Маленькая ложь

Судью наказали за арест на землю, наложенный при отсутствии владельцев и прокурора

Загадочные молодчики приходили к землевладельцам и сообщали неправду, что аграрная фирма, арендующая у них землю, — банкрот. Поэтому стоит сдать недвижимость в аренду им. А служитель Фемиды пыталась обмануть дисциплинарную палату.

Ловці аферистів

У квітні 2018 року на Людмилу Синицю з Городищенського районного суду Черкаської області поскаржилися до Вищої ради правосуддя. Нібито під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на земельні ділянки, які перебували в користуванні агрофірм, жінка порушила процесуальне право. Зокрема, у постановленій за результатами розгляду клопотання ухвалі від 12.04.2018 вона не зазначила жодних підстав для такого рішення.

Річ у тім, що свого часу слідчий звернувся з клопотанням про накладення арешту на ділянки в межах розслідування справи про замах на заволодіння чужим майном або зловживання довірою. Слідчий суддя задовольнив клопотання, заборонив реєструвати право оренди землі в трьох селах.

В ухвалі законниця зазначила, що в грудні 2017 року розпочалося досудове розслідування в кримінальному провадженні, які відкрили за заявою директорів тих самих аграрних підприємств, які взяли ділянки в оренду. Потерпілі стверджували, що невідомі особи, діючи від імені ще одного агропідприємства, умовляли місцевих жителів розірвати договори оренди з агрофірмами, строк дії яких закінчувався у 2022 та 2027 роках.

Під час досудового слідства вдалося встановити, що невідомі особи справді ходили по хатах місцевих жителів, запевняючи їх у тому, що агропідприємство, яке орендує в них землю, — на межі банкрутства. Натомість пропонували укласти договір оренди з ними. Тож слідчий у суді доводив, що на ділянки слід накласти арешт, аби ніхто не зміг учинити з ними жодних незаконних операцій.

Проте апеляційний суд скасував вищезазначену ухвалу. По-перше, тому, що жодній особі, майно якої опинилося під арештом, не повідомляли про підозру. Крім того, орган досудового розслідування в клопотанні не навів будь-якої правової підстави для накладення арешту на майно. Об’єктивних підстав уважати, що ділянки, які перебувають в оренді агропідприємства, виступали знаряддям учинення кримінального правопорушення чи набуті в результаті протизаконних дій, тобто є доказом злочину, нема. А згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям учинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ.

Апеляційна інстанція констатувала, що законниця не дотрималася вимог закону. Адже згідно з Конституцією кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право приватної власності є непорушним і ніхто не може людину його позбавити. Колегія апеляційного суду дійшла висновку, що розгляд у першій інстанції був необ’єктивним та однобічним. Адже, крім усього, суд не повідомив власників майна про засідання. Колегія не побачила в матеріалах справи жодного документа, який би підтверджував будь-які спроби викликати на судове засідання власників землі. Між іншим, прокурор і слідчий також на слухання не прийшли.

Відсутність сторін не стала на заваді ухвалі, але друга інстанція повернула ситуацію в первісний стан.

Телефонограма в поліцію

Л.Синиця дала палаті письмові пояснення. Вона заявила, що має право розглядати справу за відсутності власника майна на основі ст.172 КПК, а слідчому надіслали телефонограму з повідомленням про засідання. Утім, ні прокурор, ні слідчий бути присутніми під час розгляду клопотання не забажали, подавши заяви про те, щоб слухання відбулося за їх відсутності. На думку Л.Синиці, вона не допустила умисного порушення, помилку виправив апеляційний суд, а скасування ухвали не може бути підставою для притягнення до відповідальності.

ДП, приймаючи рішення, констатувала, що, дійсно, ст.172 КПК дозволяє розглядати клопотання слідчого без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна чи їх захисника, якщо це необхідно. Проте в цій статті йдеться про майно, яке має статус тимчасово вилученого, а майно, на яке наклали арешт, не мало такого статусу.

Також проаналізували зміст телефонограми до поліції, чим спростували пояснення судді. З’ясувалось, що Л.Синиця просила слідчого повідомити агрофірми про те, що буде слухання справи. Отже, спочатку вона не мала наміру виносити рішення за відсутності власників. Утім, чи виконав слідчий її доручення, вона не поцікавилася, доказів, що власники знають про засідання, не мала.

Той факт, що власники так і не довідалися про арешт свого майна, мав істотне значення, оскільки це унеможливило аргументувати свою позицію. Недбалість і стала підставою для скасування ухвали.

«Таким чином, допущене суддею процесуальне порушення перебуває в причинному зв’язку з протиправним обмеженням права власності на арештоване майно як основоположного права людини в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», — ідеться в рішення палати.

Незважаючи на те що Л.Синиця прийшла на засідання ДП та повторила свої аргументи, це не розтопило серця членів ВРП. Як і той факт, що законниця мала найвищий рівень навантаження серед колег і дотепер не діставала дисциплінарних стягнень. Члени Ради констатували грубу недбалість у діях Л.Синиці й вирішили винести їй догану та позбавити на місяць доплат.

Мабуть, їх роздратувало те, що суддя сказала неправду.