Під ковпаком у Мюллера

Що привело в Качанівську колонію шефа ФБР?

Недавній візит до України шефа Федерального бюро розслідувань США пройшов у повній відповідності з канонами «лицарів плаща й кинджала», практично не залишивши слідів у пресі. Проте з часом його результати, мабуть, виявляться, головне — стежити за точками дотику, яких в України й США в юридичній площині останнім часом є немало. Втім, не варто забувати, що багато що в кримінально-правовій сфері знаходиться під ковпаком у Роберта Мюллера. Безсумнівно, голова ФБР може додати певним процесам необхідною прискорення або, навпаки, занурити в процесуальний вир.

Превентивний візит ввічливості

Говорять, що під кінець осені 2013 року Р.Мюллер залишить свою нинішню посаду. Але навіть незважаючи на це, як, утім, і на той факт, що саме він як федеральний прокурор Північного округу Каліфорнії починав у кінці минулого століття розплутувати хитросплетіння фінансових схем, які розробляли Павло Лазаренко та Юлія Тимошенко, його приїзд до України до ностальгічних відносити не варто.

Аналітики в збіги не вірять. Та й навряд чи можна вважати збігом те, що голова ФБР приїхав практично після того, як посол США відвідав «качанівську в’язницю». Ці відвідини були в прямому й переносному сенсі «камерними»: вдалося отримати підтвердження тільки того, що в ході зустрічі Джон Теффт і Ю.Тимошенко «у загальних рисах» обговорили події, що стосуються П.Лазаренка.

Нагадаємо, що в українських судах усе ще чекають юридичного врегулювання справи, пов’язаної з діяльністю «ЄЕСУ», і справи про вбивство народного депутата Євгена Щербаня, до ­організації якого можуть бути причетні Ю.Тимошенко й П.Лазаренко. Не потрібно бути юристом, щоб зрозуміти, що в обох випадках показання свідків Павла Івановича можуть мати вирішальне значення для вердиктів.

П.Лазаренко поки що перебуває в імміграційній тюрмі в Аделанто (Каліфорнія). Він був доставлений туди 1 листопада 2012 р. після того, як відбув 94 місяці у в’язниці «Термінал Айленд», оскільки після звільнення не мав ніяких легальних документів.

Імміграційна «справа Лазаренка», який ще в 1999 році звертався з проханням про надання політичного притулку в США, увірена судді Лорі Рамірез. Дотепер так і не вдалося дізнатися про те, «що ж на столі». І відповідно, в якому статусі може вийти з процесу Павло Іванович: чи то політичного біженця, чи то особи, яку піддадуть примусовій репатріації.

Немає інформації й про те, чи зверталась американська сторона до Києва, щоб наша країна якось визначила статус свого блудного сина (все-таки П.Лазаренка не позбавляли українського громадянства). І вже тим більше жодних натяків на те, що приїзд Р.Мюллера був пов’язаний з урегулюванням статусу П.Лазаренка. Це, звичайно, не рівень голови ФБР.

Утім, українсько-американські юридично-правові відносини навряд чи обмежуються тільки проблемою П.Лазаренка чи поверненням відмитих ним грошових сум. Досить пригадати про існування певних політичних документів про реституцію, підписаних між урядами України й США (хоч і підписали їх екс-генпрокурор Святослав Піскун і колишній міністр юстиції Микола Оніщук, які вже «не в обоймі»). І хоча в обвинувальному висновку в «справі Лазаренка» не було натяку на його участь у збагаченні «ЄЕСУ» й особисто Ю.Тимошенко, останніх згадують чи не на кожній сторінці все ще не завершеної справи (№1:04-cv-00789), засідання у якій проходять в окрузі Колумбія. Пасьянс виходить цікавий. З високим ступенем імовірності можна припустити, що ситуація з врегулюванням непростих фінансових відносин розглядатиметься в політико-правовій площині. А провісником цього цілком міг стати візит директора ФБР.

Угода з небіжчиком

Здавалося б, ратифікація на початку нинішнього століття Верховною Радою і Конгресом США договору про надання правової допомоги дає відповіді на багато запитань, що стосуються організації й проведення спільних розслідувань, допомоги в проведенні допитів і навіть конфіскації незаконно отриманих коштів. Водночас будь-який старшокурсник юрфаку із задоволенням розтлумачить різницю між духом і буквою будь-якого законодавчого акта.

Аналізуючи сухі офіційні рядки про візит до Києва голови ФБР, деякі коментатори припустили, що Р.Мюллер довів до відома українського керівництва, що наші американські партнери не задоволені довільним трактуванням деяких положень згаданого договору. Швидше за все, ішлося про сеанс показань свідків, що відбувся в травні цього року. Не виключено, що Вашингтон побачив у цьому щось «непристойне»: громадянина США Петра Кириченка допитують у будівлі консульства України в Сан-Франциско, тобто на території іноземної держави (якою є консульство), за відсутності американських адвокатів.

Так, процедура — справа тонка, і не виключено, що США, свого часу порушивши кримінальну справу проти П.Кириченка, котрий обдурив американський уряд при заповненні анкети для отримання грин-карти, пробачили йому цей гріх, одержавши від порушника показання свідків проти П.Лазаренка. Не виключено також, що викинули в смітник усі матеріали, зібрані агентом ФБР Браяном Ерлом. А зараз вирішили повідомити Києву про, так би мовити, темні сторони біографії свідка. Чи це не приклад вибіркового правосуддя?

Свого часу перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін у листі президентові США поскаржився, що «...група американських лобістів дов­гий час перешкоджає проведенню допитів свідків у справі про вбивство члена українського парламенту Євгена Щербаня. Мова йде про Павла Лазаренка, Петра Кириченка й Миколу Мельниченка, які зараз проживають у США й публічно заявили про свою згоду дати показання у справі». З подальшого тексту листа зрозуміло, що «Департаментом юстиції США за ініціативою деяких американських і українських політиків розроблений ретельний план з протидії й знищення справи про вбивство Є.Щербаня».

Оскільки ця інформація, як стає відомо після прочитання листа, надійшла від М.Мельниченка, можливо, не варто акцентувати увагу саме на такому трактуванні. Однак, пам’ятаючи про те, що при розгляді позову до П.Лазаренка у Федеральному суді округу Колумбія американська Феміда активно позбавляє надій потенційних претендентів на отримання фінансової компенсації, щоб Сполучені Штати не втратили ні цента із коштів, що належали Павлу Івановичу, можна припустити, що і «в справі Щербаня» є якийсь матеріальний інтерес.

Інтерес цей легко виявити в реєстрі нерухомості штату Флорида. У містечку Бока Ратон є невелика садиба, що колись належала покійному Є.Щербаню. У 2008 році Майкл Мак-Ніл, нинішній власник будинку й ділянки землі, придбав усе це в якогось Робіна Шварца за $5,25 млн. Прикметно, що попередній господар (знову-таки, згідно з документами) придбав власність у травні 2001 року в «особистого представника Є.Щербаня». Убитого, як ми пам’ятаємо, 3 листопада 1996 року! Мабуть, якщо угоду було укладено, хтось регулярно платив податки майже 5 років, що й дозволило власності мати чистий «послужний список».

Можливо, угода з небіжчиком не суперечить ні духу, ні букві американського законодавства. Можливо, навпаки — почнеш копати, і підірвеш багато засад права власності. Щоб не створювати прецеденту, краще залишити все як є. І в цьому контексті можна було б погодитися з Р.Кузьміним: США зацікавлені в тому, щоб закрити тему.

Утім, теорія першого заступника Генпрокурора може виявитися неспроможною, якщо найближчим часом стане, наприклад, відомо, що американська сторона дає згоду на допит П.Лазаренка (особистий чи дистанційний). Але не виключено, що для цього можуть знадобитися зусилля Києва. У частині видання громадянину України П.Лазаренку законного документа.

Чи можна припустити, що офіційний Київ вивчить можливості задовольнити інтереси Вашингтона? Цілком, якщо американські зустрічні пропозиції виявляться цікавими. Як прийнятний варіант можна було б назвати гарантії ФБР стосовно того, що громадянин США Юрій Ламберт припинить подавати позови проти України до американських судів. Або, наприклад, гарантії того, що американські юристи в штаті Делавер, не згодні з рішенням українських судів, які позбавили П.Лазаренка суттєвої частки його власності в рідному Дніпропетровську, зменшать обороти.

Таким чином, варто просто стежити, як розвиватимуться події далі, щоб отримати уявлення про те, що ж відбувається під ковпаком у Р.Мюллера.