Координаторка проєкту НААУ та IBA Ганна УДОВЕНКО:

«Підтримка ментального здоров’я має стати частиною професійної культури адвокатури»

Стрес є невідʼємною складовою професії адвоката, однак останні роки додали до звичного навантаження нові ризики — від хронічного виснаження до тиску, пов’язаного із самою роботою в умовах воєнного стану. Наприкінці 2024 року НААУ та Міжнародна асоціація юристів (IBA) започаткували проєкт підтримки ментального здоров’я адвокатів. Про те, що за цей час змінилося у ставленні професійної спільноти до психологічної допомоги, які формати виявилися затребуваними та якою має бути системна підтримка, «ЗіБ» розпитав координаторку проєкту Ганну УДОВЕНКО.

«Сама професія передбачає підвищене психологічне навантаження»

– Ганно, ментальне здоров’я людини часто сприймають як її особисту справу. Але напевно існує якась межа, після якої психологічний стан уже стає професійним питанням і може впливати на якість роботи. Де ця межа в адвоката? 

— В адвокатській діяльності майже немає «нейтральних» рішень. Адвокат постійно працює в умовах конфліктів, дефіциту часу, високої відповідальності за наслідки своїх дій і сильної емоційної залученості клієнта. Тут критично важливо зберігати здатність спокійно аналізувати ситуацію, бачити ризики, не пропускати деталі й не приймати рішення під впливом власного напруження чи виснаження.

Це передусім проявляється у спілкуванні з клієнтами. Адвокат має почути людину, але водночас відокремити факти від емоцій, пояснити реальні перспективи справи, іноді сказати неприємні речі й при цьому не втратити професійну дистанцію. Тому коли через тривалий стрес або перевтому стає складніше концентруватися, зважувати рішення чи спокійно вести таку розмову, це вже створює професійні ризики. Мабуть, десь тут і знаходиться межа, про яку ви запитуєте.

І в цьому аспекті ментальне здоров’я є однією з необхідних умов якісної правничої допомоги. Знання, досвід і професійна етика дають адвокату інструменти, а психологічний стан визначає, наскільки повноцінно він може ними користуватися і виконувати обов’язки, покладені на нього законом. А значення якості правничої допомоги виходить далеко за межі конкретних договірних відносин чи внутрішніх питань професії. Бо, нагадаю, право кожного на професійну правничу допомогу прямо закріплене в Конституції України.

— Отже, адвокатська професія навіть у мирний час пов’язана з високим рівнем стресу. Що змінилося за останні роки: з якими психологічними навантаженнями адвокати сьогодні стикаються найчастіше?

— Так, високий професійний стрес виник не з війною. Зростання кількості погроз, переслідувань, нападів на адвокатів та втручань в їхню професійну діяльність стало однією з причин підготовки Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката, яку Україна підписала 9 березня 2026 року. В документах Ради Європи серед таких ризиків прямо називаються тиск через професійну діяльність, втручання у конфіденційне спілкування з клієнтом, обшуки, стеження, ототожнення адвоката з клієнтом… Тобто ще до нинішніх українських реалій було зрозуміло: сама професія передбачає підвищене психологічне навантаження.

В умовах війни до цього додалися два види навантаження. Перший — спільний для всіх: повітряні тривоги, ракетні удари, порушений сон, тривала невизначеність. Другий — суто професійний. Адвокат може представляти людину у суспільно чутливій справі, наприклад захищаючи обвинуваченого у воєнному злочині, й сам стати об’єктом публічної агресії або бути фактично ототожненим із позицією клієнта.

Національна асоціація адвокатів України фіксувала випадки, коли адвокатам повідомляли про підозру у справах їхніх клієнтів. А голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова звертала увагу, що страх переслідувань може змушувати адвокатів відмовлятися від захисту у резонансних справах.

І подібних випадків чимало. НААУ постійно повідомляє про недопуск адвокатів до клієнтів у ТЦК, залякування, вручення повісток під час виконання професійних обов’язків, а також про фізичне насильство. Були зафіксовані випадки, коли адвоката під час роботи в ТЦК побили й завдали перелому ноги, а в іншому випадку адвоката затримали під час виконання професійних обов’язків, побили та мобілізували попри чинну відстрочку. На ці проблеми звертав увагу вже й омбудсман, вимагаючи принципової реакції державних органів.

Очевидно, що в таких умовах покладатися лише на особистий ресурс кожного адвоката недостатньо. Потрібні сталі й системні механізми, які допомагають вчасно відновлювати цей ресурс і не доводити ситуацію до виснаження чи професійного вигорання. Саме тому ми разом із IBA запустили проєкт з підтримки ментального здоров’я адвокатів.

«Потреба в такій допомозі існує, але на рішення значною мірою впливають і фінансові умови»

— Отже він триває вже майже два роки. Наскільки те, що ви побачили під час реалізації проєкту, збіглося з початковими уявленнями?

— На старті ми виходили з досить конкретних потреб, які тоді вже були помітні в адвокатському середовищі. Це виснаження, тривога, панічні стани, наслідки тривалого стресу. Окремо ми бачили групи, яким було особливо складно: адвокатки, що поєднували практику з додатковим навантаженням у сім’ї, молоді колеги, які втрачали відчуття професійної перспективи, адвокати з регіонів, що перебувають під постійними обстрілами. Тому проєкт від початку мав два практичні формати: індивідуальні психотерапевтичні сесії та регулярні психоедукаційні заходи.

До речі, під час проведення таких заходів виявилося, що запит ширший за подолання гострих кризових станів. Адвокатів цікавили також прикладні речі: як відрізнити втому від виснаження, коли звертатися до психолога, як відновлюватися після стресу, працювати з тривожністю, конфліктами, перфекціонізмом, перевантаженням. Тобто мова пішла вже про щоденну професійну гігієну. І це добре видно із тематики вебінарів, які ми проводимо регулярно.

Що стосується індивідуальної допомоги, то в межах проєкту адвокати можуть отримати сертифікат, який покриває вартість консультацій спеціаліста. Кожен адвокат самостійно обирає для себе психолога чи психотерапевта на платформі Rozmova. Для нас важливо, що всі спеціалісти, які допущені до роботи на платформі, мають відповідні освітні сертифікати та проходять перевірку документів — так ми впевнені в якості послуг, які отримують наші колеги.

Спочатку номінал сертифіката становив 1000 гривень, а згодом його збільшили до 4000, щоб адвокати могли оплатити хоча б кілька сесій і зрозуміти — чи підходить для них робота з певним спеціалістом, чи ні. Після цього лише за два тижні ми отримали близько 30 звернень. Тоді ми зрозуміли, що потреба в такій допомозі дійсно існує, але на рішення звернутися значною мірою впливають і фінансові умови її отримання.

Тому я б сказала, що початкове розуміння проблеми підтвердилося, але сам проєкт поступово став ширшим.

— Як ви обираєте теми для психоедукаційних заходів? Це наперед сформована програма чи порядок денний змінюється залежно від того, з якими проблемами приходять самі адвокати?

— За цей час у межах проєкту ми говорили про тривожність, сон і відпочинок, конфлікти, емоційний інтелект, трудоголізм і перфекціонізм, відновлення після стресу, травматичний досвід, комунікацію з військовими та ветеранами, медитацію, психологічне виснаження. Теми досить різні, але всі вони мають практичний зв’язок із тим, як адвокат працює, приймає рішення, спілкується з клієнтом і відновлюється.

Порядок денний наших заходів формується відповідно до запитів самих адвокатів. Після кожного заходу в адвокатів є можливість заповнити спеціальну форму, де вони залишають відгуки за результатом прослуханого вебінару, ставлять запитання, а також зазначають побажання щодо наступних тем, які їх цікавлять.

Після цього я разом з нашими партнерами з платформи Rozmova підбираємо спікера, який найкраще відповідає поставленому запиту. Головний критерій — практичний досвід саме в тій сфері, якій присвячено захід, а не лише формальний статус. План заходів ми завжди розробляємо на місяць уперед.

«Людина сама вирішує, з чим вона працюватиме з психологом»

— Прослухати вебінар — одне, реально змінити професійні звички — інше. За якими ознаками ви розумієте, що такі заходи працюють? Що сьогодні можна назвати результатом проєкту?

— Я згодна: питання в тому, чи переходить інтерес до теми в практичну дію. Один рівень — людина приходить на вебінар і отримує інформацію. Інший — починає розпізнавати власний стан, користуватися певними техніками, змінювати робочі звички або звертається по індивідуальну допомогу. Саме такі речі можна вважати ознаками того, що проєкт працює.

Станом на сьогодні, в межах проєкту було проведено 43 вебінари, вони відбуваються раз на два тижні. Поряд із якісними відгуками після кожного заходу ми відстежуємо й кількісні показники: кількість зареєстрованих та фактичних учасників, частку тих, хто залишається до завершення заходу, а також статистику переглядів записів після події.

Показово, що багато вебінарів набирають основну частину переглядів уже після заходу, тобто запис працює як самостійний освітній ресурс. Записи заходів, які ми проводимо зберігаються на YouTube  каналі НААУ, а також в архіві нашої спеціальної платформи. Це допомагає адвокатам повторно переглянути вебінар, який їх зацікавив, а також пропрацювати практики, з якими діляться спеціалісти, у зручний для них час.

Також після кожного заходу доповідачі готують статті на теми проведених вебінарів, які розміщуються на платформі проєкту. Ми це робимо для того, щоб кожен міг обрати зручний для себе формат роботи з інформацією.

Тому на сьогодні я б назвала результатом передусім те, що підтримка ментального здоров’я стала для адвокатів доступною в багатьох форматах, кожен з яких має реальний попит.

— Індивідуальна психологічна допомога очевидно є значно чутливішим форматом, ніж відкритий вебінар. Чи залишається для українських адвокатів бар’єр: «я маю сам упоратися»?

— Схоже, що такий бар’єр дійсно залишається. Для адвоката взагалі характерна установка на контроль: ти маєш тримати ситуацію, давати відповіді, витримувати навантаження і бути опорою для клієнта. І через це звернення по психологічну допомогу може сприйматися як визнання власної слабкості. Хоча на практиці йдеться радше про своєчасне відновлення ресурсу.

Тому ми врахували це під час побудови механізму індивідуальної допомоги. В межах проєкту адвокату не потрібно пояснювати НААУ свої особисті обставини, описувати проблему чи доводити, чому йому потрібна консультація. Для отримання сертифіката фактично перевіряється лише наявність адвокатського статусу. Це принципова річ: людина сама вирішує, з чим вона працюватиме з психологом, а професійна організація лише забезпечує доступ до такої можливості.

І досвід проєкту показав, що попит на цей формат є. Якщо ж допомога є достатньо доступною (і при цьому не вимагає від людини розкривати обставини), то бар’єр помітно знижується. Така повага до приватності, на мою думку, тут не менш важлива, ніж сам фінансовий інструмент підтримки.

«Турбота про себе — не відступ від професійного обов'язку, а його передумова»

— Чи можна сказати, що ставлення професійної спільноти до теми ментального здоров’я змінюється, що сьогодні адвокати дозволяють собі обговорювати проблеми?

— Так, ця зміна помітна, і вона відбулася за досить короткий час. Ще кілька років тому тема психологічного стану в адвокатському середовищі майже не звучала публічно: втома, вигорання чи тривога сприймалися як особиста справа, про яку не говорять із колегами, а тим більше на професійних заходах. Професія традиційно вимагала образу людини, яка витримує будь-яке навантаження без видимих наслідків. Сьогодні спосіб говорити про це змінився: адвокати дедалі частіше самі запитують про можливість отримати сертифікат, а також активніше беруть участь у заходах.

Причина, на мою думку, в тому, що спільнота усвідомила простий взаємозв'язок. Адвокат працює для клієнта, і якість цієї роботи безпосередньо залежить від його власного стану: здатності зберігати концентрацію, тримати позицію під тиском, ухвалювати виважені рішення в умовах невизначеності.

В обставинах постійного навантаження й війни цей стан у багатьох колег є складним, і заперечувати це означало б ігнорувати реальність. Тому дедалі більше адвокатів розуміють, що турбота про себе — не відступ від професійного обов'язку, а його передумова: спочатку потрібно подбати про власний ресурс, щоб бути спроможним ефективно захищати іншого.

Вміння почути себе, вчасно розпізнати межу й звернутися за підтримкою я вважаю не проявом слабкості, а ознакою професійної зрілості та сили. Спільнота, яка дозволяє собі про це говорити, стає стійкішою, і ця зміна є однією з найважливіших за останні роки. Саме тому робота над цим проєктом є для мене такою важливою.

— Якщо виходити з того, що психологічна стійкість впливає на професійну ефективність адвоката, яким має бути наступний крок?

— Думаю, наступний крок якраз у тому, щоб перестати сприймати ці механізми як тимчасову відповідь на кризу. Війна різко збільшила навантаження, але потреба в таких інструментах нікуди не зникне й у повоєнний період.

І на моє переконання, підтримка ментального здоров’я має стати частиною професійної культури адвокатури: регулярна психоосвіта, доступ до індивідуальної допомоги, робота з профілактикою вигорання, навичками відновлення, професійними межами. Важливо, щоб адвокат звертався до цих інструментів не тоді, коли вже повністю виснажений, а заздалегідь.

Сам проєкт НААУ та IBA вже довів свою ефективність. Тому логічним продовженням сьогодні я бачу розширення тем, залучення фахівців, удосконалення індивідуальних форматів, аналіз зворотного зв’язку від адвокатів. І тут співпраця з IBA може бути важливою саме як довгострокове партнерство — для обміну практиками, підтримки нових форматів.

Показово, що інтерес до цього проєкту вийшов за межі України. Дедалі більше іноземних адвокатур звертаються до нас із проханням розповісти про нього докладніше, і я регулярно роблю це під час міжнародних зустрічей - зокрема в межах співпраці з CCBE. Колег цікавлять не лише сама ідея, а й практичні деталі: як побудовано формати, як поєднуються практична та освітня частина, як забирається зворотний зв'язок, як залучаються фахівці й як забезпечується конфіденційність учасників. Багато з них прямо говорять, що хотіли б перенести окремі елементи в свої програми, і ми вже обговорюємо спільні заходи.

Певною мірою це закономірно. Українська адвокатура сьогодні працює в умовах, з якими європейські колеги не стикалися десятиліттями, і рішення, які ми змушені були знайти для збереження працездатності професії у воєнний час, виявляються актуальними й для них: навантаження, вигорання та тривожність є спільними проблемами, просто в нас вони проявилися гостріше й раніше. Тому досвід, напрацьований у складних обставинах, стає внеском України в європейську професійну спільноту, а не лише інструментом для внутрішнього використання. Для мене це підтвердження того, що проєкт має цінність, яка виходить за межі однієї юрисдикції.

Наступний етап може полягати у переході від окремого проєкту до сталої системи підтримки. Тобто щоб психоосвіта, індивідуальна допомога, профілактика вигорання та робота з професійними межами існували як постійно доступні інструменти для адвокатів. І ще один логічний крок — поступово інтегрувати цю тему в систему професійного навчання адвокатів, щоб ментальне здоров’я сприймалося як складова професійної компетентності.

Закон і Бізнес