Голова Апеляційного суду Харківської обл. А.СОЛОДКОВ

«Визначати навантаження і щось вимагати від суддів можна тільки після належної організації роботи судів»

31 травня Вища рада юстиції заповнила адміністративну вакансію в одному з найбільших судів України — посаду голови Апеляційного суду Харківської області довірили Андрію Солодкову, котрий раніше очолював судову палату з розгляду цивільних справ. Через два дні, представляючи колективу нового керівника, голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Леонід Фесенко відзначив, що Андрій Андрійович «звалив на себе неймовірно важку ношу стосовно здійснення правосуддя». Про те, як він справляється із цим, які проблеми доводиться вирішувати керівникові апеляційної інстанції, А.СОЛОДКОВ розповів у ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню.

«Постараюся працювати так, щоб наш суд став зразковим»

— Андрію Андрійовичу, для високих посадових осіб перші 100 днів роботи традиційно вважаються ознайомчим періодом. Як пройшло ваше знайомство з посадою?

— Я працював у цьому суді з 2006 ро­ку — суддею, заступником голови судової палати і секретарем судової палати з розгляду цивільних справ. Тому проблеми суду були мені відомі задовго до призначення на посаду голови. Також сприятливою обставиною було те, що я встиг спрацюватися з колективом, він став для мене близьким, можна сказати, рідним, тому нова посада не спричинила для мене кардинальних змін у відносинах з колегами.

— Чи такою ви уявляли роботу керівника суду до свого призначення?

— Мої очікування від роботи на цій посаді в чомусь збіглися з реальністю, а в чомусь ні. Річ у тому, що в голови суду залишається тільки приблизно 10% суддівської роботи. Все інше — адміністративні й господарські питання.

Серед основних проблем, з якими мені довелося зіткнутися відразу ж після призначення, — необхідність капітального ремонту значної частини будівлі суду і відсутність угоди з ДСАУ про оплату послуг «Укрпошти». Оскільки із січня майже до липня 2011 ро­ку суд узагалі не мав коштів на відправлення кореспонденції, до вирішення питання щодо тендера довелося долучатись особисто.

У зв’язку з необхідністю привести внутрішні документи суду у відповідність із вимогами закону «Про судоустрій і статус суддів», який уже діяв на момент мого призначення, були розроблені й нині проходять узгодження, а потім будуть затверджені Положення про апарат суду, Правила внутрішнього трудового розпорядку і т.д. Також вимагало негайного вирішення питання прискорення процедури розподілу справ автоматизованою системою, оскільки на розподіл однієї справи витрачалася майже година. Для вдосконалення автоматизованої системи були залучені фахівці з Києва, при технічній підтримці яких час розподілу справ удалося скоротити до 5 хв.

Проте мені подобається ця робота. Я люблю щось створювати, ремонтувати, оптимізувати, бачити потім результат. На сьогодні Апеляційний суд Харківської області по праву вважається одним з кращих в Україні. Постараюся працювати так, щоб він став зразковим.

— Колектив позитивно поставився до вашого призначення?

— Зовні ніхто не виявив негативного ставлення. Всі підходили й поздоровляли, а що в кожного в душі —важко дізнатися. Але принаймні припинили надходити анонімні листи «доброзичливців», отже, ситуація нормалізувалася.

— Було й таке?

— Так, були свого часу й анонімки, і колективні листи, і скарги, якими «прославився» наш суд. Ці листи були спрямовані проти колишнього голови суду. Якби надходили такі звернення відносно мене, то я б уже про них знав. Сподіваюся, що їх не буде.

— А який конфлікт існував у колективі до вашого призначення?

— Було нерозуміння не між колишнім головою і всім колективом, а тільки частиною останнього. Іноді в когось не складаються стосунки з людьми у звичайному житті. Комусь хтось підходить, а комусь — ні. Мені про це важко говорити, оскільки я теж член цього колективу. Я людина мирна і прагну всім конфліктам запобігати, робити так, щоб вони взагалі не виникали.

— Ви добре знайомі із судом ізсере­дини як секретар цивільної палати, та й узагалі як суддя. Які проблеми, на ваш погляд, не вирішувалися вашим попередником і, відповідно, які завдання ви ставили перед собою, погоджуючись обійняти цю посаду?

— У принципі, всі проблеми вирішувалися. Якби було повне взаєморозуміння в колективі, то взагалі все було б непогано. Проводилися поточні й капітальний ремонти в будівлі, обладнали спортзал, пункт приймання їжі.

— У багатьох українських судах є спортзали?

— Думаю, що ні, тому що далеко не в усіх судах вистачає кабінетів для суддів. Але в нас велика старовинна будівля, в ній 23 зали судових засідань, і ще 2 зали ремонтуються. У нас проблем із приміщеннями немає.

Зараз я наполегливо прошу районних суддів приїжджати до нас слухати кримінальні справи відносно осіб, які перебувають під вартою, оскільки в нас є для цього технічні можливості й немає проблем з доставкою підсудних. І районні суди, в основному з Харкова, користуються можливістю проводити в нашій будівлі виїзні судові засідання. Можливо, ця практика почалася з мене, тому що колись, працюючи в районному суді, я просив у колишнього голови апеляційного суду Василя Бринцева дозволу розглядати справу в цій будівлі. Тоді склалася безвихідна ситуація: я розглядав багатоепізодну справу (близько 100 томів), а в районному суді не було вільних залів засідань. У результаті протягом 2 місяців я розглядав цю справу в приміщенні апеляційного суду.

— Що ви встигли зробити на новій посаді за 4 місяці роботи?

— Мені здається, головне, що колектив трохи заспокоївся, йде нормальний робочий процес. Є деякі не дуже гарні показники за минулі періоди, але ми виправляємо ситуацію.

Ці показники в основному стосуються кількості розглянутих справ, і зумовлені вони значно збільшеним навантаженням, це видно, якщо вивчити відповідну статистику. У зв’язку зі зміною закону нам передали близько 25 тис. соціальних справ, які ми, за великим рахунком, не повинні були розглядати. При цьому нам ні на копійку не збільшили ні зарплат, ні витрат на конверти, папір, не додали штатних одиниць. Ми створили спеціальний відділ і почали розподіляти справи. Я думаю, що, в принципі, тільки з липня ми прийшли до того, щоб у більш-менш нормальному режимі розподіляти ці соціальні справи. Думаю, цього року ми закінчимо їх розгляд в апеляційному порядку.

Підвищуємо й нашу інформаційну відкритість. З’явився співробітник, який відповідає за ці питання, за роботу зі ЗМІ. Обладнали приміщення для прес-служби.

— Ремонт робите?

Помалу ремонт робимо постійно. У нас є своя будівельна бригада з кількох чоловік, які обслуговують на­шу будівлю. Намагаємося своїми силами якось це робити. Будівля велика — площа 24 тис. м2, площа покрівлі — 5 тис. м2, і зупиняти процес не можна. Поки закінчимо ремонт в одному кутку, вже потрібно щось відновлювати в іншому. До опалювального сезону ми готові, тепло буде. З «Харківобленерго» домовилися про проведення робіт, необхідних для того, щоб не було перепадів напруги, оскільки в минулі роки сталося кілька аварійних від’єднань.

«Голова суду повинен брати участь у підборі кадрів»

— Напевно, в Україні немає суду, в якому все було б добре з матеріально-технічним забезпеченням. На вашу думку, чи поліпшить становище Феміди прийнятий недавно закон «Про судовий збір», який набере чинності через півмісяця?

— Перспективи поліпшення матеріально-технічного становища суду залежатимуть від планів Кабінету Міністрів, від того, як і куди будуть розподілені кошти. Звичайно, у разі їх оптимального розподілу на потреби суду ми позбавимося гострих проблем, пов’язаних з відсутністю належного фінансування судової системи.

Вирішення цих проблем сприятиме підвищенню авторитету судової влади в цілому. Адже обивателеві важко пояснити, чому в канцелярії суду півроку висить оголошення про тимчасове припинення відправлення кореспонденції у зв’язку з відсутністю в суду коштів, тоді як громадянин справно сплатив судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду своєї справи.

Гостро стоїть питання і про розмір заробітної плати суддів і працівників апарату. Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено поступове підвищення заробітної плати суддів, але дія цих положень була зупинена. У будь-якій країні суддя — дуже поважна людина. По суті, посада судді — це вершина кар’єри юриста. Для того щоб стати суддею, людина багато років училася, стажувалася, працювала, набиралася досвіду.

Водночас середня зарплата помічника судді — 1500 грн. у місяць. Для людини, яка має вищу освіту та працює помічником судді, цього, м’яко кажучи, недостатньо. Адже від його роботи на 50% залежить успішна робота судді. У помічників ще й знизилися шанси стати в майбутньому суддями. Багато хто з них раніше працював заради цієї перспективи, адже близько 80% колишніх наших помічників уже стали суддями. Добре, звичайно, що тепер немає зовнішнього впливу на рішення про призначення суддів. Але для того, щоб стати суддею, важливі не тільки знання, а й певні моральні та ділові якості. А виявити їх за допомогою нинішніх тестів неможливо.

— Які позитивні нововведення привніс у роботу судів закон «Про судоустрій і статус суддів», а які не виправдали себе? Зокрема, чи достатньо вам повноважень для виконання завдань, покладених законом на голову суду?

— Згідно з новим законом вирішення всіх важливих питань щодо організації діяльності суду входить до компетенції загальних зборів суддів. Такі зміни в законодавстві позитивно позначилися на відносинах між колегами, оскільки кожен може висловити свою позицію з будь-якого питання і його думку буде враховано зборами. Голова ж контролює виконання рішень загальних зборів суддів. Як керівник я дію від імені колективу і в його інтересах.

До моїх обов’язків також належить контроль за діяльністю керівника апарату, який здійснює організаційне забезпечення діяльності суду: приймає на роботу, звільняє працівників апарату суду, вживає заходів щодо заохочення і накладає стягнення. Вважаю, що такий стан справ не цілком виправданий: голова суду повинен брати участь у підборі кадрів, оскільки керівник апарату не відчуває специфіки суддівської роботи, а це чинник важливий.

— Із запровадженням автоматизованої системи проблем не виникло?

— Я позитивно оцінюю введення автоматизованої системи розподілу справ, що відкидає можливість будь-якого стороннього впливу на цей процес, але ми стикалися з низкою проблем технічного характеру. Наприклад, на момент уведення в дію відповідної норми розподіл однієї справи займав близько години, у зв’язку із чим працівники апарату закінчували розподіл справ близько 23.00 щодня. Щоправда, нині ця процедура скорочена майже до 5 хв., і всі справи розподіляються протягом робочого дня.

— Як будуєте взаємодію із судами першої інстанції?

— Згідно із законом немає адміністративної підлеглості нам районних судів, ми тепер повинні надавати тільки методичну допомогу. Проте в чому вона повинна виявлятися, в законі не конкретизовано. Тому ми й розробили положення про надання методичної допомоги судам першої інстанції.

Адже часто виникає запитання: «Чому в одних і тих самих судах і з однаковим навантаженням показники роботи суддів різні?» Для якісного надання методичної допомоги необхідно ознайомитись із загальним станом організації судочинства конкретним суддею або судом, і за характером методичної допомоги можна судити про показники їх роботи. Наявна нормативна база позбавляє суди вищих інстанцій можливості здійснювати вказану діяльність у повному обсязі.

«Ліквідація регіонального суддівського самоврядування була недоцільною»

 — В інтерв’ю «ЗіБ» ваш колега з Чернігівщини Садіг Тагієв висловив співчуття з приводу ліквідації регіонального суддівського самоврядування. У вас були випадки, коли наявність місцевого органу суддівського самоврядування прискорила б вирішення тієї чи іншої проблеми?

— Погано, що рада суддів області не працює. Вона контролювала здійснення правосуддя місцевими судами, зокрема надавала їм і методичну допомогу. Рада суддів області розглядала питання, пов’язані з дисциплінарними проступками, скарги на суддів, проводила перевірки, ухвалювала рішення про заохочення. І, звичайно, нам було б простіше, якби ці питання вирішувалися на місцевому рівні.

— Як складаються відносини регіонів з Радою суддів України і Радою суддів загальних судів? Чи достатньо уваги і допомоги від них?

— Від Харкова до Києва 500 км, і з кожного питання складно звертатися до ради суддів. Тим більше що в Раді суддів загальних судів, яка складається з 11 чоловік, немає представника нашого регіону — третього за кількістю населення в країні. Те саме стосується і Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Ми клопотатимемо перед наступними виборами, щоб в РСЗС був наш представник.

У складі Ради суддів України є наш представник — суддя Апеляційного суду Харківської області Валентина Устименко. Завдяки цьому в нас є можливість оперативно звертатися по допомогу до цього органу, і ми досить успішно співпрацюємо.

Взагалі, потрібно, щоб у таких органах був представник від кожної області, або варто взагалі повернутися на рівень регіонів, як раніше. Можна залишити ради суддів на рівні регіонів, вони підпорядковувалися б Раді суддів України.

Якщо врахувати співвідношення кількості загальних судів і кількості членів Ради суддів загальних судів, стає зрозуміло, що на 11 членів ради лягає надзвичайно велике навантаження. РСЗС почала частково делегувати певні повноваження. Так, своїм рішенням від 5.05.2011 №13/01 вона зобов’язала голів апеляційних судів провести аналіз судової практики щодо розгляду судами областей кримінальних справ, у яких обвинувачені перебувають під вартою понад 18 місяців.

Таким чином, ліквідація регіонального суддівського самоврядування, на мою думку, була недоцільною.

 «Навантаження різне, а зарплата й оклад судді в усій країні однакові»

 — Повернімося до питання навантаження в суддів. Як повідомляв «ЗіБ», нині розробляється методика його розрахунку. Наскільки, на вашу думку, завантажені судді Харківщини?

— У нас в області в суддів постійно велике навантаження. Спочатку в 1990-ті роки була компанія «Швидкі гроші», потім ще різні — типу «МММ». Всі суди були завалені цими справами. Далі пішли «комунальні» — борги за воду, тепло і т.д. Тепер прийшла черга соціальних справ.

Навантаження добре видно з відповідної статистики. Так, на одного суддю районних судів Харкова за результатами першого півріччя 2011 року припадає 145—225 нових справ у місяць, що суттєво перевищує показники в деяких інших областях України. Величезна кількість соціальних справ вимагає значного часу для розгляду і впливає на загальні строки розгляду справ, що перебувають у провадженні конкретного судді.

Для оптимальної організації своєї роботи суддя повинен мати належне приміщення, оргтехніку, архів, можливість користуватися Інтернетом, бути забезпеченим кваліфікованим помічником, досвідченим секретарем. Апарат суду має забезпечити нормальну роботу канцелярії. Тобто суддю не повинне цікавити, чи є конверти, марки, папір, чи є можливість викликати кого-небудь з учасників процесу в судове засідання. Думаю, що оптимальним було б, якби приводи в суд здійснювали не працівники міліції, а судові розпорядники, як це зроблено в Росії та США. Тобто суддя повинен займатися однією справою — здійснювати правосуддя.

— Чи можна взагалі скласти алгоритм розрахунку часу, який повинен витрачати суддя на розгляд тієї чи іншої справи?

— Визначати суддям навантаження і щось від них вимагати можна тільки після належної організації роботи судів. Ми можемо подивитися статистику і побачимо, що суддя в Харкові розглядає більше справ, ніж суддя в невеликій області. Тобто навантаження різне, а зарплата й оклад судді в усій країні однакові.

Вважаю за можливе провести розрахунок часу, необхідного для розгляду конкретної справи, якщо при цьому будуть ураховані її категорія, кількість учасників процесу. Проте важливими критеріями тут також будуть певні суб’єктивні чинники: відсутність зловживань процесуальними правами з боку учасників судового розгляду з метою затягування процесу, достатній рівень професіоналізму судді, належна організація процесу.

Серед об’єктивних чинників можна назвати проблему доставлення осіб, що перебувають під вартою (адже існують обмеження щодо граничної кількості осіб, які можуть бути доставлені в суд, у деяких віддалених судах області доставлення здійснюється лише кілька разів у тиждень і т.д.), відсутність достатньої кількості залів судових засідань, звукозаписної апаратури тощо.

При розробці алгоритму обов’язково потрібно провести моніторинг «живих» справ окремих категорій, а не обмежуватися простим опитуванням суддів. Це дасть об’єктивнішу інформацію про дійсний стан речей.

— Чи повинен під час розподілу справ ураховуватися досвід судді?

Визначити кваліфікацію судді можна тільки всередині колективу. Всі люди різні. Одному достатньо рік-два попрацювати, щоб отримати достатній досвід і розглядати складні справи, іншому потрібно 10—15 років, а третьому і 20 мало.

 «Реформи — це добре, але вони повинні мати під собою надійну економічну основу»

 — Харківщина — регіон російськомовний, який до того ж межує з Росією. Складнощі із забезпеченням учасників процесу перекладачами не виникають? Чи здійснюється аналіз, якою мовою частіше ведуться судові засідання?

— Коли діяв попередній ЦПК, процес починався з того, що головуючий опитував сторони, якою мовою вести судочинство. І воно велося тією мовою, за яку висловились учасники процесу. А взагалі, я вважаю, що в нашій країні суддя повинен знати мінімум дві мови: українську та російську. Якщо він їх не знає, то в нашому регіоні йому буде вельми складно налагодити ділове спілкування з численними представниками російськомовного населення.

Зараз же всі цивільні справи ведуться українською мовою, хоча 90% учасників процесу спілкуються з нами російською. Більшість громадян просять, щоб суд надав їм можливість давати пояснення російською мовою, при цьому суддя до них все одно звертається українською. На мій погляд, трохи комічно виглядає, коли в одному залі учасники процесу щось пояснюють суду російською мовою, а суддя до них звертається українською, одночасно даючи переклад, оскільки він має право вести судочинство тільки державною мовою. Адже коли людина не розуміє деяких специфічних українських слів, то ми самі виступаємо в ролі перекладачів.

Надати професійного перекладача вимагають менш ніж 1% людей, адже згідно із законом громадяни самі повинні його знайти й оплатити послуги.

Що стосується кримінальних справ, то згідно з КПК «судочинство ведеться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості». Оскільки, як ви зауважили, Харківщина — регіон російськомовний, досудове слідство й судочинство в переважній більшості кримінальних справ здійснюється російською мовою (виходячи з побажань підсудного і з метою якнайповнішого забезпечення його прав).

Таким чином, якщо й існують труднощі із забезпеченням учасників процесу перекладачами, то вони не стосуються російської мови, принай­м­ні в Харківській області.

— Зараз триває реформування кримінального судочинства. А чи потрібна реформа цивільного процесу? Наприклад, у Німеччині цивільне судочинство більш спеціалізоване: сімейні, трудові, ювенальні суди... Чи була б виправдана така спеціалізація в нас, принаймні на апеляційному рівні?

— Судячи з того, що законодавець уже кілька разів повертав нам на розгляд адміністративні справи, то мені здається, що практика створення адміністративних судів виправдала себе не повною мірою. Апеляційні суди ці справи раніше розглядали без проблем. А якщо ми й далі дробитимемо судову систему, то не думаю, що з цього вийде щось гарне.

Суддівський штат за останні роки значно збільшився. Дроблення призводить до того, що держава не може достатньою мірою забезпечити суди, вони фінансуються на 15—20% від потреб. Якщо ми не можемо матеріально забезпечити ті суди, які вже є, навіщо створювати нові? Реформи — це добре, але вони повинні мати під собою надійну економічну основу.

Ми можемо самі проаналізувати, хто краще розглядає справи стосовно неповнолітніх, у кого є для цього психологічний і життєвий досвід. А може, хтось, наприклад, має науковий ступінь у земельному праві. І в результаті ми можемо самостійно ввести спеціалізацію всередині суду. У нас же є палати з розгляду цивільних і кримінальних справ, і розподіл справ іде з урахуванням такої спеціалізації. Теоретично ніщо не заважає зробити спеціалізацію всередині палати.

Крім того, як показує практика, спеціалізація можлива в судах з великим штатом суддів, де при необхідності створювалися такі палати або колегії для розгляду певних категорій справ. Не бачу необхідності в нормативному закріпленні такого розподілу, оскільки за наявності в штаті районного суду, наприклад, трьох суддів, це не зовсім доречно.

 «Найважче і найголовніше — впевненість у тому, що ухвалив правильне рішення»

 — Чи доводилося вам брати участь у розгляді політичних спорів? Тиснуть на суддю прізвища тих, чию долю доводиться вирішувати?

— Справ такого рівня, як справа, яку розглядає Печерський райсуд м.Києва, звичайно, не було. Проте резонансні справи, в яких фігурували відомі в регіоні прізвища, розглядав. Звичайно ж, це складніше, ніж справи з участю рядових громадян. Спроби тиску, образи із залу — все це було. А коли працював слідчим, навіть були дзвінки з погрозами моїм батькам.

Суддя не ізольований від суспільства. І звичайно ж, на нього якоюсь мірою впливають заяви, які звучать в пресі, з екрана. Головне, в чому я впевнений, суддя повинен завжди керуватися двома речами — законом і своїм внутрішнім переконанням.

— Чи можна звикнути до постійного негативу, з яким доводиться стикатися під час процесу?

— До суду люди приходять з величезною кількістю негативу. Напевно, приємно працювати в РАЦС, вести шлюбну церемонію: свято, всі відчувають позитивні емоції. Суддя ж стикається зі злом, несправедливістю, на нього впливає сильна негативна енергетика учасників процесу. До цього важко звикнути. Деякі досить швидко акліматизуються, а деякі так і не можуть звикнути. Перенести негатив набагато легше в тому випадку, коли ти впевнений у справедливості ухваленого рішення.

У моїй практиці був випадок, коли я ухвалив вирок відносно одного хлопця, і його мати обсипала мене прокляттями. Через роки я знову зустрів цю жінку в суді, вона підійшла до мене й сказала: «Шкода, що ви не дали тоді йому більше: він звільнився і скоїв тяжкий злочин».

— Що найважче в професії судді?

— Взагалі, я не звик думати про труднощі. Напевно, найважче й найголовніше — впевненість у тому, що ухвалив правильне рішення. Не можна допустити, щоб невинний був покараний. Необхідно зводити ризик судової помилки до нуля.

— Коли ви зрозуміли, що ваше покликання — бути суддею? Погодилися б ви надіти мантію, якби знали про всі труднощі цієї професії?

— Зрозумів, що хочу стати юристом, у старших класах школи. Якби мав можливість зараз щось змінити у своєму житті, то не поміняв би нічого, у тому числі й професію.

— Які рецепти у вас є для того, щоб відірватися від роботи?

— Найкращий спосіб — це командні ігри. У нас у суді існують свої волейбольна і футбольна команди, ми регулярно граємо. Це прекрасний спосіб зняти напруження і переключитися. До речі, у вересні наша волейбольна команда виграла Кубок Малька. Боролися з командами МНС, СБУ, прокуратури.

— На що вам завжди не вистачає часу?

— На читання. Я завжди дуже багато читав, а тепер, на жаль, часу на це не вистачає. Читаю хіба що професійну літературу та юридичну пресу. До речі, «ЗіБ» уважаю найпрофесійнішим виданням для тих, хто працює в судовій системі.

Хотілося б, звичайно ж, більше часу приділяти спорту, але це виходить рідко.

— Ваші побажання колегам — читачам «ЗіБ».

— Хочу побажати передусім здоров’я, тому що без нього неможливо повноцінно жити і працювати. А ще хочу побажати колегам, щоб держава про них не забувала і якнайшвидше забезпечила нормальні умови роботи.