Які сюрпризи можуть піднести нові умови провадження будівельної діяльності?
Проблему визначення робіт, для виконання яких під час будівництва необхідна ліцензія, дотепер не розв’язано. Наразі в законодавчій площині ліцензування будівництва склалася патова ситуація, коли суб’єкти господарювання змушені слідувати не вимогам нормативно-правових актів, а вказівкам посадових осіб.
Склад як місце діяльності?
Ліцензування будівельної діяльності почалося в далекому 1992 році. З цього часу правила гри змінювалися неодноразово. З 2012 року ліцензування в будівництві здійснюється фактично за декларативним принципом: інформація про суб’єктів господарювання подається в довільній формі, під повну відповідальність заявника. У зв’язку із цим досить важливим є дотримання з боку бізнесу вимоги щодо подання достовірних відомостей про виконання ним ліцензійних умов. На це спрямована й постанова Кабінету Міністрів від 9.01.2014 №7, якою затверджено зміни до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури (постанова КМ від 5.12.2007 №1396). Вона набрала чинності з 22 січня цього року.
У постанові №7 лише три пункти. Перший з них стосується обсягу відомостей, які повинні зазначатися суб’єктами господарювання в заявах для отримання ліцензій. Зокрема, дані юридичних осіб доповнено інформацією про електронну адресу підприємства, наявність філій, інших відокремлених підрозділів та їх місцезнаходження (хоча раніше ця інформація зазначалась у додатках), а фізичних осіб — відомостями про електронну адресу, а також у разі наявності місць провадження заявленої діяльності — про їх місцезнаходження.
Правда, неясно, що розуміти під місцями провадження заявленої діяльності — чи то офіс, чи то приміщення для зберігання будівельних матеріалів. Адже закон не вимагає для приватних підприємців відокремлених місць провадження діяльності, а зв’язок з ними здійснюється за адресою їх державної реєстрації. До речі, на даний час уточненої примірної форми заяви на видачу ліцензії на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції не оприлюднено.
Кому ж потрібна ліцензія?
Друге положення, запроваджене постановою №7, стосується інформації про досвід роботи організації. Тепер від заявника вимагається подання відомостей про будівельно-монтажні роботи за формою, яка визначається ліцензійними умовами провадження будівельної діяльності. Здавалося б, маємо дуже незначне редагування попередньої редакції постанови №1396. Адже й до цього підприємства, що отримували ліцензію повторно, також подавали дані про перелік об’єктів, видів робіт, ними виконаних. Але в постанові №7 майже ненароком з’являється словосполучення «будівельно-монтажні роботи», якого немає в самому порядку.
Копіткий аналіз будівельного законодавства показав, що поняття «будівельні роботи» та «будівельно-монтажні роботи» в нормативно-правових актах застосовуються як синоніми. Проте вбачається, що саме в такий спосіб Уряд хотів окреслити коло робіт, які підлягають ліцензуванню. Недаремно розд.4 в Переліку робіт провадження господарської діяльності у будівництві, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури (додаток до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури, затверджених Міністерством регіонального розвитку та будівництва від 27.01.2009 №47) називається «4.00.00 Будівельні та монтажні роботи».
Отже, з одного боку, постанова №1396 передбачає видання ліцензій лише на зведення об’єктів архітектури, які за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належать до IV і V категорій складності. З другого боку, ліцензійні умови не встановлюють конкретних вимог щодо ліцензування будівельної діяльності залежно від категорії складності. Вони передбачають особливості ліцензування залежно від класів наслідків (відповідальності) будівлі або споруди: СС3 — значні наслідки, СС2 — середні наслідки, СС1 — незначні наслідки. Через це суб’єкти господарювання змушені постійно співвідносити категорії складності об’єктів з відповідними класами наслідків, керуючись, знову ж таки, відомчим нормативним актом ДБН В.1.2-14-2009.
Більше того, фактично посадовці архітектурно-будівельного контролю при виданні ліцензій застосовують не закон, а Інформаційно-методичний аналіз процедури ліцензування будівельної діяльності, розміщений на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції. Відповідно до нього документи від суб’єктів господарювання на отримання, доповнення, переоформлення та виготовлення дублікатів ліцензій або внесення змін можуть прийматися тільки щодо:
• будівельних та монтажних робіт (4.00.00);
• робіт з монтажу інженерних мереж (5.00.00);
• робіт з будівництва транспортних мереж (6.00.00).
Причому за умови, що ці роботи виконуються відповідно до класу наслідків (відповідальності) СС3 (значні наслідки) чи СС2 (середні наслідки).
Проектні, інжинірингові, пошукові роботи не ліцензуються, хоча ще й досі є в переліку, вміщеному в ліцензійних умовах. Із цією позицією хотілося б погодитися, тому що відтепер такі роботи підлягають сертифікації згідно з постановою КМ «Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури» від 23.05.2011 №554. А обов’язковість одержання ліцензії при їх провадженні означатиме збільшення контрольно-дозвільних процедур для суб’єктів, які працюють у зазначених сферах, що, звичайно, не відповідає загальному курсу на лібералізацію та спрощення умов ведення бізнесу в будівельні галузі.
Дати відповідь на головне запитання — які ж будівельні роботи слід ліцензувати? — намагалась і Верховна Рада. 5 вересня 2013 року внесено зміни до закону «Про архітектурну діяльність» щодо порядку ліцензування будівельної діяльності, якими запропоновано одержувати ліцензію для виконання робіт на об’єктах ІІІ—V категорій складності. Оскільки цей акт суперечить одному з основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності — принципу зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності, він був ветований Президентом і ще й досі продовжує обговорюватись у парламенті.
Перевірки без реєстрів
Третьою новелою постанови №7 є закріплення права органів ДАБК на підставі звернень юридичних або фізичних осіб перевіряти достовірність відомостей у документах, поданих суб’єктом будівельної діяльності для отримання ліцензії, та проводити перевірку таких документів з використанням загальнодержавних реєстрів. Також передбачено обов’язок органу ліцензування повернути заявникові документи, в яких виявлено невідповідність вимогам законодавства або недостовірні відомості, разом із відповідним письмовим повідомленням у 10-денний строк з дня надходження заяви про видання ліцензії.
Що це означає? Те, що інспекція може, наприклад, перевірити в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України реєстраційні дані ліцензіата, в Єдиному ліцензійному реєстрі — інформацію про наявні ліцензії, у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків — дані про спеціалістів, які перебувають із ліцензіатом у трудових (договірних) відносинах тощо.
Без сумніву, такий крок є позитивним, адже сприяє боротьбі з фальсифікацією документів та спотворенням відомостей, які подаються для одержання ліцензій у будівництві. Проте вбачається, що запровадженням зазначеної норми можна тільки частково вирішити питання подання недостовірних даних. За допомогою реєстрів установлюється наявність спеціалістів, які виконують роботи на користь підприємства, інші ж відомості (про виробничо-технічну базу, склад будівельної техніки та обладнання) перевірити неможливо, бо відповідні реєстри наразі відсутні.
На жаль, законодавець не врахував, що проблему з поданням недостовірних відомостей ліцензіатами неможливо розв’язати лише шляхом надання додаткових прав органу контролю та встановлення відповідальності. Необхідно з’ясовувати причини, чому суб’єкти господарювання вдаються до фальсифікацій. Одна з них лежить на поверхні, у змісті самих ліцензійних умов.
Їх аналіз дозволяє стверджувати, що вони досить жорстко регламентують діяльність і вимоги до суб’єктів господарювання. Наприклад, п.2.2.1 ліцензійних умов вимагає наявності в організаційній структурі підрозділів та/або спеціалістів, які забезпечать виконання адміністративно-керівних, виробничо-технічних, планово-договірних, виробничих, юридичних і допоміжних функцій та функцій контролю якості, промислової безпеки та охорони праці, ведення та збереження нормативної та виконавчої документації. Дотримання цієї норми під силу тільки великим підприємствам з розгалуженою штатною структурою.
Натомість середні та малі підприємства часто не в змозі тримати в штаті окремого спеціаліста, який відповідає за юридичній супровід, ведення та збереження нормативної документації, охорону праці та якість виконання будівельних робіт. Із цією метою залучаються фахівці на договірній основі. Однак п.2.2.1 ліцензійних умов не передбачає подання інших документів, окрім тих, які підтверджують виконання цих функцій конкретною посадовою особою чи підрозділом підприємства.
Фахівці вузького профілю
Також незрозумілою є позиція Міністерства регіонального розвитку та будівництва, яке при складанні ліцензійних умов досить детально визначило назву спеціальності фахівців, що повинні працювати на підприємстві, для одержання ліцензії. Наприклад, п.4.4.2 ліцензійних умов передбачає для виконання робіт щодо монтажу водопроводу та каналізації наявність спеціаліста з освітою за спеціальностями: «водопостачання i каналізація», «водопостачання i водовідведення», «споруди i обладнання водопостачання та водовідведення». Але ж спеціальність може мати й іншу назву, що не зменшує досвіду та цінності такого працівника. Наприклад, у 1994 році Макіївський інженерно-будівельний інститут випускав фахівців за спеціальністю «водопостачання, каналізація, охорона та раціональне використання водних ресурсів», а інша назва спеціальності дає формальні підстави констатувати невиконання кваліфікаційних умов для одержання ліцензії.
Можна навести й інший приклад. Ліцензійні умови для надання підприємству права на будівництво залізничних колій, виконання робіт з облаштування залізничних колій, полотна земляного, водовідвідних та захисних споруд вимагає залучення працівників за спеціальностями: «залізничні споруди, колія та колійне господарство», «будівництво залізниць», «шляхи і шляхове господарство». То чи відповідатиме цій умові випускник 2008 року Донецького залізничного інституту за спеціальністю «залізничні споруди та шляхове господарство»?
Закріплення конкретних спеціальностей є недоцільним ще й з тієї точки зору, що в радянські часи вони мали інші назви або одна спеціальність поєднувала кілька напрямів, що сьогодні не дозволяє розцінювати фахівця як такого, котрий відповідає ліцензійним умовам.
Чи може суб’єкт будівництва розраховувати на одержання ліцензії для виконання робіт щодо автоматизації, якщо в нього в штаті працює людина, котра має спеціальність «автоматика, телемеханіка і зв’язок на залізничному транспорті», а ліцензійні умови передбачають наявність професіонала, який має диплом за спеціальністю «автоматика та телемеханіка»? Таких прикладів з практики можна навести безліч.
Усе це вказує на необхідність удосконалення ліцензійних умов. Цього вже довгий час чекають і Мінрегіонбуд, і будівельний бізнес. Затвердження нових ліцензійних умов було заплановано ще на 2013 рік, однак так і не відбулося. Сподіватимемося, що зроблені помилки будуть виправлені. До того часу суб’єктам господарювання слід мати на увазі, що відтепер відомості про найманих працівників можуть бути перевірені, та не вдаватися до спотворення інформації при оформленні ліцензій у будівництві.
Матеріали за темою
До уваги ошуканих інвесторів компанії ТММ
04.02.2024
Розширено перелік сервісів, доступних у ЦНАП
10.07.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!