«Льготная» справедливость

Некоторые нюансы применения законодательства о судебном сборе в 2015 году

Апелляционный суд Волынской области провел обобщение практики применения по гражданским делам местными общими судами области требований законодательства о судебном сборе и других расходах, которые подлежат взысканию в доход государства, за 2015 год. Как оказалось, иногда у судей возникают сложности с применением норм, регулирующих отсрочку и рассрочку судебных расходов, уменьшение их размера и освобождение от уплаты сбора за подачу отдельных категорий заявлений.

Аналіз статистичних даних

Питання плати за вчинення в інтересах фізичних та юридичних осіб дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами регулювалося декретом КМ «Про державне мито» від 21.01.93 №7-93, який є чинним і нині.

18.03.2004 Верховна Рада прийняла новий Цивільний процесуальний кодекс, яким запроваджено інститут судового збору. А 8.07.2011 ухвалила закон «Про судовий збір», який визначає правові засади його справляння, перелік платників, об’єктів та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення збору.

Суттєвих змін вказаний нормативно-правовий акт зазнав завдяки прийняттю закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 №484-VIII, який набрав чинності з 1.09.2015.

Згідно зі статистичними даними звіту форми №10 про справляння, звільнення від сплати та повернення судового збору в 2015 році в порядку цивільного судочинства до місцевих загальних судів Волинської області подано 20416 заяв (скарг), за якими розрахункова сума збору становила 13614302 грн., фактично сплачено 9355611 грн.

За 273 заявами (скаргами) повернено збір у розмірі 141557 грн.; за 2200 заявами (скаргами) присуджене стягнення збору на загальну суму 1078995 грн.; за 3267 заявами (скаргами) звільнено від сплати збору або зменшено його розмір (ст.ст.5, 8 закону «Про судовий збір») на загальну суму 2397290 грн.

Крім того, до місцевих загальних судів області подано 677 заяв про видачу документів, за якими розмір збору становив 9161 грн., фактично сплачено 9799 грн.

Статтею 5 закону «Про судовий збір» установлено пільги на сплату цього збору. Згідно з даними статистики в аналізованому періоді до місцевих загальних судів області в порядку цивільного судочинства звернулося 2662 особи, які звільнені від сплати збору (розрахункова сума — 1230821 грн.). Після 1.09.2015 надійшло 876 таких звернень (розрахункова сума — 574482 грн.).

У статистичному звіті форми №10, крім судового збору, сплаченого в цивільних справах, відображено також дані щодо його справляння за розгляд адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення. За видачу документів місцевими загальними судами статистика в розрізі окремих видів судочинства не ведеться.

Згідно зі статистичними даними торік до Апеляційного суду Волинської області подано 1689 заяв (скарг), за якими справляється судовий збір у звітному періоді, зокрема за видачу документів, за котрі розрахункова сума збору дорівнює 1027013 грн., фактично сплачено 721469 грн. З них:

• 1236 апеляційних скарг на рішення суду чи судовий наказ, заяв про приєднання до апеляційної скарги чи перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, за які розрахункова сума збору становить 925561 грн., фактично сплачено 631453 грн.;

• 412 апеляційних скарг на ухвалу суду, заяв про приєднання до апеляційної скарги, за які розрахункова сума збору дорівнює 99876 грн., фактично сплачено 88388 грн.;

• 40 заяв про видачу документів, за які розрахункова сума збору сягає 967 грн., фактично сплачено 1020 грн.

В аналізованому періоді до апеляційної інстанції в порядку цивільного судочинства звернулося 214 осіб, звільнених від сплати збору (розрахункова сума — 64980 грн.). Після 1.09.2015 до Апеляційного суду Волинської області в порядку цивільного судочинства звернулося 24 особи, які звільнені від сплати судового збору (розрахункова сума — 21628 грн.).

Повернення справ на підставі ч.7 ст.297 ЦПК

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у 2015 році Апеляційний суд Волинської області повернув 26 цивільних справ для вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат. А також 22 справи з інших підстав, передбачених ч.7 ст.297 ЦПК.

Наведене свідчить, що суди не завжди виконують вимоги п.6 ч.1 ст.214 ЦПК щодо вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Під час узагальнення виникло питання про те, чи вправі апеляційний суд повертати справу для ухвалення додаткового рішення, якщо суд першої інстанції стягнув судові витрати, але не в повному розмірі?

За змістом ст.220 ЦПК, повертати справу для ухвалення додаткового рішення потрібно тоді, коли в резолютивній частині рішення взагалі відсутній висновок про стягнення судових витрат. Якщо ж судові витрати стягнуто не повністю або в мотивувальній частині зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для їх покладення на одну зі сторін, вказані порушення можуть бути виправлені лише шляхом зміни або скасування рішення.

Мають місце випадки, коли суд першої інстанції з власної ініціативи ухвалював додаткове рішення про стягнення судових витрат, хоча це вже було вирішено у справі. Тобто суд першої інстанції, на порушення вимог ч.2 ст.218 ЦПК, сам змінив власне рішення після його проголошення.

Зокрема, рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 14.09.2015 постановлено стягнути з Н. шкоду, заподіяну державі внаслідок незаконного рибного промислу, в розмірі 1275 грн. на рахунок спеціального фонду місцевого бюджету Згоранської сільської ради Любомльського району, а також стягнути з Н. у користь держави судовий збір у сумі 243,60 грн.

Додатковим рішенням від 30.10.2015 доповнено резолютивну частину рішення від 14.09.2015 абзацом «Стягнути з Н. у користь держави судовий збір у сумі 974,40 грн.».

Підставою для його постановлення стало те, що суд не повною мірою вирішив питання щодо стягнення збору, а тому рішення Любомльського районного суду від 14.09.2015 було доповнене вказівкою про стягнення з відповідача на користь держави судового збору, за винятком уже присудженої до стягнення суми (1218—243,60) в розмірі 974,40 грн.

Зменшення розміру та звільнення від сплати

Відповідно до ч.1 ст.8 закону «Про судовий збір», ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення рішення у справі. Таке ж правило закріплене у ч.1 ст.82 ЦПК.

Згідно із ч.2 ст.8 закону «Про судовий збір» суд може зменшити розмір цього збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч.1 цієї статті.

Частиною 3 ст.82 ЦПК передбачене право суду зменшити розмір судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Хоча ЦПК не встановлює можливості зменшити розмір збору, суд управі застосувати положення ч.2 ст.8 закону «Про судовий збір» як нормативно-правового акта, прийнятого пізніше кодексу.

У ст.82 ЦПК уживається поняття «суд», тому виникає питання: чи може суддя одноособово приймати рішення про відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати?

Враховуючи загальне правило, за яким до відкриття провадження у справі всі процесуальні дії вчиняються суддею одноособово, можна зробити висновок, що до поняття «суд», яке використовується у ст.82 ЦПК, можливо застосувати розширене тлумачення.

В Апеляційному суді Волинської області вироблено єдину практику, за якою вказані питання вирішуються суддею-доповідачем одноособово. Якщо проаналізувати практику Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, то вона є сталою, а вказані питання вирішуються суддею-доповідачем одноособово.

Як показує практика, обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору чи її відстрочення. Хоча деякі суди по-іншому вирішували це питання.

Зокрема, зважаючи на те, що прокуратура є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів держбюджету, а законом «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не передбачено видатків на сплату прокурорами судового збору, ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 19.10.2015 постановлено відстрочити сплату прокурором судового збору у справі за його позовом в інтересах держави в особі Піщанської сільської ради Камінь-Каширського району до Б. про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до ухвалення у цій справі рішення.

Об’єкти справляння

Об’єкти справляння збору визначено в ст.3 закону «Про судовий збір». Частина 1 цієї статті, в якій наведено перелік документів та дії, за які справляється збір, у 2015 році змін не зазнала. Водночас з 1.09.2015 розширено перелік об’єктів, за які судовий збір не справляється.

Відповідно до роз’яснень, наведених у п.4 постанови пленуму ВСС «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10, справляння збору за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби не передбачено.

Водночас потребує роз’яснення питання: чи підлягають стягненню судового збору апеляційні та касаційні скарги на ухвали, постановлені у цій категорії справ, а також у справах за поданнями державних виконавців, що вносяться на стадії виконання рішення?

Врахувавши роз’яснення, які містяться у п.23 постанови пленуму ВСС №10 (в редакції постанови ВСС  від 25.09.2015 №10), слід зробити висновок про те, що судовий збір справляється за подання апеляційних і касаційних скарг, заяв про приєднання до таких скарг на будь-які ухвали, що підлягають оскарженню, незалежно від того, чи встановлене законом «Про судовий збір» стягнення збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали, за винятком, коли ухвали оскаржують пільгові категорії осіб.

Пільги на сплату збору

Перелік категорій осіб, які звільняються від сплати збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, наведено у ст.5 закону «Про судовий збір».

Нині актуальним є питання: чи звільняються споживачі від сплати збору, оскільки із закону «Про судовий збір» виключили норму, якою передбачалося звільнення вказаної категорії осіб від його сплати (п.7 ч.1 ст.5).

Відповідно до чинної редакції ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав.

Окремі суди висловлюють думку, згідно з якою закон «Про судовий збір» є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правові засади справляння збору, встановлює платників, об’єкти та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. А ст.5 цього документа в новій редакції викладена пізніше, ніж відповідна норма в законі «Про захист прав споживачів».

Виходячи із принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, до виключення в законодавчому порядку норми ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів», питання покладення відповідного обов’язку на споживачів є дещо спірним.

Зазначимо також, що судді говорять про неможливість указати в комп’ютерній програмі документообігу «Д-3» таку підставу для звільнення від сплати збору, як подання позову споживачем. Адже в цій програмі передбачено лише перелік пільгових категорій, визначених у законі «Про судовий збір».

Чимало позовних заяв у 2015 році подавалися від імені банківських установ уповноваженими особами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які до 1.09.2015 звільнялися від сплати судового збору у справах, пов’язаних з діяльністю тимчасової адміністрації та ліквідацією банку.

Правова конструкція норми, яка регулювала це питання, видається не зовсім вдалою. Адже стороною у спорах, як правило, виступали банки, а не уповноважені особи ФГВФО. За таких обставин сторона не сплачувала судовий збір через звільнення представника від його сплати.

Неоднозначно розв’язується питання щодо звільнення від сплати збору осіб, перелік яких наведено в ст.5 закону «Про судовий збір», у випадку, якщо рішення у справі постановлене не на користь такої особи.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 5.02.2015 у задоволенні позову Н.В. до Н.Д., Н.Ю. про стягнення аліментів на утримання матері відмовлено. Постановлено стягнути з Н.В. у дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області рішення залишено без змін. В апеляційній скарзі позивачка не посилалася на порушення норм процесуального права в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в позові П. до фізичної особи — підприємця М. про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення сплаченої за товар суми та компенсацію моральної шкоди й відносячи судові витрати на рахунок держави, в рішенні від 9.12.2015 Луцький міськрайонний суд виходив з того, що на момент звернення до суду позивачка була звільнена від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.22 закону «Про захист прав споживачів».

Висновку про те, що інваліди звільняються від сплати судового збору в дохід держави, дійшов Апеляційний суд Волинської області, переглядаючи рішення Луцького міськрайонного суду в справі, порушеній за позовом ЖКП №7 до Л.Г., Л.Р. про стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території.

Цілком логічним видається те, що держава може звільнити особу від сплати судового збору лише в дохід держави.

Після сплати грошей за подання позову вони є не просто «судовим збором», а витратами позивача. За такого підходу відповідача-пільговика, не на користь якого вирішена справа, неможливо звільнити від обов’язку відшкодувати позивачу понесені ним витрати.

Порядок сплати та повернення

Відповідно до ч.1 ст.6 закону «Про судовий збір» (в редакції, чинній з 1.09.2015) збір обчислюється в безготівковій або готівковій формі.

На відміну від попередньої редакції цієї норми, в новій відсутнє положення щодо обов’язкової сплати збору виключно через установи банків чи відділення зв’язку.

Тому громадянин може використовувати будь-який засіб платежу, зокрема Інтернет. Відповідно квитанція може не містити ні печатки, ні підпису.

Згідно із ч.1 ст.7 закону «Про судовий збір» сума збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила. Втім, окремі суди області продовжують повертати збір за відсутності відповідного клопотання. Вбачається, що така практика є неправильною.