Визначаючи на власний розсуд критерії різного застосування норм права, чи не виконують суди певною мірою законодавчу функцію?
У стінах Верховної Ради відпрацьовується законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо повноважень Верховного Суду України» (№3356), яким народні депутати мають намір конкретизувати конституційні повноваження Верховного Суду. Водночас сподіваємося, що, створюючи нові загальнообов’язкові норми, законодавець установить і критерії, за якими має розпізнаватися різна практика застосування судами норм права.
Тлумачення не передбачене
Виправлення судових помилок Верховним Судом та тлумачення Конституційного Суду є найбільш ефективними процесуальними механізмами забезпечення єдності судової практики. Їхні рішення є обов’язковими орієнтирами в правозастосуванні для всіх суб’єктів права.
Запроваджуючи у 2010 році законом «Про судоустрій і статус суддів» та відповідними змінами до процесуальних кодексів допуск вищими спеціалізованими судами справ до провадження у ВС, законодавець належним чином не конкретизував правову регламентацію названих суспільних відносин. Як наслідок, утворилася певна прогалина в законодавстві.
Так, відповідно до закону про КС конституційне звернення має містити обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції або законів України і дані щодо матеріалів, на які посилається суб’єкт права на конституційне звернення (пп.4, 5 ч.2 ст.42). Підставою для конституційного звернення є наявність неоднозначного застосування положень законів судами, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на таке звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст.94).
Згідно з п.1 ч.2 ст.38 закону «Про судоустрій і статус суддів» найвищий судовий орган «переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом». Відповідні положення, якими передбачено підстави для перегляду ВС рішень, що набрали законної сили, містяться в Кримінальному процесуальному (ст.445), Господарському процесуальному (ст.11116), Цивільному процесуальному (ст.355) кодексах та Кодексі адміністративного судочинства (ст.237).
Встановивши необхідність дотримання суб’єктом права обов’язкових умов для звернення до КС та ВС, законодавець не визначив, що саме слід розуміти під «неоднозначним застосуванням положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади» — в конституційному судочинстві, та що слід розуміти під «неоднаковим застосуванням судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах» — у практиці судів загальної юрисдикції. Не маючи чіткої, однозначної відповіді на ці запитання, кожен суб’єкт правозастосування тлумачить зазначені положення на власний розсуд.
Відмінності — у «різному»
У тлумачних словниках української мови прикметник «неоднозначний», який вживається в ст.94 закону про КС, пояснюється так:
1) неоднаковий, різний, різноманітний у своєму прояві;
2) що допускає можливість різного тлумачення, розуміння чого-небудь чи підходу до чого-небудь.
Слово «неоднаковий», яке використовується в законі «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних кодексах, означає «відмінний від іншого (інших), який не збігається з іншим (іншими); різний».
Таким чином, за граматично-змістовою складовою прикметники «неоднозначний» та «неоднаковий» схожі за своєю сутністю.
Більш того, наявність судових рішень, в яких по-різному застосовується одна й та сама норма права, є обов’язковою умовою як для написання звернення до КС, так і для подання заяви до ВС. Разом з тим установлення наявності наведених підстав єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні та вищі спеціалізовані суди, відповідальні за допуск справ до провадження у ВС, бачать по-різному.
Так, в ухвалі від 22.11.2011 №58-у/2011 КС зазначив, що «під неоднозначним застосуванням судами України положень Конституції чи законів України розуміється різне застосування одних і тих же їх норм за однакових юридично значимих обставин у судових рішеннях, які набули законної сили» (аналогічні правові позиції містяться, наприклад, в ухвалах КС від 12.05.2010 №31-у/2010, від 9.10.2012 №26-у/2012, від 18.09.2013 №37-у/2013).
Отже, при доведенні неоднозначності застосування судами положень акта найвищої юридичної сили або законів України суб’єкт права на конституційне звернення повинен надати достовірні документи, які вказують на різне розуміння й застосування положень закону за однакових юридично значимих обставин. До них можна віднести, наприклад, випадки, коли суди загальної юрисдикції розглядали справи однієї категорії з однаковим чи подібним предметом позову або інші органи державної влади приймали рішення щодо одного кола питань за зверненнями певних суб’єктів.
Такі вимоги містяться і в розміщеному на офіційному веб-сайті КС інформаційно-методичному матеріалі з питань підготовки конституційних звернень.
Отже, встановлюючи факт відсутності єдності в підході судів загальної юрисдикції до застосування однієї й тієї ж норми права, КС у судових рішеннях, які порівнюються, шукає однакові юридично значущі обставини: насамперед — підстави позову, зміст позовних вимог, обсяг прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах, застосування однакових законодавчих норм для вирішення даних позовних вимог тощо.
Практика загальних судів
Вимогами до заяв про перегляд ВС судових рішень передбачено наявність різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах (ст.11118 ГПК, ст.357 ЦПК та ст.239 КАС). У кримінальному судочинстві це — неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (ст.445 КПК).
Оскільки законодавець не визначив критеріїв, за якими можна розрізнити неоднакове застосування норм права та з’ясувати, коли має місце ухвалення різних за змістом судових рішень, пленуми вищих спеціалізованих судів зробили це самі у своїх постановах. А саме в постановах:
• пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування розділу XII2 Господарського процесуального кодексу України» від 11.10.2010 №2;
• пленуму Вищого адміністративного суду «Про судову практику застосування статей 235—240 Кодексу адміністративного судочинства України» від 13.12.2010 №2;
• пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику застосування статей 353—360 Цивільного процесуального кодексу України» від 30.09.2011 №11 та «Про судову практику застосування статей 40011—40018 Кримінального процесуального кодексу України» від 23.12.2011 №15.
Так, ВГС та ВСС (цивільне судочинство) вважають, що для встановлення факту неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, у судових рішеннях, які порівнюються, обов’язково мають бути однаковими 5 умов:
• предмет позову;
• підстави позову;
• зміст позовних вимог;
• установлені судом фактичні обставини;
• матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Натомість ВАС уважає достатнім для встановлення такого факту однаковість тільки 4 умов:
• предмета позову;
• підстав позову;
• встановлених судом фактичних обставин;
• матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
Правові позиції ВАС і ВСС у цілому збігаються стосовно змісту понять: «різне тлумачення змісту і сутності правових норм», «різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними», «різне визначення предмета регулювання правових норм», «різне застосування правил аналогії права чи закону». У той же час пленум ВГС щодо цих ознак різного застосування норм права у своїй постанові нічого не говорить.
Разом з тим зауважимо, що постанови пленумів вищих спеціалізованих судів відповідно до вимог чинного законодавства мають лише рекомендаційний характер.
Конституційне право
Отже, в цілому можна зробити висновок, що на теперішній час у чинному законодавстві існує певна законодавча невизначеність у питаннях неоднозначності застосування норм права. Як відомо, заповнення законодавчих прогалин належить до виключної компетенції парламенту.
Однак життя не стоїть на місці, й суди змушені самостійно вирішувати ці питання шляхом установлення практики КС та судів загальної юрисдикції через прийняття постанов пленумів вищих спеціалізованих судів.
Така діяльність судів узгоджується зі змістом певних положень Основного Закону, які визначають правовий порядок у державі:
• в Україні визнається й діє принцип верховенства права; Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії (ст.8);
• кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55);
• правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124).
Таким чином, можемо дійти висновку, що, визначаючи важливість цілей і змісту законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів влади, Конституція закріплює обов’язок судів при розгляді конкретних справ керуватися насамперед нормами Основного Закону й не дає їм права відмовити особі в прийнятті чи розгляді її звернення у зв’язку з наявністю певної прогалини в законодавстві.
Такі прогалини є, безсумнівно, негативним явищем, але об’єктивно (особливо в час реформувань) вони є неминучими. У жодній історичній епосі, у жодній країні світу не існувало системи законодавства, яка б відображала все розмаїття життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання, а також передбачала б появу всіх можливих нових ситуацій, котрі виникають у результаті постійного розвитку суспільних відносин. Тому лише через наявність певних законодавчих прогалин робота законодавця не повинна оцінюватися негативно.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!