Невозможность для собственника осуществлять фактическое пользование жильем из-за его занятия другими лицами не означает утрату владения такой недвижимостью. Такое заключение сделал ВС в постановлении №404/789/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 січня 2021 року м.Київ №404/789/18
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — КРАТА В.І.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ДУНДАР І.О. (доповідач), КРАСНОЩОКОВА Є.В., ТІТОВА М. Ю. —
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 2 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 9.10.2018 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 5.02.2019,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року Особа 1 звернувся з позовом до Особи 2 та Особи 3 про виселення.
Позов мотивований тим, що йому належить 11/40 часток житлового будинку за Адресою 1 у порядку спадкування за законом після смерті Особи 4, який помер Інформація 1.
Відповідачі безпідставно проживають у спірному будинку, не були членами сім’ї попереднього власника та не є членами його сім’ї. Позивач разом зі своєю багатодітною сім’єю потребує покращення житлових умов, проте внаслідок відмови відповідачів добровільно виселитися позбавлений можливості користуватися належним йому житлом.
Просив виселити Особу 2 та Особу 3 з будинку за Адресою 1 без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського райсуду м.Кіровограда від 9.10.2018 позов задоволено.
Виселено Особу 2 та Особу 3 з будинку за Адресою 1 без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що після набуття позивачем права власності на домоволодіння за Адресою 1 відповідачі втратили право користування спірним домоволодінням як особи, які не належать до членів сім’ї нового власника, оскільки не були членами сім’ї попереднього власника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького АС від 5.02.2019, апеляційну скаргу Особи 2 залишено без задоволення.
Рішення Кіровського райсуду від 9.10.2018 в оскаржуваній частині залишено без змін.
Апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Особи 1 до Особи 2 про виселення її з будинку за Адресою 1 без надання іншого житлового приміщення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що Особа 2 не довела обставин щодо надання попереднім власником спірного житла Особою 5 згоди на її вселення, реєстрацію в 2002 році її місця проживання за даною адресою, не підтверджено й того, що Особа 6 був власником або членом сім’ї власника, доводи Особи 2 про те, що вона набула право проживання в спірній квартирі як член сім’ї власника й на законних правах користується спірним житлом, ґрунтуються на припущеннях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року Особа 2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського райсуду від 9.10.2018 та постанову Кропивницького АС від 5.02.2019, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що з 1995 року Особа 2 почала спільно проживати з Особою 6 у 1/2 частці житлового будинку за Адресою 1, яка належала Особі 5. Відповідачі іншого житла не мають. Реєстрація відповідачів у спірному житловому будинку відбулась у 2002 році з особистої згоди власника майна Особи 6.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.
Суди встановили, що на підставі рішення Кіровського райсуду від 29.09.2016 за Особою 7 та Особою 1 визнано право власності по 11/40 частки будинку за Адресою 1 в порядку спадкування за законом після смерті Особи 4.
Згідно з копією довідки квартального комітету від 5.03.2018 Особа 2, її син Особа 3 та померлий Особа 6 проживали однією сім’єю з 1995 року та вели спільне господарство до дня його смерті.
Відповідно до копії довідки від 18.11.2009, виданої Букварською сільрадою, Особа 5, Інформація 3, з 20.11.91 до дня смерті проживав за Адресою 2. На день смерті Особи 5 у житловому будинку проживав його син Особа 4 з 5.08.94 до дня смерті Інформація 1.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав відсутні відомості щодо Особи 2 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, інше речове право на нерухомість.
6.11.2017 на адресу Особи 2 позивачем направлено пропозицію про звільнення будинку протягом місяця з дня отримання листа й надання можливості для вселення. Відповідачі отримали лист 20.11.2017.
Доказів про наявність договірних відносин щодо спірного житла, зокрема договору найму (оренди), Особою 2 не надано.
За змістом ч.1 ст.321 Цивільного кодексу, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ч.1 ст.16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
У постанові Великої палати ВС від 13.10.2020 у справі №447/455/17 зазначено, що «спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких — Особі 1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя — Особа 2 вселився до цього будинку як член сім’ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з Особою 1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею — Особою 1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір’ю.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів ст.8 конвенції.
Разом з тим ВП ВС звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки як власниці житлового будинку захищені і ст.1 Першого протоколу до конвенції.
Конвенція у ст.1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об’єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано 3 головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме:
а) чи є втручання законним;
б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»;
в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст.8 конвенції та ст.1 Першого протоколу до неї, викладені в рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання в право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену §2 ст.8 конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності в контексті відповідних принципів ст.8 конвенції».
У постанові ВП ВС від 13.10.2020 у справі №447/455/17 сказано, що «у ч.1 ст.156 Житлового кодексу УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім’ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім’ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім’ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов’язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім’ї власника.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім’ї, встановленні сімейних відносин власник і член сім’ї, тобто дружина і чоловік, вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими в часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця в законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім’ї особою, самі по собі не тягнуть утрати права користування житловим приміщенням.
Разом з тим відповідно до чч.1 та 2 ст.405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім’ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені ст.406 ЦК, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення ст.406 ЦК у спорі між власником і колишнім членом його сім’ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав — якщо сервітут був установлений, але потім припинився. Однак установлення такого сервітуту презюмується на підставі ст.402, ч.1 ст.405 ЦК.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено в постанові ВП ВС від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц.
Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».
Згідно з чч.1, 2 та 3 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами й перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не дав оцінки факту того, що в спірних правовідносинах права Особи 2 захищені ст.8 конвенції; не звернув уваги на те, що ухвалення судового рішення про виселення можливе за умов, що таке втручання в право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, має легітимну мету, визначену §2 ст.8 конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення ст.400 ЦПК (у редакції, чинній станом на 7.02.2020).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ч.3 ст.411 ЦПК (у редакції, чинній станом на 7.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібраних у справі доказів або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв’язку з наведеним колегія суддів уважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись стст.400, 411 (у редакції, чинній станом на 7.02.2020), 409, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 5.02.2019 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького АС від 5.02.2019 втрачає законну силу.
Ця постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!