или стоит ли обладателям мантий заводить виртуальные знакомства и кичиться личными фотографиями в Интернете
Наличие собственной страницы в соцсети для многих стало неотъемлемой частью имиджа. Судьи — не исключение. Если иностранные законники активно используют соцсети как площадку для ведения дискуссий и рассказов о профессиональных достижениях, то отечественные едва лишь начинают овладевать такой способ общения. Действительно ли судьям так необходимо создавать собственные профили в соцсетях и где должна проходить граница открытости, выход за рамки которой может привести к негативным последствиям для судейской карьеры?
Комунікація он-лайн
Багато хто і дня не може прожити, аби не залишити у Фейсбуку коментар, «перепостити» цікаву, на його погляд, інформацію, опублікувати власне фото чи поділитися подіями з особистого життя. Це вже як ритуал, звичка, як, наприклад, кожен ранок робити фізичні вправи, щодня пити каву чи вечеряти в сімейному колі.
Журналісти, експерти, політики, юристи активно використовують Фейсбук для самореклами, просування власних ідей, формування армії прибічників. Навіть їхні пости про особисте — відпочинок на далеких островах, відвідування ресторану чи кінотеатру — стають надбанням громадськості. Оприлюднюючи інформацію такого характеру, кожен добре розуміє, що за лічені хвилини вона стане публічною.
Якщо народні депутати та члени Уряду полюбляють бути на виду, то такого аж ніяк не скажеш про представників судової влади. Багато володарів мантій уважають судову систему закритою корпорацією із зачиненими для сторонніх очей дверима.
У радянські часи такий підхід не критикувався, але сьогодні в суспільства зовсім інші запити. Це розуміють і служителі Феміди, які намагаються відверто розповідати про себе та свою професію. Поки одні судді розробляють комунікативні стратегії, навчаються спілкуватися з представниками ЗМІ та громадськістю, інші послуговуються надбанням прогресу — соціальними мережами.
Фото з передбаченням
Українських суддів у Фейсбуку знайти не дуже легко. Лише одиниці відкрито заявляють, що служать Феміді. Більшість намагається зберегти інкогніто, аби мати змогу відверто коментувати події, порушуючи правила суддівської етики, або пасивно спостерігати за тим, хто яку страву приготував на вечерю чи якими обновками похизувався.
Мабуть, законники, які твердо вирішили не приховувати свого імені та посади, повинні встановити для себе межі дозволеного в соцмережі. А для цього мають насамперед відповісти собі: сторінка у Фейсбуку приватна чи офіційна?
Якщо приватна, то чи може володар мантії оприлюднювати на ній фотографії, наприклад, із застілля, з членами сім’ї, за кермом дорогого автомобіля? У нашій країні не траплялось прикрих випадків, коли законника звільняли за порушення етичних норм у мережі Інтернет. А ось у Росії кілька років тому суддю позбавили мантії через те, що вона оприлюднила в одній із соцмереж свої відверті фото на відпочинку та з пляшкою алкогольного напою. Виходить, якщо ти суддя, то приватної сторінки в тебе бути не може, бо все особисте стає публічним? Щоправда, ніхто не заважає суддям скористатися налаштуваннями конфіденційності та приватності в мережі.
Очевидно, кожен законник має усвідомлювати, що опубліковану в соцмережі світлину побачать не тільки «друзі», а й недоброзичливці.
Чи потрібні правила?
Мода на спілкування в мережі до нас прийшла з країн — флагманів індустрії соціальних інтернет-технологій. Звісно, можна перейняти їхній досвід та встановлені (гласно чи ні) обмеження для суддів.
Так, у США для служителів Феміди не передбачено глобальних заборон на спілкування в соцмережах. Основне правило — розміщувати інформацію, яка не шкодить авторитету законника та репутації судової влади, не дає підстав сумніватись у незалежності та об’єктивності володаря мантії при виконанні своїх повноважень. Не можна коментувати справи, які перебувають у його провадженні, або користуватися соціальною мережею для пошуку необхідної у справі інформації, переглядати із цією метою особисті сторінки учасників процесу. До того ж американські судді не мають права давати консультації іншим користувачам соцмережі. Якщо ж виникнуть сумніви в неупередженості через спілкування з кимось у соцмережі — повинні заявити самовідвід.
Іноді судді використовують соцмережі як платформу для власної виборчої кампанії або відправляють через неї повістки. А взагалі-то американські законники можуть робити все, що дозволено кодексом етики.
До речі, у 2013 р. прогресивна норма з’явилась і в українському Кодексі суддівської етики. ХІ з’їзд суддів переглянув правила поведінки володарів мантій, затверджені ще у 2002-му. «Участь судді у соціальних мережах, інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади», — йдеться в ст.20 оновленого кодексу.
У свою чергу ХІІ з’їзд суддів доручив Раді суддів визначити правила висвітлення в соціальних мережах роботи законників, а також стандарти інформаційної діяльності в мережі Інтернет. Та це не означає, що до появи цих правил реєструватися в соцмережі суддям заборонено. До того ж, можливо, послуговуючись соцмережею, українським суддям, як і американським, варто просто не порушувати етичного кодексу.
Небезпечні «друзі»
Ще одне дискусійне питання: чи може володар мантії додавати до списку друзів у мережі незнайомців (які в майбутньому можуть виступити в ролі позивача чи відповідача у справі), адвокатів, прокурорів? У деяких європейських країнах суддям радять відмовляти в пропозиціях заприятелювати в соцмережі від випадкових людей. В одних американських штатах володарям мантій дозволяють мати «друзів»-адвокатів, а в інших — тільки за умови, якщо адвокат не бере участі в справі, яка перебуває в провадженні судді.
В американській практиці був випадок, коли апеляційний суд одного зі штатів вирішив, що суддям та прокурорам не можна приятелювати у Фейсбуку. Адже в одній зі справ захисник добився дискваліфікації судді, який товаришував у соцмережі з представником сторони обвинувачення. На думку захисника, дружба в соцмережі змусила його підзахисного сумніватися в тому, що суддя може винести справедливе та неупереджене рішення, адже до списку «друзів» додаються особи, до яких позитивно ставляться. Апеляційний суд визнав, що «дружні зв’язки» судді з прокурором змушують сумніватися в об’єктивності володаря мантії.
Напевно, українським законникам досвід заокеанських колег став би в пригоді. Втім, як уважають деякі володарі мантій, права на заявлення їм відводу ніхто не скасовував, тож і проблем із цим не повинно виникати.
Хоч як би там було, та ми станемо свідками ще не однієї дискусії про те, чи варто суддям реєструватися, наприклад, у Фейсбуку. Зрештою, кожен сам вирішує, потрібен йому чи ні профіль у соцмережі, і визначає для себе мету перебування у віртуальному світі та свій статус — офіційний чи приватний — у ньому. Мабуть, суддям варто пам’ятати, що сторінка в соцмережі лише за формою може нагадувати особистий щоденник, а за змістом — це завжди публічна інформація, яку прочитають сотні, а то й тисячі осіб. На основі постів, коментарів, опублікованих фотографій і формуватиметься ставлення до володаря мантії. Тому, можливо, замість перепосту рецепту страви краще розповісти про професійні досягнення, наприклад застосування при розгляді справи свіжої норми закону, чи поділитися власним баченням проведення судової реформи. І коли Фейсбук запитує в служителя Феміди: «Про що ви думаєте?» — перш ніж відповідати, варто з’ясувати: «друзів» цікавлять роздуми про професію чи особисте?
ПРЯМА МОВА
Юлія СЕДИК,
експерт з питань судової реформи та верховенства права:
— За даними Американської асоціації правників, понад 40% американських суддів мають профілі у Фейсбуку. При користуванні соціальними мережами вони повинні дотримуватися обмежень, передбачених модельним кодексом суддівської поведінки, зокрема «поважати суддівський офіс як об’єкт поваги громадян та намагатися зберігати та посилювати довіру до правової системи».
У багатьох країнах (у США — в кожному штаті) судова влада виробляє власну «дорадчу думку», в якій чітко висловлюється з того чи іншого питання, пов’язаного з діяльністю судді в соціальних мережах. Так, у Каліфорнії на запитання «Чи може суддя бути в соціальній мережі? Чи може він товаришувати в мережі з адвокатом? Чи може додавати до списку «друзів» адвокатів, які беруть участь у справі, яку розглядає?» є чіткі відповіді: на перше і друге запитання — «так,» на третє — категоричне «ні».
Що стосується українських суддів, то, звичайно, вони не існують у вакуумі, у них, як і в будь-яких індивідів, є потреба в спілкуванні, а також бажання бути поінформованими з тих самих джерел, що й більшість людей у суспільстві. При цьому варто взяти до уваги, що Кодекс суддівської етики, допускаючи участь суддів у «нових ЗМІ», накладає певні обмеження.
Сьогодні не викликає сумнівів, що сторінки судів у соціальних мережах є важливим засобом комунікації з громадянами, сприяють підвищенню обізнаності людей про судову систему та довірі до суду. Тому й соціальні профілі суддів необхідні, щоб бути поінформованими про таку взаємодію, не втрачати зв’язку із суспільством. Також спілкування в соціальних мережах має певний терапевтичний ефект, такий необхідний у досить стресовій та відповідальній роботі судді.
Що стосується питання, чи мають право судді оприлюднювати на своїх сторінках фотографії, інформацію особистого характеру. На мою думку, стане в пригоді Кодекс суддівської етики: можна все, що не завдає шкоди авторитету судді та судової влади. Суди та судді — це дзеркало суспільства, яке відображає всі його поточні проблеми, оскільки з більшістю з них люди приходять до суду. Так само судді мають бути чутливими до того, який суспільний резонанс може викликати поява тих чи інших фотографій.
Лія ГУРОВІЦ,
директор урядових зв’язків та зв’язків із громадськістю в судах округу Колумбія (США):
— У США кожна юрисдикція (в кожному населеному пункті, штаті) та федеральна судова влада мають власні правила, що визначають поведінку суддів (округ Колумбія, наприклад, має «Кодекс поведінки судді округу Колумбія»). Більшість, якщо не всі кодекси поведінки, забороняють суддям коментувати справи, які вони слухають.
Я вважаю, що єдина річ, яку судді мають давати для публічного доступу, — це їхні біографії на веб-сторінках судів, у яких вони працюють. Якщо судді мають профілі в соціальних мережах як судді (на відміну від профілів як приватних громадян), це може призвести до «розмов» між суддями та сторонами, які будуть вестися в соціальних медіа, а отже, не будуть частиною судових записів, а це є тим, що загалом уважається неприйнятним у США. Також це може призвести до того, що судді можуть мати друзів серед тих, хто пізніше може бути стороною чи адвокатом у справі, яку вони будуть слухати. Це може створити враження упередженості.
Гадаю, якщо суддя хоче мати свою сторінку, наприклад у Фейсбуку, та оприлюднювати фотографії з відпочинку або світлини дітей, ділитися з друзями кумедним відео чи навіть поширити статтю щодо питань політики (яке не постане перед ним (нею) в судовій справі), тоді, певно, це є прийнятним.
Адвокатська ремарка
Аби дізнатися, як ставляться до присутності суддів у соціальних мережах представники інших юридичних спеціальностей, «ЗіБ» попросив поділитися думками адвокатів. Вони, звичайно, не проти публічності законників, але попереджають про наслідки, до яких така відкритість може призвести.
Маркіян ГАЛАБАЛА:
— За «лайками» користувача мережі можна визначити його уподобання. Таким чином сторони у справі можуть знаходити підстави для виявлення упередженого ставлення судді до певних питань.
Леонід АНТОНЕНКО:
— Судді ризикують дізнатися про себе багато нового й не завжди приємного.
Роман ТИТИКАЛО:
— Вважаю, що відкритість та публічність — це для судді непогано. Я — «за».
Сергій ГРЕБЕНЮК:
— Сама ідея непогана, відкритість і публічність ще нікому не заважала. У той же час я прибічник такого спілкування в професійному середовищі. Уявіть, що може статися, коли в соцмережах суддям почнуть писати особи, стосовно яких вони виносили вироки.
МЕРЕЖА З УСТАНОВ
Не тільки законники, а й суди-першопроходці починають реєструватися в соціальних мережах. Наприклад, у Фейсбуку є сторінки Вищого адміністративного (подобається 1358 особам) та Вищого господарського судів (подобається 844 особам). Ні Верховного, ні Конституційного, ні Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у Фейсбуку не знайти. Можливо, вони вважають, що офіційного веб-сайту та сторінки на веб-порталі «Судова влада України» достатньо, аби розповідати про себе громадськості. «ЗіБ» розшукав суди апеляційної інстанції, які використовують соцмережу як засіб для спілкування.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!