Свої люди в Парижі

Без списку арбітрів: як ICC добирає кандидатів і чому Київ теж підходить для арбітражу

Чи можна судитися українською мовою в Парижі, а місцем арбітражу обрати Київ? Секретаріат Міжнародного арбітражного суду ICC розповів, як там призначають арбітрів і чому в реєстрі кандидатів принципово немає жодного списку.

Суд не вирішує, а адмініструє

У Національній асоціації адвокатів України відбувся вебінар «Арбітражний суд ICC: можливості для українських сторін, адвокатів та арбітрів». Модерувала дискусію адвокат, арбітр, голова Комітету з альтернативного врегулювання спорів НААУ Олена Перепелинська, а гостями стали представниці секретаріату Міжнародного арбітражного суду ICC — радник, керівник команди ICC7 Марія Почина та віце-радник цієї ж команди Олена Коч. Обидві українки працюють у штаб-квартирі суду в Парижі та безпосередньо ведуть справи з Центральної і Східної Європи.

За словами М.Почини, Міжнародна торгова палата була заснована 1919 року групою підприємців для розширення міжнародної торгівлі, а власне арбітражний суд запрацював 1923-го. Наразі його очолює перша жінка-президент Клаудія Соломон, а до складу входять 17 віце-президентів і близько 175 членів із 116 країн.

Головне, що варто розуміти сторонам, — суд не ухвалює рішень по суті спору. «Він не вирішує спори самостійно», — наголосила спікер. Натомість суд формує склад арбітражного трибуналу, контролює дотримання строків за регламентом і, що вирізняє ICC серед інших інституцій, перевіряє проєкт арбітражного рішення перед тим, як воно стає остаточним. Сам же трибунал ухвалює рішення, розглядає докази сторін і розподіляє витрати між ними.

О.Перепелинська уточнила, що для українських сторін навіть мовне питання не є перешкодою: заяву про арбітраж можна подати українською, а секретаріат — оскільки серед його співробітників є носії мови — може перевірити рішення в оригіналі, не вдаючись до перекладу. Немає обмежень і щодо місця арбітражу: за словами М.Почини, обов’язкової прив’язки до Парижа в регламенті ICC немає, і сторони з України цілком можуть обрати місцем арбітражу Київ, українське право та українську мову одночасно.

Без жодного списку

За словами О.Коч, ключова відмінність ICC від інституцій із постійними реєстрами арбітрів — принципова відсутність будь-якого списку. «Це відкриває для нас широчезні можливості визначати, шукати та залучати кращих фахівців, які підходять для конкретної справи», — пояснила вона. Сторони самі номінують арбітрів — одноосібного або трьох, якщо так передбачає контракт. Лише коли сторони не можуть домовитися, право призначення переходить до суду.

Суд користується власною базою даних, доступ до якої має виключно секретаріат, а також залучає національні комітети — бізнес-спільноти юристів, що діють у більшості юрисдикцій і підписують із ICC угоду про нерозголошення. «Ми звертаємося до номінаційного комітету тієї країни, з якої ми вважаємо, що отримуємо найкращих кандидатів», — розповіла О.Коч, навівши приклад: якщо в спорі задіяні сторони з Польщі та Румунії, а застосовне право — чеське, секретаріат може звернутися саме до українського комітету, якщо вважає, що місцеві фахівці мають найкращий досвід для цієї справи.

Другий механізм — пряме призначення судом, без залучення комітетів. Секретаріат самостійно формує перелік із 30–40 потенційних кандидатів, перевіряє їх на конфлікт інтересів, доступність і досвід, після чого передає відібраних кандидатів суду для остаточного вибору. Такий шлях застосовують, зокрема, коли стороною спору є держава чи державне підприємство або коли в потрібній юрисдикції немає національного комітету.

Серед критеріїв добору — національність (арбітр, як правило, не повинен мати те саме громадянство, що сторони чи інші члени трибуналу, хоча бувають винятки), кваліфікація за застосовним правом, галузевий досвід і рівень складності справи. «Інколи це може бути одна особа у світі, яка буде відповідати всім критеріям, тому ми будемо шукати компроміси», — визнала спікерка. За її словами, для невеликих справ секретаріат свідомо дає шанс молодим арбітрам із досвідом представництва сторін, підтримуючи їх у процесі через власну процедуру перевірки рішень.

Шлях до мантії арбітра

Українським юристам, які хочуть розвивати кар’єру арбітра ICC, О.Коч порадила насамперед професійну активність і публічність. Один із шляхів — участь в ICC Young Arbitrators Forum, безкоштовній організації для молодих практиків, яка налічує 39 тисяч учасників і регулярно проводить вебінари й офлайн-заходи як для спікерів, так і для слухачів.

Другий, ґрунтовніший варіант — дворічна програма ICC Advanced Academy для тих, хто вже має досвід представництва сторін в арбітражі й хоче спробувати себе арбітром. У межах курсу учасники зі Східної Європи проходять 5–7 багатоденних тренінгів із практикуючими арбітрами. «Це дуже гарний нетворкінг, гарні тренінги для поглиблення своїх знань», — зауважила О.Коч, додавши, що на заняттях цього року були присутні й арбітри, які вже фактично ведуть справи в ICC. Набір на цикл 2027–2028 років ще не анонсовано.

О.Перепелинська, яка сама свого часу пройшла подібну академію для Центральної та Східної Європи, підтвердила цінність формату: увесь курс тоді відпрацював одну складну справу від призначення арбітра до написання рішення, що дало змогу відчути професію зсередини та познайомитися із секретаріатом і судом.

Україна у цифрах ICC

За даними О.Коч, за останні десять років у справах ICC фігурувало 64 українські сторони, 16 із яких — державні підприємства, а самих справ із місцем арбітражу в Києві вже дві — обидві зареєстровані 2025 року й проходять без ускладнень. Українське право застосовувалося у 13 справах, п’ять із них — торік. За цей період у справах ICC як арбітри виступали 25 українських фахівців: шестеро — одноосібними арбітрами, двоє — головами трибуналу, ще 17 — коарбітрами.

Спікерка також нагадала про зміни в регламенті ICC, що набули чинності з 1 червня 2026 року: акт про повноваження (Terms of Reference) остаточно перестав бути обов’язковим, з’явилася презумпція розкриття інформації на користь сторін у разі сумнівів арбітра щодо конфлікту інтересів, а відлік строків тепер починається з першої процесуальної наради, а не з підписання акта про повноваження. Також запрацювала нова надзвичайно прискорена процедура — вона дозволяє завершити арбітраж за три місяці, але, на відміну від звичайної прискореної процедури (шість місяців), застосовується лише за прямою згодою сторін.

Окремо О.Коч звернула увагу на фінансову підтримку відбудови: ICC надає знижки на адміністративні витрати у справах, пов’язаних із відновленням України, хоча гонорари самих арбітрів залишаються незмінними. Скористатися пільгою найкраще одразу в заяві про арбітраж — тоді суд врахує це вже під час визначення авансу, хоча заявити про зв’язок спору з відбудовою можна й пізніше, звернувшись безпосередньо до секретаріату.

Закон і Бізнес