Чому модель поведінки викладача може бути неприйнятною для майбутнього судді — ВП ВС

Наявність у кандидата в судді позитивного досвіду наукової, викладацької чи іншої професійної діяльності сама по собі не зумовлює висновку про його відповідність кожному з показників соціальної компетентності.

На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду, скасовуючи рішенні Касаційного адміністративного суду у справі №990/103/26, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі кандидат просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 3.03.2026 №64/ас-26 та зобов’язати комісію поновити його участь у конкурсі до Одеського апеляційного суду. Вважав, що під час співбесіди ВККС допустила істотні порушення процедури та вимог законодавства, які полягали, зокрема, у неправильному тлумаченні норм антикорупційного законодавства, наданні необґрунтованих і довільних оцінок його відповідям та поданим документам, ігноруванні наданих пояснень, а також у висловленні оціночних суджень, що не ґрунтувалися на об’єктивних даних. Зокрема, довільно перенесла на його діяльність викладача стандарти поведінки, встановлені для суддів. Кандидат уважав, що наведені ним приклади професійної діяльності, навпаки, свідчили про здатність діяти своєчасно, відповідально та в умовах обмежених ресурсів.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Зокрема, визнаючи необґрунтованими висновки ВККС щодо ефективної комунікації, ефективної взаємодії та стійкості мотивації, виходив з того, що наведені позивачем приклади професійної та наукової діяльності самі по собі достатньою мірою підтверджують сформованість відповідних компетентностей.

Однак, ВП ВС зауважила, що оцінювання соціальної компетентності кандидата на посаду судді передбачає встановлення не лише наявності у нього загальних професійних, комунікативних чи особистісних якостей, а й достатнього рівня сформованості відповідних компетентностей з урахуванням особливостей суддівської діяльності.

Комісія оцінила спосіб, в який позивач описував взаємодію з іншими особами, з огляду на вимоги, що випливають із характеру суддівської діяльності. Зокрема, наведений позивачем приклад звернення до батьків повнолітніх студентів як способу впливу на їхню поведінку розцінила як використання позапроцедурного інструменту для досягнення бажаного результату. ВККС не стверджувала, що такий спосіб взаємодії є неприйнятним або неефективним у педагогічній діяльності. Її висновок полягав у тому, що така модель поведінки не узгоджується з характером інституційної взаємодії, необхідної для здійснення суддівських повноважень.

Тож КАС, визнаючи такий висновок комісії необґрунтованим, фактично надав наведеним позивачем обставинам інше змістове значення та дійшов власного висновку про достатність цих прикладів для підтвердження відповідної компетентності, що є неприпустимим.

Також ВП ВС зауважила, що незгода кандидата з характером поставлених запитань, формулюваннями члена ВККС чи наданою ним оцінкою відповіді сама по собі не може бути доказом сформованого наперед негативного ставлення до кандидата.

Так само Велика палата не погодилася із посиланнями скаржника на неправильне, на його думку, тлумачення членом комісії положень законодавства або на згадування роз’яснення НАЗК, існування якого він заперечує. Адже це стосується передусім правильності відповідної правової оцінки чи змісту дискусії під час співбесіди. Такі обставини самі по собі не свідчать про необ`єктивність процедури оцінювання та не є достатніми для висновку про упередженість члена комісії.

Закон і Бізнес