Личная жизнь в ноутбуке

В законодательстве должны быть предусмотрены эффективные гарантии от злоупотреблений при проведении досмотра

В каких случаях на таможне могут захотеть скопировать информацию с вашего ноутбука? Будет ли это расцениваться как вмешательство в личную жизнь? Европейский суд по правам человека обозначил грань между законностью и нарушением конвенционных гарантий при досмотре.

Папка «Экстремизм»

Фотокорреспондент российского агентства Юрий Иващенко в августе 2009 года возвращался с коллегой из Абхазии через контрольно-пропускной пункт в Адлере. Что-то в поведении и ответах журналиста вызвало подозрение у таможенника. И он обратился к начальству за разрешением на досмотр сумки и рюкзака, а также применение «мер по минимизации риска по профилю №*».

Когда же таможенник обнаружил личный ноутбук фотокорреспондента, то заинтересовался папкой под названием «Экстремизм (для RR[1])». В ней содержался ряд фотографий и PDF-копия статьи «Как разжигать ненависть?», проиллюстрированная фотоснимками, сделанными Ю.Иващенко.

По словам фотокора, кроме того, в другой папке под названием «Изоляция» содержались тексты, описывающие социальные проблемы, с которыми сталкиваются 37 семей езидов, которые подвергались дискриминации со стороны местной администрации, а также их личные данные.

Из видеозаписи видно, что данные с ноутбука сначала скопировали на переносной жесткий диск, а затем переписали на 6 DVD-дисков. Причем Ю.Иващенко отметил в протоколе о своих сомнениях относительно того, не попала ли на DVD-диски не принадлежащая ему информация. Кроме того, фотокор утверждал, что сотрудник таможни не только прочитал его обмен ICQ-сообщениями, но и скопировал около 26 Гб данных, включая личную корреспонденцию, фотографии и пароли.

В конце-концов, эксперты пришли к мнению, что данные не содержат экстремистского материала. DVD-диски были переданы Ю.Иващенко в ноябре 2011 года.

Досмотр — это вмешательство

Потерпев неудачу с обжалованием действий таможенников в национальных судах, фотокор обратился в Страсбург с жалобой на нарушение стст.8, 10 и 13 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод.

В решении от 13.02.2018 по делу «Иващенко против России» Суд напомнил, что концепция «частной жизни» — это широкий термин, не поддающийся исчерпывающему определению. Он охватывает физическую и психологическую целостность человека. При этом существует ряд элементов, имеющих отношение к рассмотрению вопроса о том, затрагивают ли личную жизнь человека меры, осуществляемые вне дома или в частных помещениях.

Ранее ЕСПЧ уже высказывал свою позицию в отношении обыска, проводимого на улице. Она сводилась к тому, что независимо от того, были ли обнаружены и прочитаны какие-либо документы или выявлены какие-либо другие личные предметы, проведение тщательного обыска лица, его одежды и личных вещей — это явное вмешательство в право на уважение частной жизни (см. п. 63 решения по делу «Gillan and Quinton v. the United Kingdom»).

В упомянутом решении Суд отметил, что авиапассажир фактически соглашается на проведение досмотра, выбирая данный вид транспорта для путешествия. И у него есть свобода выбора: не брать с собой личные предметы/информацию или уйти, не подвергаясь обыску. Другое дело, когда индивидуум может быть остановлен в любом месте и в любое время без предварительного уведомления и без какого-либо выбора в отношении того, следует ли соглашаться на досмотр.

В данном же случае проводился досмотр не только вещей, но и информации, содержащейся в ноутбуке. И фотокор не имел выбора: подвергнуться досмотру или отказаться. А поскольку речь шла не об обеспечении безопасности, а о таможенном контроле за «товарами», заявитель имел право рассчитывать на уважение его «частной жизни» в соответствии со ст.8 конвенции.

Согласно §2 ст.8 конвенции такое вмешательство допустимо только в случае, если оно происходит «в соответствии с законом», направлено на достижение одной или нескольких законных целей и «необходимо в демократическом обществе».

«Качество» права

Прежде всего, Суд напомнил, что выражение «в соответствии с законом» требует, чтобы оспариваемая мера имела «некоторую основу» во внутреннем «законе». Причем в ее «существенном», а не «формальном» смысле. В сфере, охватываемой письменными актами, «закон» — это действующая норма, которая применялась компетентными судами (см. решение по делу «Société Colas Est and others v. France»).

«Закон» может включать в себя нормы актов более низкого ранга. Например, меры регулирования, принимаемые профессиональными самоуправляемыми органами в соответствии с независимыми нормотворческими полномочиями, делегированными им парламентом (см. п.83 решения по делу «Sanoma Uitgevers BV v. Netherlands»).

Кроме того, фраза «в соответствии с законом» (а также «предусмотрены законом» в ст.10 конвенции) требует, чтобы оспариваемая мера соответствовала верховенству права. Таким образом, «закон» должен быть доступен заинтересованному лицу и предсказуемым в отношении его последствий. То есть сформулирован с достаточной точностью, чтобы дать возможность индивидууму — при необходимости, с соответствующими советами — регулировать свое поведение.

С другой стороны, Суд подчеркнул, что меры, затрагивающие права человека, «должны подвергаться некоторым формам состязательного разбирательства перед независимым органом, компетентным своевременно пересматривать причины решения и соответствующие доказательства». Если же речь идет о конкретных обысках и изъятиях или аналогичных мерах (по сути для получения доказательств правонарушений), то целесообразно оценить, были ли обоснованы и достаточны основания для их применения (см. п.45 решения по делу «Camenzind v. Switzerland»).

При этом прежде всего необходимо обеспечить, чтобы законодательство и судебная практика давали «адекватные и эффективные гарантии от злоупотреблений», в особенности, если речь идет об обысках без судебного ордера.

В то же время ЕСПЧ отмечает, что российские суды просто ссылались на нормы Таможенного кодекса, которые относят ноутбуки, карты флэш-памяти, камеры, видеокамеры, печатные материалы и т.п. к понятию «товары». Исходя из этого, был сделан вывод, что такие «товары» могут быть на законных основаниях подвергнуты процедуре отбора проб без анализа причин, по которым проводился таможенный контроль их цифрового содержимого.

Такое обоснование, по мнению Суда, не удовлетворяет требованию предсказуемости. А, следовательно, не обеспечивается правовая основа для копирования электронных данных, содержащихся в ноутбуке. Также в решении отмечается, что обычный подход к отбору образцов «товаров» недостаточен для копирования электронных данных.

Обыск без подозрений

Ю.Иващенко попытался убедить Суд, что «вмешательство» было неоправданным, поскольку он не подвергался уголовному преследованию или иным мерам в соответствии с законом об оперативно-розыскной деятельности. Однако ЕСПЧ не убежден в том, что для должностного лица таможни необходимо разумное подозрение в преступной деятельности stricto sensu (как нарушение Уголовного кодекса РФ) для проведения досмотра. Такая процедура может происходить и в других контекстах.

Так, например, в данном случае речь шла о противодействии экстремисткой деятельности и привлечении к ответственности лиц, которые распространяли материалы, пропагандирующие фашизм или разжигающие национальную, расовую, социальную или религиозную вражду. Но, с другой стороны, по мнению Суда, сам факт въезда на территорию РФ со стороны «спорного района» не может считаться достаточным основанием для обширной экспертизы и копирования электронных данных по подозрению их возможного «экстремистского» содержания.

Кроме того, ЕСПЧ подверг критике российские суды за то, что они анализировали исключительно «законность» досмотра с точки зрения соблюдения полномочий, его порядка и содержания. Верховный суд РФ прямо заявил, что суды не компетентны оценивать обоснованность действий или решений властей, принятых в рамках их дискреционных полномочий. Из этого следовало, что суды не обязаны рассматривать вопросы «соразмерности» и «необходимости в демократическом обществе» тех или иных действий госорганов.

Именно этот факт, а также отсутствие в национальном законодательстве эффективных гарантий от злоупотреблений при проведении досмотра, и послужил поводом для констатации нарушения ст.8 конвенции.

«Домашнее» задание

Разумеется, что 3000 евро в качестве компенсации морального вреда и 1700 евро в возмещение издержек, не главный итог этого решения. В нем даны ориентиры не только российским, но и судам других стран в отношении допустимости вторжения в личную жизнь индивидуума.

ЕСПЧ дал четко понять, что суды не могут ограничиваться анализом полномочий на проведение обыска. Прежде всего, следует выяснять, были ли веские причины для вмешательства в личную жизнь человека.

И не всякий досмотр в Страсбурге признают законным, если в нормативно-правовом акте четко не прописаны основания для его проведения. Причем с достаточной ясностью, чтобы гражданин мог предполагать вероятность подвергнуться такой процедуре.

Наконец, это решение может быть важно для лиц, пересекающих контрольно пропускные пункты на границе с неподконтрольными территориями. По крайней мере, ЕСПЧ не согласился с тем, что сам по себе этот факт может быть достаточным основанием для обыска.

***

Публикуем украинский перевод документа, который осуществили первый проректор Высшей школы адвокатуры Александр Дроздов и помощник первого проректора Высшей школы адвокатуры Елена Дроздова.

 Копіювання даних з ноутбука фотожурналіста російською митницею порушує статтю 8 Конвенції

Під час засідання палати у справі «Іващенко проти Росії» (заява № 61064/10) Європейський суд з прав людини одностайно визнав, що було: порушенно статтю 8 (право на повагу до особистого життя) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосується копіювання даних з ноутбука фотожурналіста російськими митниками.

Суд постановив, що правила митного контролю щодо перевірки товарів та інших регламентів не дали жодної правової бази для копіювання електронних даних з ноутбука. Не було потреби оцінювати те, чи була ця міра розмірною та була проведена без наявності обґрунтованої підозри в правопорушенні. Ці дані були перевірені в рамках анти-екстремістського законодавства, але суди не докладають зусиль, щоб визначити умови, передбачені цим законом, або застосувати їх до фактів.

У цій справі висвітлено недоліки законодавчої бази вході таких перевірок. Національним органам влади, включаючи суди, не доводилося надавати належних підстав для законного копіювання даних, не було вимог про перевірку чи було здійснено певну легітимну мету відповідним чином, та не розглянуто той факт, що заявник мав журналістський матеріал.

Основні факти

Заявник, Юрій Миколайович Іващенко – російський громадянин, який народився в 1983 році і проживає в Краснодарі (Росія).

У серпні 2009 року пан Іващенко, фотожурналіст, був зупинений російською митною службою для перевірки після повернення з суперечливого регіону Абхазії, де він готував статтю. Офіцер вирішив провести інспекцію його валіз та обладнання на тій підставі, що він міг перевозити заборонений екстремістський вміст, що є порушенням президентського указу від 1995 року. Тридцять чотири папки, з понад 16 300 файлами, в підсумку були скопійовані з його ноутбука і передані на DVD формат. Пан Іващенко заявив, що особиста кореспонденція (листування) також була скопійована.

DVD-диски були передані йому в листопаді 2011 року після того, як експерт кримінальної експертизи виявив, що у файлах не було екстремістських матеріалів. Пан Іващенко оскаржив дії митних органів у суді, але його скарга була відхилена в першій інстанції та подана на апеляцію.

Скарги, порядок і склад Суду

Пан Іващенко подавав позов, на дії митників щодо вивчення та копіювання даних порушували його права згідно зі статтею 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя, дому та листування) та статті 10 (свобода вираження поглядів). Він також позивався за статтею 13 (право на ефективний засіб правового захисту) у поєднанні зі статтями 8 та 10 щодо розгляду судом його справи.

 1. Відповідно до статей 43 та 44 Конвенції рішення цієї палати не є остаточним. Протягом трьох місяців після її доставки будь-яка сторона може вимагати передання справи до Великої палати Суду. Якщо такий запит буде зроблено, група з п'яти суддів вважатиме, чи справа заслуговує подальшого розгляду. У такому разі Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит на перегляд відхилено, рішення Суду у цій справі стане остаточним. Після того, як рішення стане остаточним, він передається Комітету міністрів Ради Європи для нагляду за його виконанням. Додаткову інформацію про процес виконання можна знайти тут.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 18 жовтня 2010 року.

Рішення Суду було постановлено палатою з семи суддів, з наступним складом:

Олена Єдерблом (Швеція) Президент Бранко Любарда (Сербія)

Луїс Лопес Герра (Іспанія)

Хелен Келлер (Швейцарія)

Дмитро Дедов (Росія)

Георгіос А. Сергідес (Кіпр)

Йоліен Шуккінг (Нідерланди)

а також Стівен Філліпс, секретар секції.

 Рішення Суду

Стаття 8

На думку Суду, під час його чи її згоди на митний огляд при прибутті в країну, особа не  може автоматично і в усіх випадках відмовитись від права або інакше кажучи забути про права на повагу до «особистого життя» або, залежно від обставин,як в даному випадку, його або її «кореспонденції». Скарга заявника не була пов’язана з запитаннями під час початкової митної процедури чи щодо митних службовців, що бажають оглянути його валізи. Сенс його скарги полягав у обшуку його ноутбука, який тривав кілька годин, нібито без будь-якої обґрунтованої підозри в будь-якому злочині чи незаконній поведінці; копіювання його особистих та професійних даних, з повідомленням йому про проведення експертизи; і збереженням його даних протягом двох років. На думку Суду, ці дії вийшли за рамки того, що можна сприймати як процедури, які були «звичайними», відносно не загарбницькі та на які зазвичай дають згоду. Заявник не мав можливості вибору, чи хоче він предстати сам і та пред'явити свої речі  митній службі з подальшим можливим митним оглядом. Суд дійшов висновку, що всебічні та нав'язливі заходи щодо комп'ютерних даних були втручанням у право пана Іващенка на повагу його особистого життя.

Далі Суд перевірив, чи відповідали ці заходи Конвенції «відповідно до закону».

Це означає, що, по-перше, захід мав грунтуватися на законі, і люди мали змогу зрозуміти, як буде застосовано закон, і, по-друге, що коли мова йде про пошук і вилучення, вони будуть захищені від свавільного втручання. Суд постановив, що російські посадові особи діяли згідно митними правилами про вилучення товарів для перевірки та застосовували ці правила до ноутбука та електронних даних. Однак Суд не був задоволений тим, що очевидно митні правила та інші законодавчі акти будуть тлумачитися таким чином або забезпечувати правову основу для копіювання даних в ноутбуці.

Суд також вважає, що ні внутрішня нормативно-правова база, ні процедура судового розгляду не передбачали належного захисту від свавілля та достатніх гарантій проти зловживань. Розглянувши аргументи та докази, подані Урядом, Суд не був задоволений тим, що на етапі дозволу для перевірки існував чіткий обов'язок та, зокрема, копіювання вимагає будь-якої об'єктивної оцінки міри або будь-якої потреби в тому, щоб митники мали обґрунтовану підозру про правопорушення для його здійснення. Крім того, в указі Президента про екстремізм національна влада, включаючи Суди, не намагалася визначити та застосувати такі терміни, як «пропаганда фашизму» або «соціальна, расова, етнічна або релігійна ворожнеча». Суд не був переконаний в аргументах Уряду про те, що повернення пана Іващенка з суперечливого регіону виявилося достатньою підозрою в такому розгляді.

Суд визнав, що ця справа висвітлює недоліки офіційної системи для таких перевірок. Крім того, незважаючи на те,  що здійснення повноважень щодо перевірки та зразки підлягали перевірці суду згідно з главою 25 Російського Цивільного Процесуального Кодексу, прочитаного у поєднанні з іншим застосовним законодавством, ширина цих повноважень була такою, що заявник зазнав великих перешкод показуючи, що дії митних служб були незаконними, необґрунтованими чи іншим чином порушені російським законодавством або для отримання адекватної оцінки того, були вони "необхідними в демократичному суспільстві" у значенні прецедентної практики Суду відповідно до статті 8. Національні органи влади, включаючи суди, не були зобов’язані надати відповідні та достатні підстави для втручання з огляду на конкретні обставини справи, наприклад, чи заявник ніс журналістський матеріал чи ні.

В цілому, Уряд не показав, що законодавство та практика, застосовані у цій справі, забезпечили необхідні гарантії проти зловживання, коли мова йшла про процедуру застосування митної перевірки електронних даних, що містяться в електронному пристрої.

Інші статті

З огляду на характер та обсяг висновків, передбачених статтею 8, Суд не вважав за необхідне окремо вивчити суть скарг, поданих відповідно до інших положень Конвенції.

Справедлива компенсація (стаття 41)

Суд постановив, що Росія має виплатити заявнику 3000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 1700 євро стосовно судових витрат.