«Незалежний суд не повинен стояти на паперті з протягнутою рукою»

На останньому пленумі Вищого господарського суду значна увага приділялась проблемам фінансування судової системи та зменшення кількості справ. Намагаючись уникнути сплати доволі великого судового збору, сторони роблять все можливе, щоб «перекваліфікувати» справу на адміністративну або цивільну. Про те, хто винен у цьому і як в таких умовах працюють судді в регіонах, «ЗіБ» вирішив запитати в голови Одеського апеляційного господарського суду Валерія БАЛУХА.

«Ми пишаємося тим, що живемо в знаковому місті, яке було ініціатором багатьох перетворень»

 — Один з перших на території України господарських судів з’явився в Одесі. Такий «тиск часу» підвищує відповідальність?

— Не один з перших, а перший попередник господарських судів на території України з’явився дійсно в Одесі в 1808 р. Це був Одеський комерційний суд — перший комерційний суд у Російській імперії. Ми пишаємося тим, що живемо в такому знаковому місті, яке при Олександрі I було ініціатором багатьох перетворень — як у правовій сфері, так і в організації роботи судів.

Я б сказав, що дух часу не тисне, а зобов’язує бути новаторами, продовжувати йти тим шляхом, який колись проклали наші попередники.

— Минулого року ваш суд організував конференцію, присвячену 20-річчю судів господарської юрисдикції. Наскільки складно було провести такий масштабний захід? Які його результати?

— Потрібно відзначити, що ми маємо великий досвід організації різного роду конференцій в Одесі. В усякому разі, коли я був головою, проведено не менш ніж 12 заходів такого роду, спочатку — на базі Одеського арбітражного суду, потім — Одеського апеляційного господарського.

У нас проводилися такі заходи, як засідання Ради суддів України, на яких збиралося близько 70 чоловік, також конференції суддів з різних питань: банкрутства, практики вирішення транспортних і податкових справ. Організовували ми й святкування пам’ятних дат, наприклад 200-річчя з дня створення комерційного суду. Це була міжнародна конференція, в якій взяли участь представники держав — членів Євросоюзу, Сполучених Штатів і, природно, країн СНД.

Різного роду організаційні дії, звичайно ж, складні, потрібно мобілізувати весь колектив. Але за допомогою керівників і апарату Вищого господарського суду нам удалося провести науково-практичну конференцію, присвячену вдосконаленню господарського судочинства, і відзначити 20-річчя діяльності судів господарської юрисдикції. Відзначу, що ми не святкували, а в робочій обстановці відзначали цю дату.

— З результатами роботи конференції можна зараз ознайомитись?

— За підсумками конференції видано досить солідний збірник статей, що містить виступи учасників цього заходу, зокрема гостей з Білорусі, Росії, США. Тоді вийшла дійсно цікава розмова. Було висловлено багато ідей з приводу розвитку «економічного» правосуддя в Україні, співпраці з нашими колегами й найближчими сусідами.

Крім того, до цієї дати ми приурочили незвичайну акцію: біля будівлі суду заклали церкву Святого благовірного великого князя київського Ярослава Мудрого. Міська влада пішла нам назустріч і виділила для цієї мети ділянку землі. Перед відкриттям конференції й був урочисто закладений храм.

Можливо, вам цікаво, чому його назвали церквою саме Ярослава Мудрого. Напевно, не всі знають, що цей видатний князь був канонізований як святий. Він є покровителем суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, тобто практично всіх юристів. Під безпосереднім керівництвом Ярослава Мудрого було видано зведення законів «Руська правда», тобто саме цей князь заклав основи цивілізованого судочинства.

Крім того, я б відзначив ще одну знаменну подію — на честь 20-річчя створення господарських судів в Україні ми встановили в будівлі суду пам’ятний знак — скульптуру Меркурія. Жезл Меркурія — кадуцей — є одним із символів господарського судочинства. Крім того, це символ митних і податкових органів, знак торгівлі, без якої не можливий розвиток держави.

— Одеса — велике портове місто й відомий курорт. Чи відрізняються справи, що розглядаються вашим судом, від тих, які надходять до судів у інших регіонах?

— Ми живемо в століття глобалізації, уніфікації, тому всі ці справи, в усякому разі в нашій державі, мають багато спільного. Чи відрізняються чимось справи, які розглядає наш суд? Так, відрізняються, тому що Одеса й узагалі Південь України — це унікальний регіон. Практично всі порти держави зосереджені на території Одеського апеляційного округу, звичайно, за винятком Криму й частково Донецької області. В усякому разі сім портів морських і річкових — це територія Одеського округу.

Я б сказав, що є й інші характеристики, які, безумовно, відрізняють нас від інших регіонів, тут відіграє роль географічне положення, про яке тільки що говорили, мова йде про кордон, а отже, і про митницю. Тому в нас багато спорів, пов’язаних з митною діяльністю. Те, що Одеса є великим морським портом і транспортним вузлом, а також транзитне положення нашої держави накладають відбиток на цю категорію справ. Транспортні справи є і в інших регіонах, але такий симбіоз різних видів транспортного сполучення та його інтенсивності — навряд чи. Ну й, звичайно ж, на півдні — рекреаційні зони й дорога земля, що, безумовно, також відрізняє наш округ.

 «Одна справа може характеризувати якість роботи краще, ніж десятки, сотні справ»

 — Якщо вірити даним статистики, наведеним головою ВГС Віктором Татьковим, серед госпсудів першої інстанції в господарських судах Одеської та Миколаївської областей найнижча якість здійснення правосуддя. У чому причина такої ситуації?

— Складне питання. Я взагалі не прихильник процентоманії: буває так, що одна справа характеризує якість роботи краще, ніж десятки, сотні справ. Але не хочу виправдовувати госпсуди ні Одеської, ні Миколаївської областей. Є, звичайно ж, і об’єктивні причини таких показників. У миколаївському суді тривалий час, як мовиться, «немає миру під оливами». Колектив підібрався складний, до того ж його лихоманило через зміни керівників. Були проблеми з колишнім головою суду Юрієм Ковалем, справу про притягання якого до кримінальної відповідальності ось уже 3 роки не можуть вирішити. Справа розглядається, він працює суддею, і це не може не накладати певного відбитку на роботу суду в цілому.

Але вже близько року головою суду є Костянтин Василяка, який докладає зусиль для консолідації колективу суду й поліпшення організації його роботи. Думаю, що за допомогою Вищого господарського й Одеського апеляційного господарського судів це в нього вийде. Ми ввели таку систему кураторства, при якій щокварталу буваємо в суді, зустрічаємось із суддями, запрошуємо їх на стажування до суду апеляційної інстанції й таким чином працюємо над єдністю практики, якістю роботи. Також проводимо спільне обговорення щоквартальних аналітичних матеріалів судової практики. Все це дозволяє сказати, що в госпсудах і Миколаївської, і Одеської областей ми разом з ВГС вирішуємо кадрові питання, аби підвищити рівень організації роботи.

— Недавно з посади голови Господарського суду Одеської області звільнили Валентина Продаєвича, якого члени РСГС звинуватили в поганій організації роботи. У свою чергу В.Продаєвич заявляв: на нього чинили тиск і вимагали, щоб він пішов з посади, задовго до проведення перевірки в суді. У чому ж, на вашу думку, криється причина звільнення?

— Хай це залишається на совісті В.Продаєвича — заяви про те, що на нього чинили тиск. Довгий час відзначалося, що є істотні недоліки в організації роботи суду, ми надавали допомогу В.Продаєвичу (згідно зі старим законодавством апеляційні суди мали можливість надавати методичну допомогу господарським судам). В.Продаєвичу вказували на суттєві недоліки в його роботі як голови суду. ВГС і апеляційний суд намагалися надати допомогу в організації діяльності Господарського суду Одеської області, може, навіть приділяли йому більше уваги, ніж якому-небудь іншому. Але, на жаль, усі ці заходи виявилися неефективними.

Коли стало ясно, що В.Продаєвич не може виконувати організаторських функцій, йому говорили: «Валентине Олександровичу, у вас закінчується строк повноважень, ми вас рекомендувати не будемо, або ж самі прий­майте рішення». Безумовно, це були товариські пропозиції, його ж ніхто не звільняв з посади судді й не ставив так питання. Проте В.Продаєвич тривалий час вагався, а ситуація складалася так, що потрібно було прийти до якогось рішення. Тому такі, можна сказати, дружні, колегіальні внутрішні заходи неагресивного характеру, ці справедливі нарікання сприймалися ним як тиск. Ніякого тиску не було.

^{«Молодих суддів приваблюють
не матеріальні вигоди,
а можливість самореалізуватися».}

Відзначу, що, хоча Рада суддів і розглядала це питання, остаточне рішення залишалося за Вищою радою юстиції. Проте, коли до ВРЮ було внесено відповідну пропозицію, почалися, як мовиться, маневри: В.Продаєвич то захворів, то не з’явився, то ще якась заява. Затягування з вирішенням цього питання не сприяло оздоровленню обстановки в суді.

Оскільки були  дотримані певна процедура й порядок розгляду питання, не можна говорити про необ’єктивність ВРЮ. Було ухвалено рішення про звільнення. В.Продаєвич скористався своїм правом звернутися до Вищого адміністративного суду й оскаржити рішення ВРЮ. Судові процеси проходили з дотриманням усіх процесуальних норм, здійснювався захист усіх процесуальних прав позивача, і в результаті йому було відмовлено в оскарженні рішення.

В.Продаєвич з вересня минулого року перебуває у творчій відпустці — пише докторську дисертацію, суддею не працює. Подивимося, що буде далі, але не думаю, що хтось може звинуватити голову ВГС, або весь склад РСГС, або керівництво Одеського апеляційного госпсуду й особисто мене в необ’єктивному ставленні до Валентина Олександровича.

 «Якщо ти не здатний керувати, то існує передбачений законом порядок звільнення з посади»

 — Чи означає звільнення В.Продаєвича, що крісло гойдається й під головою Госпсуду Миколаївській області К.Василякою?

— Ну, знаєте! Питання так поставлено, що я можу сказати тільки одне: всі ми не народилися в тих кріслах, в яких сидимо. Все це тимчасово, потрібно цінувати, що відзначили тебе, твої здібності керівника й довірили колектив. Цим потрібно пишатись, і це потрібно відпрацьовувати.

Якщо ти не здатний керувати, то є передбачений законом порядок звільнення з посади. Тому дійсно, якщо є недоліки в роботі, якщо не виходить вивести колектив на високий рівень здійснення правосуддя, то ніхто не гарантує, що К.Василяка або Микола Закурін (голова Господарського суду Херсонської області. — Прим. ред.), або той же В.Балух вічно займатимуть свої посади.

— Місце В.Продаєвича зайняв Роман Волков, який до цього працював у Вищому господарському суді. Із суду касаційної інстанції прийшла і його заступник Рита Новикова. Як ви ставитеся до такого «десанту» з Києва? З вами радилися перед їх призначенням?

— Я знав про дані кандидатури і вважаю, що це право голови ВГС — формувати команду суддів, які займають адміністративні посади. Тому за поданням РСГС на засіданні ВРЮ була підтримана ініціатива В.Татькова. Дотримано демократичної процедури, яка використовується при організації роботи судів.

Я не бачу якоїсь підоснови в тому, що приїхали «донецькі» або «київські». Сьогодні в нашому суді працюють судді із Житомира, Миколаєва, Кіровограда, Києва, Севастополя і, звичайно ж, Одеси. Наш суд приваблює людей не тільки тим, що розміщується в красивій будівлі й у ньому добре організована робота. Я так думаю, що йде переміщення кадрів, адже життя багатообразне, й різні причини змушують людей змінювати місце роботи. Тому не бачу тут ніякої інтриги й не хотів би навіть про це говорити. Всього ж за 2011 і 2012 рр. в колектив прийшло 8 нових суддів. Нині вакансій у суді немає.

Ви знаєте, у нашому місті говорять: «Одеса — це не те місце, де починають робити кар’єру, це те місце, де зазвичай її закінчують». Тут приємніше залишитися, ніж у Житомирі чи Кіровограді, так що до цього потрібно ставитися спокійно й філософськи.

 «Ми отримали тільки 35,9% необхідної суми на утримання будівлі й виконання роботи»

 — Господарський суд Одеської області й Одеський апеляційний госпсуд розташовані в одній будівлі. Це допомагає чи заважає роботі?

— Я б хотів сказати, що тут вимушена ситуація. Раніше арбітраж розташовувався на одному з поверхів у будинку обласної адміністрації. При проведенні так званої малої судової реформи, коли створювалася апеляційна інстанція, потрібно було шукати приміщення. Його знайшли, але для одного суду площа була дуже велика. Тому в будівлі розмістилися два суди. Сьогодні вже зрозуміло: двом судам тут тіснувато, потрібно добудовувати, цим питанням я нині й займаюся. Потрібно розширюватися, щоб забезпечити сучасний рівень здійснення правосуддя. Збільшився кадровий склад двох судів, у тому числі й апарату.

Сусідство абсолютно не заважає роботі: у кожного своя справа, своя ділянка. А з Миколаєва й Херсона, якщо потрібно порадитися, приїжджають. В одеського суду, як мовиться, більше можливостей, наприклад, можна прийти до колег й обговорити те чи інше питання, вивчити практику розгляду апеляційних скарг. Із цієї точки зору, напевно, Госпсуд Одеської області перебуває в більш привілейованому становищі, і це, природно, не заважає роботі. А з приводу розмов обивателів про те, що «всі вони одним миром мазані», скажу одне: до чистого не пристане!

— Дивлячись на велику скляну будівлю, в якій розміщується суд, важко повірити, що в нього можуть виникати матеріальні проблеми. Яка тепер ситуація з фінансуванням? Наприклад, деякі суди почали скаржитися на те, що не вистачає коштів навіть на марки, а про це не говорили вже кілька років.

— Спроба вирішити питання за допомогою судового збору, я б сказав, не вдалася, тому що методичні підходи до розв’язання цієї проблеми були «збиткові». Фінансування правосуддя та створення незалежного суду — це перш за все економічний і фінансовий бік питання і, природно, політична складова. Якщо ми хочемо мати незалежний, могутній суд, то він не повинен стояти на паперті з простягненою рукою та канючити у влади гроші на вирішення елементарних питань.

Нині, якщо говорити про апеляційний суд, за кошторисом цього року ми отримали тільки 35,9% необхідної суми на утримання будівлі й на виконання роботи. Навіть на оплату роботи працівників апарату й суддів ми одержали близько 73% від фактичної потреби. Найповніше виділені кошти на оплату комунальних послуг, а ось на поточний ремонт техніки, утримання будівлі — лише 4,6%. А ви кажете «красива велика будівля»! Адже вона напічкана технікою, стоїть найсучасніше обладнання. І газ, і вентиляція, і кондиціонування, і електрика, і комп’ютерні мережі — все це споживає немало, до того ж потребує постійного ремонту. Необхідно підтримувати цей стан, а виділено тільки 4,6% від належного. Чи треба про щось ще говорити?

На поштовий зв’язок гроші взагалі не виділені. А це рух справ. Справа прийшла в апеляційну інстанцію, її потрібно відправити назад — це поштові витрати. Надійшла касаційна скарга — справу потрібно відправити до касаційної інстанції, а це коштує грошей. Я вже не кажу про повістки. Тільки для здійснення поштового зв’язку нам потрібно 582,5 тис. грн. За рахунок чого це робити?! Гряде катастрофа!

— Додаткові кошти планували знайти завдяки судовому збору. Разом з тим голова ВГС В.Татьков відзначив, що в господарських судах стала зменшуватися кількість справ, підприємці шукають шляхів, аби справи розглядалися в цивільному або адміністративному порядку, щоб зменшити витрати. У вашому регіоні теж зіткнулися з цією проблемою?

— Так, багато надій було пов’язано з віднайденням коштів за допомогою цього джерела, але я вже говорив про методологію. У нас сьогодні існують 3 види юрисдикції: господарська, спільна кримінальна й цивільна, адміністративна. Не можна порівнювати витрати на справу про банкрутство, в якій сотні томів (і це не макулатура!), й адміністративну справу, що складається з 2 сторіночок. Справа про банкрутство — це багатоплановий процес. Це не тільки юридичний бік, а й економічний, соціальний. Це інтереси громадян і організацій різного рівня, підприємств. У таких питаннях зачіпаються господарські зв’язки. І порівнювати цю справу та справу, в якій оскаржується акт якогось органу місцевого самоврядування... тут, як мовиться, коментарі зайві!

Ми вважали, що потрібно дивитися не на сумарні цифри, які нічого не говорять, а враховувати якість, складність справ, повинні вводитися коефіцієнти. Зрозуміло, що не можна порівнювати громадянина й організацію, суми, які лежать на рахунках тієї чи іншої організації, якось легше відірвати й пустити на мито, ніж дістати з кишені громадянина, щоб він пішов у суд. Але, на мій погляд, було помилково вважати, що вся судова система забезпечуватиметься через ставки мита в господарських справах. Сьогодні всі рахують гроші, і підприємства зокрема. Їхні юристи й адвокати знаходять тисячі варіантів неузгодженості, щоб фактично господарська справа розглядалася в адміністративних судах. Іноді люди знаходять компроміс при досудовому розгляді цих справ. Не знаю, до чого це може призвести надалі: до відходу в «тінь» чи ж до того, що розбиратися будуть кримінальні структури та встановлювати своє право в господарських відносинах. Потрібно негайно переглядати цю систему й приводити її до норми, враховуючи всі помилки, які були допущені, слід повернути нормальний процес надходження справ у суди. Тоді можна буде говорити й про надходження судового збору.

 «Процес у режимі конференцзв’язку обійдеться дешевше. Не буде втрати робочого часу, видатків на відрядження і пересилання справ»

 — Як ви ставитеся до того, що Верховний Суд позбувся можливості переглядати господарські справи на власний розсуд? Ці нововведення вдосконалили роботу? Може, варто повернути правила, які були раніше?

— Ми вже все це проходили й відірвалися від триступінчатої системи оскарження судового рішення першої інстанції (в апеляційній інстанції, у вищому суді, а потім у Верховному). І наступати знову на ці граблі, напевно, було б безрозсудно. Водночас я розумію: система, що діє сьогодні, теж не досконала, щоб виправити помилку ВГС або ВАС необхідно знайти спосіб, який не обмежить прав громадянина й не порушуватиме принципу верховенства права.

Таким чином, щоб усе це відлагодити, напевно, й необхідний нинішній стан речей. У касаційній інстанції існує палата, яка вирішує питання: допускати чи ні перегляд справи у ВС. Самокритика — це хороша річ, але людині або органу, не так просто визнати, що він допустив помилку. Безумовно, сьогоднішній порядок потрібно вдосконалити. На це вказують міжнародні організації, та ми й самі це бачимо.

Напевно, шлях лежить усе-таки через таку систему допуску до повторної касації, яка, з одного боку, не обмежувала б принципу верховенства права, а з другого — не допускала до повторної касації величезну масу справ і не позбавляла ВС можливості займатися визначенням судової практики в глобальних напрямах. Думаю, що істина завжди лежить посередині, і з чимось потрібно розлучатися або щось реформувати.

— Судова система готується до впровадження відеоконференцзв’язку, щоб сторони в справі могли не їздити з одного міста в інше. Як ви ставитеся до таких технічних новацій? Адже, наприклад, запровадження автоматичного розподілу справ проходило не так уже й гладко?

— Що стосується впровадження відеоконференцзв’язку, то я давно про це говорив, виступав на різних форумах і вносив таку пропозицію. У нас в окрузі три області: Херсонська, Миколаївська й Одеська. Остання — найбільша область у країні за протяжністю. Від Одеси на північ до Кодими, Саврані — 260 км, до Кілії, Рені (на півдні. — Прим. ред.) — 270 км, від Херсона до Одеси — теж 250 км. Це величезний простір, і доводиться витрачати час і кошти на оплату поштових послуг, на транспорт і т.д.

Ви побачите, що процес у режимі конференцзв’язку обійдеться дешевше. Не буде втрати робочого часу, видатків на відрядження й пересилання справ. Тому я за те, щоб відеоконференцзв’язок упроваджувався не тільки при розгляді кримінальних справ, а й у господарських та адміністративних.

Такий досвід уже є в багатьох регіонах. ООН використовувала його в Африці. Але, на жаль, ці напрацювання не знайшли застосування в Україні. Коли ми будуємо нове правосуддя й прагнемо, щоб воно працювало ефективніше, необхідно займатись і відеозв’язком.

Я говорив про те, що нам не вистачає цієї споруди і, потрібно добудовувати корпус, де будуть зали судових засідань і нарадчі кімнати. Хотілося б у новій будівлі використовувати технічні можливості телекомунікаційного зв’язку, щоб ми могли показати всій Україні, як це зроблено в Одесі. Мій лист із пропозиціями із цього питання лежить у ДСАУ й ВГС.

 «Не кожен юрист може бути суддею»

 — Недавно до судів прийшли нові кадри. Скільки вакансій вдалося заповнити в Одесі, Миколаєві та Херсоні? Ви вже познайомилися з новими суддями? Не боїтеся, що через них збільшиться відсоток браку?

— Йде дуже інтенсивний процес. Я думаю, кадрове питання — вічне. Рух кадрів — це природний процес, тому, звичайно, людей потрібно вчити. Для цього необхідна система підготовки через школи, інститут підвищення кваліфікації, стажування і т.д. Все це потрібно вводити. Багато чого з попередньої системи ми втратили, зруйнувавши, але не створивши нової дієвої системи. Тому, звичайно, все природним чином проходитиме через процедуру оновлення кадрів та їх навчання. Думаю, що це не виявиться великою проблемою і якість правосуддя не постраждає.

— Чому, на вашу думку, молоді юристи прагнуть стати суддями? Що їх приваблює: зарплата, високий статус чи усвідомлення того, що це їхнє покликання?

— Думаю, що, крім іншого, є й усвідомлення того, що це їхнє покликання. Я, як мовиться, «кар’єрний суддя». Ще в радянський час зі студентської лави був обраний суддею, тобто прийшов не з іншої професії. Хоча в моїй біографії були такі ситуації, коли доводилося переходити в іншу систему, але все одно повертався на посаду судді.

Завжди існувала думка, що посада судді — це вінець кар’єри юриста, але не кожен юрист може бути суддею. Це величезна відповідальність. Треба вміти не тільки використовувати професійні знання, а й розуміти життя. Це філософія кар’єри судді, вміння аналізувати й застосовувати величезну кількість знань у різних галузях. Цим і приваблює професія судді.

Правда, на мій погляд, її сьогодні принизили. Виною чому і держава, і журналісти, і, безумовно, судді, які зняли із себе відповідальність. Держава, якщо вона хоче підняти авторитет судової влади, а значить, і власний, повинна піклуватися про шанобливе ставлення суспільства до цієї професії, а не тільки цінувати жертовність молодих людей, які, незважаючи ні на що, хочуть стати суддями. Їх, повірте, приваблює не матеріальна вигода, а можливість найповніше самореалізуватися й довести, що вони кращі, що мають на це право, і, звичайно, певна незалежність при ухваленні рішень. Ось це й підштовхує юристів до того, щоб стати суддями.

І, напевно, ще розуміння того, що є Божий суд. Як у молитві судді, котрий постав перед Господом Богом:

Суди мене як Бог!

Я ж судив як людина!