивих даних. Тому емоції активістів — це одне, а факти — дещо інше…

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Олена КАРПУШОВА
Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду, к.ю.н.:

«Жодні затримки з боку Президента щодо призначення суддів не можуть бути виправдані»

Прокоментувати позицію ГРД ми запросили суддю Шостого апеляційного адміністративного суду, к.ю.н. Олену Карпушову, яка вже давно досліджує різні аспекти правового регулювання праці суддів в умовах євроінтеграції України.

— Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Основного Закону).

Відповідно до ст.131 Конституції, закону «Про Вищу раду правосуддя» ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції та законів України, а також професійної етики в діяльності суддів.

Саме на неї покладений обов’язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації. З урахуванням вимог чинного законодавства ВРП максимально оперативно намагається розглядати питання, віднесені до її компетенції.

Керуючись ст.131, пп.2, 4 п.16¹ розд.XV «Перехідні положення» Конституції, п.20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів», пп.3 п.2 розд.ІІ закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 4.06.2020 №679-ІХ, стст.3, 30, 34, 36, 37, абз.6 п.13 розд.ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про Вищу раду правосуддя» ВРП ухвалює рішення про внесення подання Президентові про призначення суддів на посади.

У пп.3 п.2 розд.ІІ закону №679-ІХ визначено, що Рада в період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання комісії рішення про внесення Президентові подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Положення пп.3 п.2 розд.ІІ закону №679-ІХ не передбачають додаткових умов або обставин, за яких указана правова норма може бути реалізована. Отже, законодавець підтримує установлений підхід, що оцінювання відповідності судді займаній посаді проводиться виключно колегіями ВККС (а не у складі палат чи пленарному складі), а отже, незалежно від наявності висновку ГРД наявність рішення колегії про відповідність судді посаді є підставою для внесення Президентові відповідного подання.

ВРП за результатами розгляду матеріалів дала оцінку відомостям, викладеним у висновках ГРД, і не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні подання Президентові про призначення суддів на посаду.

Слід зазначити, що кожна з організаційних форм роботи ВККС — колегія, палата, пленарне засідання — діє від імені ВККС у межах тих питань, які віднесені до їх компетенції.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.88 закону «Про судоустрій і статус суддів» рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення в разі, якщо воно було підтримане не менше ніж 11 членами комісії.

ВРП відповідно до положень ст.79 закону «Про судоустрій і статус суддів» керується власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді та його особистих якостей. При цьому Рада досліджує матеріали суддівського досьє, інформацію, викладену у висновку ГРД, заслуховує пояснення судді. Якщо ВРП не встановлені обставини, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові подання про призначення, таке подання направляється главі держави. Відповідно до ст.37 закону про ВРП її засідання в пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше ніж 14 членів ВРП. Усі рішення про внесення подання Президентові про призначення суддів на посади були ухвалені повноважним складом ВРП.

І ще один аспект. Жодні затримки з боку Президента в реагуванні на подання про призначення суддів (як реакція на звернення ГРД) не можуть бути виправдані в силу прямого припису ст.80 («Призначення на посаду судді») закону «Про судоустрій і статус суддів». У ній говориться:

«1. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

2. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше 30 днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя».

30 днів уже давно минули. То чому ж судді й досі чекають справедливого рішення стосовно себе?

Щодо повноважень ВРП в цій частині, то я впевнена, що Рада їх здійснює виключно на підставі Конституції, закону «Про Вищу раду правосуддя» та інших законодавчих актів, що регулюють питання судоустрою та статусу суддів, ухвалюючи рішення в межах повноважень та у спосіб, закріплений у них.

Сподіваємося, що гарант додержання Конституції, який не може порушувати чітку й однозначну норму закону, якнайшвидше вирішить питання про призначення суддів-«п’ятирічок» за поданнями ВРП, що перебувають у нього на розгляді.