Голова Апеляційного суду Чернігівської області Садіг ТАГІЄВ

«Ми не маємо права застосовувати або ігнорувати закон залежно від того, хто перебуває на лаві підсудних»

Судова реформа не обмежилась і не могла обмежитись змінами на найвищому рівні. Так чи інакше вона повинна була торкнутися найвіддаленіших місцевих судів і вплинути на їх роботу. Щоб побачити своїми очима результати першого року дії закону «Про судоустрій і статус суддів», «ЗіБ» побував у гостях у голови Апеляційного суду Чернігівської області Садіга ТАГІЄВА.

«Одна така будівля, як у Ічні, перекреслює всі спроби утвердити в суспільстві довіру до людини в мантії»

— Садігу Рзайовичу, минув рік з моменту початку судової реформи. Які з нововведень найбільше вплинули на роботу судів як у позитивному, так і в негативному плані?

— Щоб зрозуміти значення реформ, потрібно зробити екскурс у минуле. Пригадайте, як тільки в нашому процесуальному законодавстві з’явилася обов’язкова фіксація процесу, відразу зникли скарги на неповноту протоколу судового засідання. Реформа 2010 р. ввела поняття електронного документообігу, і це відразу набагато полегшило роботу голови суду: тепер нас ніхто не зможе звинуватити у втручанні в розподіл справ між суддями. Це — великий плюс. Так, перший час виникали складнощі з новим програмним забезпеченням, але в міру роботи його вдосконалювали, і тепер про цю проблему ми практично не згадуємо.

Не можна не відзначити як позитив і нову процедуру добору кандидатів на суддівські посади. Її прозорість перекриває обхідні шляхи, якими раніше могли скористатися, зокрема, родичі високопоставлених чиновників.

Усе перераховане, безумовно, підвищує ступінь незалежності суддів. А зміцнюючи незалежність суддів, ми підвищуємо довіру громадян до суду в цілому.

— У будь-якій перебудові, як відомо, є плюси й мінуси. І судова реформа навряд чи стала винятком.

— Дійсно, в кожної медалі два боки. З одного боку, зі спрощенням процедури залучення судді до дисциплінарної відповідальності зійшли нанівець рішення, які можна було б віднести до розряду «рейдерських», з другого — збільшується ризик тиску на суддю.

З уведенням нової, прогресивної процедури кадрового добору з’явилась і проблема: склавши кваліфікаційні іспити, кандидати, як правило, прагнуть потрапити до судів, розташованих в обласних центрах. А хто піде працювати до інших судів?

У нас в області склали іспит 3 чи 4 людини, а вакансій — 9. Сумніваюся, що кандидат-киянин поїде в Талалаївський райсуд. Там, щоб потрапити в зал засідань, потрібно пройти через загальну кімнату, де працюють 9 чоловік, потім — через кабінет судді. Я вже не кажу про Ічню, де недавно під час процесу від стелі відвалився шматок плитки.

— Років сім тому наш тижневик активно висвітлював проблему забезпечення судів належними приміщеннями. І здавалось, що принаймні в аварійних будівлях сьогодні не працює жоден суд.

— Уявіть собі, в Чернігівській області такі суди ще залишились. У Ічні суд розташований у споруді ХIХ ст., і з 1992 р. ми не можемо закінчити зведення нової будівлі суду через відсутність коштів. Радянський проект нової будівлі 20-річної давнини морально застарілий і не відповідає не тільки європейським, а й національним стандартам.

— На Луганщині ситуація краща?

— Знаєте, коли я очолив Апеляційний суд Чернігівської області, то зібрав усіх голів місцевих судів і пообіцяв, що приїду до кожного. За півроку я об’їхав майже всі суди, починаючи з периферії, зібрав цілу теку зауважень щодо умов їх роботи. І повірте, такого стану, як у тому ж Ічнянському райсуді, на Луганщині вже давно немає. А в цьому суді — одне з найбільших навантажень!

Так, Луганська область багатша  за Чернігівську, але довіра до органів правосуддя формується з тієї миті, як громадянин переступив поріг суду. Причому будь-якого, не тільки столичного. Й одна така будівля, як у Ічні, перекреслює всі спроби утвердити в суспільстві довіру до людини в мантії.

«На місцях повинен діяти орган суддівського самоврядування»

— З якими ще проблемами зіткнулись, коли очолили суд?

— Новими для мене стали перш за все господарські проблеми. В Луганську я був заступником голови, очолював судову палату в цивільних справах. Тут же довелось з перших днів вирішувати питання забезпечення діяльності суду.

Я приїхав у Чернігів незадовго до Нового року, а з 1 січня повинна була зафункціонувати автоматизована система документообігу. Проте виявилось, що в суді немає необхідного сервера! Перші дні роботи пішли на пошуки нового сервера, але проблему вдалось вирішити.

Правда, в Чернігові не таке велике навантаження на суддів, як на Луганщині, менталітет людей інший, криміногенна обстановка спокійніша. Це зумовлено історично — тим, як формувалося населення регіонів. А в Чернігові більшість сімей пам’ятають своїх предків до сьомого-восьмого коліна. І хоча область бідна в економічному розумінні, в духовному — вона значно багатша.

— Мабуть, і в новий колектив було простіше влитись? Не виникло складнощів?

— Колектив у нас чудовий, тому ніяких складнощів не виникло. Буквально протягом місяця я знайшов з усіма спільну мову.

— Поділіться досвідом, як його знаходять?

— Тільки шляхом спілкування. Керівник повинен знати проблеми кожного, знати, чим він живе, бачити в ньому насамперед людину, а не просто виконавця. Тоді і спільну мову можна знайти швидше.

— Керувати судом апеляційної інстанції для вас не зовсім нова справа. Проте після проведення реформи повноваження голови суттєво звужені. Чи позначається це на роботі?

— Якоюсь мірою позначається. Наприклад, тепер голова суду — як районного, так і апеляційного — часто не знає, хто до нього завтра прийде в суд працювати, а хто, можливо, збирається перевестися.

Ще один недолік — відірваність від наших проблем рад суддів, які залишились тільки на центральному рівні. А хто допоможе розібратись з нашими проблемами? У мене як голови немає ніяких важелів для їх вирішення. Тому, на мій погляд, і в нас на місцях все ж таки повинен діяти якийсь орган суддівського самоврядування. Це — світова практика.

Недавно ми обговорювали можливість створення ради голів судів області. Але рада не замінить органу саме суддівського самоврядування, до якого міг би звернутись будь-який суддя, внести свої пропозиції, вказати на недоліки. І вже цей орган міг би сигналізувати в центральні ради суддів про позитиви й негативи на місцях.

Ось зараз прийшов лист із Ради суддів з пропозицією висловити думку про те, як правильно розраховувати навантаження суддів. Є, наприклад, пропозиція визначати навантаження за обсягом справ. Чи буде цей підхід об’єктивним? Очевидно, що ні. Чи можна порівняти за складністю й часом, який необхідно витратити на розгляд, справу про вбивство на кількох сторінках і справу про розкрадання, в кількох томах якого містяться бухгалтерські документи плюс визнання провини?

— До речі, в багатьох регіонах скаржаться на надмірне навантаження. Чи у вас, враховуючи спокійнішу криміногенну обстановку, судді не переобтяжені справами?

— Чому ж?! У нас своя специфіка: поряд Чорнобильська зона, і значна частина громадян мають статус потерпілих від аварії на ЧАЕС. Отже, в судах велика кількість позовів, пов’язаних із соціальними виплатами. За той час, коли соціальні спори були підсудні загальним судам, ми розглянули в апеляційному порядку 12 тис. справ! Оскільки область аграрна, дуже багато справ щодо правовідносин, пов’язаних із землею.

Що стосується кримінальних справ, то їх кількість перш за все залежить від економічної ситуації в державі: як тільки вибухнула криза, різко підвищився рівень злочинності, і, навпаки, коли в економіці все стабільно, кримінал іде на спад.

Крім того, область межує з Росією та Білоруссю, а отже, перебуває на шляху наркотрафіку. У мене на контролі всі справи, пов’язані з обігом наркотиків. Я вважаю, що ми всі, і журналісти зокрема, повинні спільно боротись з цією заразою. Це ж який удар по генофонду нації!

Друга наша біда — торгівля людьми. Це дуже важка категорія справ з погляду доказової бази. Часто молоді жінки, які потрапили в мережі торговців живим товаром, не хочуть такої популярності та відмовляються від давання свідчень. Тому в нашому суді обладнаний спеціальний зал засідань, що забезпечує допит анонімних свідків і потерпілих, котрі підпадають під захист слідства. При цьому на суддю покладається подвійне навантаження: не тільки стежити за ходом процесу, а ще й контролювати, щоб анонімний свідок не видав себе необережними висловами або відповідями на питання адвокатів.

— Такі процеси вкладаються у відведені законом строки розгляду?

— Коли я почув, що в Києві люди перебувають у слідчих ізоляторах по 4—5 років, то був шокований. Як тільки я прийшов сюди, тут же зажадав щотижневого звіту: скільки людей і який час перебувають під вартою. І сьогодні можу офіційно заявити, що в нашій області немає жодної людини, яка чекала б здійснення правосуддя понад 6 місяців. За винятком однієї справи, в якій процес триває менше року.

За тих півроку, що я тут працюю, на наших суддів не надійшло жодної скарги про затягування розгляду справ. Тому я зі спокійною душею приїжджаю в Київ на наради, де з’ясовують причини тяганини.

«Рейдерські схеми спираються на політичний фундамент»

— Ви згадали про те, що сьогодні кількість «рейдерських» справ суттєво скоротилась. Отже, такі факти все ж таки траплялись у дореформений період?

— Звичайно, що ж тут приховувати?! Не на порожньому ж місці минулого року Вища рада юстиції ініціювала звільнення стількох суддів за порушення присяги.

— Проте в голів судів раніше була можливість втрутитися й усунути суддю від розгляду певної категорії справ.

— У той період я працював головою судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Луганської області й можу запевнити, що через нас не пройшла жодна підозріла справа, в якій були елементи рейдерства. Всі такі рішення місцевих судів нами були скасовані.

Звичайно, не можна узагальнювати — говорити, що всі суди були причетні до рейдерських атак. Хоча навіть одиничні випадки виявлених корупційних схем підривають авторитет правосуддя. Подивіться, як різко знизилась довіра до судів після «справи Зварича»! Від голів дійсно залежить багато що. Але рейдерські схеми перш за все спираються на політичний фундамент. На те, як чиновники вищого рангу ставляться до закону, Конституції, судової гілки влади.

Пригадайте, як Президент Віктор Ющенко видавав укази то про звільнення судді Конституційного Суду, то про відновлення на посаді, то призначав голову суду, то звільняв його, то створював суди, то розформовував. Судова влада, авторитет правосуддя формуються десятиліттями, наповнюючись, як чаша, крапля за краплею. Достатньо одного необережного руху, щоб перевернути її. Тоді суспільство охоплює спрага — жадання справедливості.

— У вас в області політики втручаються в правосуддя?

— І натяку на це немає! Хоча в нас слухаються не менш значущі справи, ніж у столиці. Були випадки, коли до мене звертались народні депутати і доводилось пояснювати, що впливати на рішення судді я не збираюсь. Максимум — поінформую суддю, щоб не порушував строки і не давав приводу для скарг.

— Як ви ставитесь до ініціативи СБУ узаконити методи радянського ГРУ? Я маю на увазі провокацію хабара стосовно людей у мантіях.

— Згідно з європейськими принципами такого роду заходи повинні проводитись суворо в рамках закону, норми якого зрозумілі як юристові, так і обивателеві. Кожна людина повинна бути впевнена: якщо вона не здійснює ніяких протиправних дій, то в працівників СБУ не буде підстав організовувати стосовно неї провокацію хабара.

Правда, деякі керівники правоохоронних органів, як і за радянських часів, ставлять основним завданням «показову» роботу. Це коли якість діяльності оцінюється за показниками розкриваності злочинів, кількістю виявлених корупціонерів, складених протоколів тощо. Заради цих цифр вони і здійснюватимуть провокації хабара стосовно цілком порядних суддів, які потім витратять багато часу і сил, щоб відстояти своє добре ім’я.

Одначе, на мій погляд, наше суспільство ще не готове до таких заходів.

«Щоб не допускати неправедності, потрібно працювати в унісон з правоохоронними органами»

— Проте з 1 липня набрав чинності закон про протидію корупції. Суди вже долучились до цієї боротьби?

— Перший протокол, що надійшов до місцевого суду області, як у приказці, вийшов колом. Узагалі, нове законодавство про боротьбу з корупцією страшніше за Кримінальний кодекс, оскільки має тяжчі наслідки для громадянина, котрий потрапляє під його дію. Більш того, ще не вироблена практика застосування, і помилкове тлумачення може просто зламати долю людини. У перший же день набрання законом чинності ми провели зустріч із представниками прокуратури, СБУ й МВС, щоб виробити спільне розуміння тих чи інших положень закону. Завдяки таким нарадам, а також у міру напрацювання практики буде все менше складнощів із застосуванням нових норм як суддями, так і правоохоронними органами.

І нині дуже важливо, щоб за час, поки вироблятиметься єдина практика, жодну людину незаконно не притягнули до відповідальності. Так, рано чи пізно справедливість візьме гору, але віра в суд, віра в державу може бути підірвана. Як сказав Федір Достоєвський, неправедна та справа, коли проливається хоч одна сльоза дитини. А щоб не допускати неправедності, потрібно працювати в унісон з правоохоронними органами.

До речі, в такій співпраці немає нічого негожого. У Верховному суді США щоп’ятниці проводяться круглі столи за участю суддів і представників правоохоронних органів. У нас, на жаль, не скрізь налагоджені подібні регулярні зустрічі. У Чернігівській області ми за останній час, наприклад, обговорили практику притягнення до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами в нетверезому стані, застосування норм антикорупційного законодавства. Не будемо ж ми чекати, коли на наші проблеми відреагує законодавець?!

Тим більше, тільки в окремих країнах законодавчий орган працює на перспективу, і це забезпечує спокій і в судочинстві, і в суспільстві. А в нас законотворчість, як і практика застосування, нагадує мені цунамі: накрило всіх хвилею, і лише коли все закінчилось, починаємо дивитись, що ж було зроблено не так.

— Але це проблема не сьогоднішнього дня.

— Цілком правильно, ми живемо з нею всі 20 років незалежності. У радянські часи існували цілі інститути, що працювали над законами для нових правовідносин. Та й судова практика була стабільніша, що дозволяло судді спокійно працювати. Тепер же часто немає єдиної практики: одна колегія приймає одне рішення, інша в схожій справі — прямо протилежне. Чиєю думкою керуватись судді місцевого суду? Ось вам і грунт для корупції, рейдерства.

— Враховуючи, що в новоствореному Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ тільки недавно з’явився кворум для проведення пленумів, на місцях ще не скоро отримають відповіді на складні питання.

— Постанови пленуму в будь-якому випадку мають рекомендаційний характер. Але для молодих суддів вони — як лучинка в законодавчому мороці, щоб не спіткнутись. Зараз, наприклад, у ВСС збираються узагальнити практику у справах про спадкоємство. Без практики місцевих і апеляційних судів важко щось узагальнити.

Свій внесок робить і апеляційна інстанція, оскільки на нас орієнтуються місцеві суди. А якщо ми самі не знаємо, як застосовувати ту чи іншу норму (наприклад у випадку з антикорупційним законом), що робити? Чекати, що скаже вищий суд? Але чекати не дозволяють процесуальні строки. Ось і доводиться збиратись і обговорювати проблему з представниками правоохоронних органів.

«Правосуддя — це не спорт, де можна вболівати за ту чи іншу команду»

— В одному з інтерв’ю ви відзначили, що критика — це меч, який зціляє завдані ним же рани. Враховуючи, що судову систему починаючи з 2005 р. нещадно критикують, вона вже повинна була б вилікуватися.

— Так, критика допомагає викорінити недоліки. Але коли я читаю, що той чи інший суддя виніс незаконне рішення, я ставлю зустрічне запитання: а хто встановив цей факт, якщо ні апеляційна, ні касаційна інстанції не переглядали справу? Проте журналістів це не турбує, і в суспільстві формується недовіра до правосуддя в цілому. Більш того, я знаю випадок, коли галас і безпідставні звинувачення в пресі довели людину до самогубства.

Я вважаю, що судді та журналісти виконують певною мірою схожі завдання: обстоюють справедливість, законність, намагаються встановити істину. Проблема в тому, що в нас не вчать судовій журналістиці, а непрофесійні коментарі, які подаються на всю країну, спотворюють реальність. Правосуддя — це не спорт, де можна вболівати за ту чи іншу команду, і не шоу. Ми не маємо права застосовувати або ігнорувати закон залежно від того, хто перебуває на лаві підсудних.

— Чергові стріли в бік Феміди пов’язані з процесом у «справі Тимошенко». Як ви ставитесь до заяв про порушення прав підсудної, необ’єктивності суду?

— Для лідера однієї з найбільших політичних сил у країні такого роду вислови щонайменше неетичні. Ще немає рішення суду, але суспільство заздалегідь готують до того, що воно буде незаконним. На якій підставі зроблені такі висновки? Це знову ж таки говорить про культуру нашого суспільства, про його правосвідомість.

— Чи доводилось вам особисто розглядати так звані резонансні справи?

— Ні, не доводилось. Хоча нині на підході одна гучна справа про кілька вбивств, що дістала широкий резонанс в області.

До речі, ваше питання повертає до ще однієї проблеми. Судова реформа усунула дисбаланс, коли справи про незначні злочини проходили три інстанції, а про вбивства з обтяжливими обставинами — дві. Виходило, що для держави важливіше встановити істину за фактом дрібної крадіжки, ніж обгрунтованість вироку, який передбачає довічне ув’язнення. Передавши всі справи по першій інстанції до місцевих судів, законодавець начебто відновив справедливість.

Проте немає гарантії, що в місцевих судах справи про тяжкі злочини комп’ютер не розподілить молодому, тільки-но призначеному судді. Вчора ще він працював юрисконсультом, а сьогодні повинен вивчити 30 томів матеріалів про вбивство. Скільки йому знадобиться на це часу?

Я за те, щоб такі справи розглядались тільки колегіально. Інакше будуть і порушення строків, і сила-силенна помилок, які доведеться виправляти апеляційній інстанції, наново розглядаючи справи із самого початку, що економічно, процесуально не завжди вигідно з погляду збереження авторитету правосуддя.

Можливо, слід подумати про створення спеціальних окружних судів для розгляду справ про тяжкі злочини. При цьому на виїзних засіданнях: щоб не люди їхали в центр, а суд — до людей. Думаю, з часом ми до цього прийдемо. При цьому він повинен бути вкомплектований за рахунок апеляційних судів.

— Тоді окружним судам можна передати і всі «політичні» справи.

— А як визначити: «політична» справа чи ні? Я б погодився, якби ви запропонували передати таким окружним судам кримінальні справи про розкрадання в особливо великих розмірах. Раніше, наприклад, справи, де мова йшла про збитки до 10 тис. крб., розглядав районний суд, а карбованцем більше — обласний. Цей же підхід можна використовувати тепер: збитки до 100 тис. грн. — районні суди, понад — окружні. Й не важливо, хто опиниться на лаві підсудних — Юлія Володимирівна чи звичайний клерк.

Заявляти й обіцяти можна багато чого... Пам’ятаю, у 2005 р. я вважав, що почнуться дійсно демократичні реформи, про які так багато мовилось з трибун. Про реформи, включаючи судову, так 5 років і проговорили, а тепер Юлія Володимирівна скаржиться в Страсбург на несправедливий, на її думку, суд. Що заважало, маючи парламентську коаліцію, прийняти закони, які збудували б таку судову систему, яка, за її уявленням, була б справедливою?

— До речі, за якими критеріями, на вашу думку, можна визначити: справедливий суд чи ні?

— Виключно за тим, чи дотримуються принципи правосуддя. А як інакше?

Поняття справедливого суду включає доступ до правосуддя, законодавче забезпечення, дотримання конституційних принципів судочинства, виконання судових рішень. Це глобальні критерії.

— Ви стежите за процесом у «справі Тимошенко»? Він, на ваш погляд, відповідає всім цим критеріям?

— Спеціально не стежу, лише іноді читаю те, що подається в пресі. Упевнений: якби учасники процесу поводились так, як записано в КПК, навколо цього процесу не здіймався б галас. Адже відвіку відомо, хто голосніше за всіх кричить про свою невинність.

Якщо звернутись до практики застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то Європейський суд розширює вищенаведений перелік своїми прецедентами. Всі вони в комплексі й визначають, чи є суд справедливим. Наприклад, в одній зі справ суд був визнаний несправедливим на тій підставі, що в залі засідання була неналежна акустика й учасники процесу погано чули поставлені запитання.

Повірте, жоден юрист, жоден суддя ніколи зі 100-процентною впевненістю не скаже, чи був суд у конкретній справі справедливим. Для цього потрібно бути на місці скоєння злочину, бачити своїми очима, як усе відбувалось, потім спостерігати, як ведеться слідство, судовий процес, прочитати вирок і його аргументацію й тільки на підставі всіх цих відомостей давати оцінку, чи був суд справедливим.

Власне, тому і трапляються судові помилки. У тих же Сполучених Штатах, які в нас люблять наводити як зразок демократії, офіційно визнано 24 факти страти невинних людей. І це не рахуючи тих, хто відбув тривалий строк покарання, не скоївши злочину.

«Норми нового КПК перш за все повинні відповідати інтересам правосуддя»

— Один з ваших колег в інтерв’ю «ЗіБ» відзначив, що процеси на зразок «газової справи» допомагають виявити недоліки в законодавстві. Що, на ваш погляд, передусім необхідно врахувати в новому КПК?

— Перш за все потрібно детальніше прописати організаційну й технічну частини процесу. Наприклад, подібні справи, які викликають особливу увагу громадськості, преси, повинні слухатись в спеціально обладнаних залах, щоб уникнути зіткнень у ході засідань. При цьому безпосередньо в зал засідань слід допускати тільки представників сторін, а всім іншим виділити окреме приміщення, де на великих моніторах відображатиметься весь хід процесу. Причому не тільки для процесів, подібних до «справи Тимошенко». У Голландії, наприклад, у такому режимі слухають справи про вбивства, що дозволяє уникнути ексцесів між підсудним, його родичами і родичами загиблого. Тоді й суддя не відволікатиметься на наведення ладу в залі, а зможе повністю концентруватись на судовому слідстві.

Необхідно жорсткіше класти край проявам неповаги до суду. Навіщо витрачати стільки часу на дебати з підсудною? Виніс одне, друге попередження і, якщо не допомагає, видалив із залу, хай спостерігає за процесом у режимі відеотрансляції. Якщо необхідно роздрукувати протокол судового засідання за час відсутності обвинуваченої — будь ласка.

Ще один момент: постійна заміна адвокатів як спосіб затягування процесу, вимога надати новим захисникам час на ознайомлення з матеріалами справи. Можна було б винести ухвалу про надання захисників за державний рахунок, направити запит у колегію адвокатів, і надалі, хоче підсудна чи ні, захист їй забезпечений, причому на високому професійному рівні, а значить, і вимоги КПК дотримані.

У Страсбурзі розглядалась подібна справа за скаргою засудженого за кіберзлочини. Суть зводилась до такого: суддя, побачивши, що захисник не орієнтується в технічній термінології, призначив ще одного адвоката, тим самим, на думку засудженого, перевищив свої повноваження. Але Європейський суд не побачив у цьому порушення, відзначивши, що суддя вчинив на користь правосуддя.

— Ще один момент цього ж процесу: адвокат клопотав про виділення йому окремої кімнати для ознайомлення зі справою. У вас у суді є такі приміщення?

— Я прихильник того, щоб і в прокурорів, і в адвокатів було окреме приміщення, де вони могли б готуватися до процесу, знайомитись з матеріалами справи. Але знову виникає проблема: поки в нас не вистачає приміщень навіть для працівників суду. Крім того, необхідно забезпечити контроль, щоб зі справи нічого не зникло. Подібне я бачив у польських судах. У таких приміщеннях обов’язково ведеться відеоспостереження: справа повинна завжди залишатись у полі, відведеному для забезпечення зйомки. Щонайменше відхилення — й адвоката можуть притягнути до відповідальності.

Всі ці моменти слід урегулювати в новому КПК, щоб його норми перш за все відповідали інтересам правосуддя. Причому законодавцям слід брати до уваги не тільки «справу Тимошенко», а й будь-яку іншу справу, при розгляді якої були виявлені якісь процесуальні недоліки. А хто спроможний виявити такі недоліки? Звичайно ж, тільки самі суди. І якщо ми хочемо наблизити правосуддя до європейського рівня в частині законодавчого забезпечення (а це, як я відзначав, одна зі складових справедливого суду), необхідно наділити вищі суди правом законодавчої ініціативи.

— Але ж у судів є можливість унести будь-який проект через народних депутатів.

— Чому я повинен іти на уклін до народного депутата? А завтра він попросить втрутитися в якусь справу, що його цікавить, аби ця законодавча ініціатива не опинилась під сукном. Урешті-решт, суд такими пропозиціями захищатиме не свої інтереси, а інтереси держави. Нині ж ми повинні звертатись спочатку до Конституційного Суду, чекати, коли він висловить свою думку, а потім ще не відомо скільки часу — поки Верховна Рада внесе зміни до закону.

Яскравий приклад — питання про повноваження призначати голів судів. Скільки часу після рішення КС цей проект пролежав у високих кабінетах?! Тільки минулого року, після зміни влади, нарешті провели судову реформу, зокрема вирішивши спір про повноваження. І сам факт проведення реформи, ті позитиви, які я відзначив, зокрема конкурсний відбір кандидатів, уже підвищили довіру до судів. Тепер важливо не розгубити його, а підвищити, зокрема при ухваленні нового КПК. Важливо зламати наявний стереотип, що суддями стають тільки за хабарі, що будь-яку справу можна вирішити за хабар.

«Судові помилки можуть настільки сильно позначитись на долі людини, що й медицина буде безсила»

— Ви спочатку вибрали медицину, через 10 років — право. Вас не лякав цей стереотип? Що вас підштовхнуло до рішення надіти мантію?

— Я прийшов у суд у 33 роки. А починав дійсно з медицини: на відмінно закінчив Донецький медичний інститут, через рік був призначений завідувачем відділення. Але з дитинства мріяв стати юристом, а в медицину пішов тому, що дуже хворіла мама і я хотів допомогти їй одужати.

Ще в час навчання в медичному пробував здати документи на заочне відділення юридичного інституту — не прийняли. Довелось відпрацювати в медицині належні 3 роки, після чого перейшов у систему МВС як експерт і подав документи в Ростовський юридичний інститут. Але виявилось, що для вступу в такий виш потрібні рекомендації партійних органів, а хто мені їх дасть, якщо «своїм» місць не вистачало.

Урешті-решт, у 1987 р. отримав направлення по лінії МВС і зміг вступити на заочне відділення в Харківський юридичний інститут, одночасно продовжуючи працювати в правоохоронних органах експертом-криміналістом, слідчим. Після закінчення навчання був призначений суддею Рубіжанського міського суду Луганської області. Так, із запізненням, і почалась моя суддівська кар’єра.

— До якої медичної спеціальності найближче професія судді: терапевт, хірург?

— Важко сказати, але щось спільне все ж таки є. До лікаря приходять, коли виникають проблеми зі здоров’ям і людина потребує допомоги фахівця. Так само по допомогу приходять і до судді. З тією лише різницею, що лікареві, за рідкісним винятком, усі говорять «спасибі», а із суду кожен другий іде незадоволеним. Причому, навіть знаючи, що він не правий, усю провину за програш у процесі покладає на суддю.

— А де вище відчуття відповідальності?

— У судовій системі лікують душі, в медицині — частіше тіло. Судову помилку може виправити вища інстанція, а лікар може помилитись тільки раз, і це стане фатальним для пацієнта. Проте судові помилки можуть настільки сильно позначитись на долі людини, що й медицина буде безсила.

Проте якщо лікар припустився помилки, він дуже рідко несе покарання. Лікарські помилки важко довести, спрацьовує корпоративна етика. Хіба що помилка є настільки явною, що діватись просто нікуди. А суддя за одне помилкове рішення може відразу позбутись посади.

— Враховуючи ту відповідальність, яка лягає на плечі судді, і в Росії, і в нас стали замислюватись над підвищенням вікового цензу для права претендувати на суддівську мантію. Як уживається в роботу молоде покоління, яке нині поповнює місцеві суди області?

— На мій погляд, 25 років — дуже молодий вік для судді, щоб увіряти долі людей у руки вчорашнього випускника, який пропрацював тільки 2 роки. Потрібно підвищити цей ценз хоч би до 30 років. У 25 років можна знати всі закони, правильно складати процесуальні документи, мати гарну дикцію, але в цьому віці немає головного — інтуїції. А вона приходить виключно із життєвим досвідом. У цивільних справах це не так позначається, а в кримінальному процесі, щоб застосувати санкції, передбачені Кримінальним кодексом, потрібно розібратись з мотивами злочину, оцінити ступінь його тяжкості, особу підсудного, його небезпеку для суспільства. Адже статті КК допускають широкий «діапазон» покарань за один і той самий злочин.

На мій погляд, потрібно звузити «діапазон» можливих санкцій, розділивши їх за кваліфікуючими ознаками. Не можна віддавати на відкуп судді, тим більше 25-річному, долю людини.

— А що є найбільшою спокусою для людини в мантії: гроші чи влада? Ви відчуваєте у своїх руках владу над долею іншої людини?

— У мене ніколи не було таких спокус. Напевно, завдяки вихованню (це заслуга мого діда). Працюючи слідчим, я багато їздив по СІЗО, бачив умови, в яких тримають людей, тому, ставши суддею, розумів, що означає моє рішення для конкретної людини. Дуже важливо для держави, щоб засуджений не став для суспільства втраченою людиною, інакше в нього не буде іншого шляху, крім як назад на зону.

— Тобто ви — м’який суддя?

— Якоюсь мірою мене можна вважати м’яким, як ви говорите, якщо мова не йде про життя людини. Я не можу зрозуміти, якщо хтось робить замах на найцінніше, особливо якщо близькі люди піднімають один на одного руку. Знову ж таки, для судді, котрий розглядає такого роду справи, важливо мати за плечима життєвий досвід, розуміти мотиви, щоб або застосувати нижню межу санкції тієї чи іншої статті КК, або призначити максимальне покарання.

Ще важливо, крім кваліфікаційного конкурсу, зобов’язати кандидатів проходити психологічне тестування. Мова йде не про психічне здоров’я, а про риси вдачі, які дозволяють або не дозволяють бути суддею. Для цього потрібно розробити певні критерії, щоб знати, наскільки адекватно майбутній суддя зможе реагувати на різні ситуації в судовому процесі.

— Якщо ваші діти попросять поради, яку професію їм вибрати, ви порадите їм іти в судді?

— У мене двоє синів, але я не хотів би, щоб вони пішли по моїх стопах. У період становлення держави, реформування судової системи мантія стає особливо важкою — і з погляду відповідальності, і з погляду величезних нервових витрат, що підривають здоров’я судді. При цьому заробітна плата молодого судді — 3—4 тис. грн., тоді як у багатьох країнах Європи та світу — понад €2000. Слухаючи справу, суддя не повинен думати про те, як прогодувати сім’ю, де знайти кошти на лікування дитини. Ми сподіваємось, що з Нового року набудуть чинності норми закону «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими суддям буде збільшена заробітна плата, і хоч би матеріальні проблеми не будуть для молодих суддів настільки животрепетними.

— І насамкінець майже філософське запитання: яким би ви хотіли бачити українське правосуддя, скажімо, через 10 років?

— Хотів би, щоб довіра народу до судів через 10 років була десь на рівні 60%. А в цілому, якби щороку довіра до Феміди підвищувалась хоч би на 5%, я був би щасливим суддею. Сьогодні найвищий рівень довіри до судів у Норвегії — майже 90%! А в нас, дай Боже, щоб кожен четвертий опитаний сказав, що довіряє судовій системі.

Також хотілося б без страху ходити по вулицях, вести публічні дискусії як суддя у відставці й аби мене ніхто не міг звинуватити в тому, що ми не зробили всього можливого для утвердження авторитету правосуддя і незалежності судів.

 Довідка

Садіг Тагієв народився 5 вересня 1959 р. в с.Ашаги-Аїпли Таузького району Азербайджанської РСР. У 1982 р. закінчив з відзнакою Донецький медичний інститут, був направлений в м.Луганськ, де працював лікарем до 1985 р. З 1985 до 1992 р. працював у органах МВС на посадах старшого експерта-криміналіста, слідчого. Паралельно закінчив Українську державну юридичну академію в Харкові (1987—1992).

У травні 1992 р. Рада народних депутатів Луганської області обрала його народним суддею Рубіжанського міського народного суду Луганської області. У жовтні 1999 р. Верховна Рада призначила С.Тагієва суддею Луганського обласного суду безстроково.У листопаді 2001 р. його було обрано на посаду заступника голови Апеляційного суду Луганської області, голови судової палати в цивільних справах.У 2010 р. відповідно до указу Президента переведений на посаду судді Апеляційного суду Чернігівської області, а в грудні того ж року рішенням Вищої ради юстиції призначений головою цього суду .Садіг Рзайович — заслужений юрист України, кандидат юридичних наук.