Доброчесність за домовленістю

Чому ГРД перетворилась на закритий клуб і як цьому протидіяти?

Чергове засідання Тимчасової слідчої комісії ВР не лише поставило під сумнів культуру публічного діалогу, а й зачепило питання масштабу та характеру впливу окремої громадської організації на добір суддів. Чи не перетворилася громадська рада доброчесності з інструмента громадського контролю на механізм неформального узгодження кадрових рішень ВККС?

Симптоми перекосу

Під час засідання ТСК з питань розслідування можливих корупційних правопорушень у правоохоронних органах та судах, яке відбулося 9 грудня, поведінка керівника ГО «Фундація «DEJURE» Михайла Жернакова стала промовистою ілюстрацією того, як він сприймає власний статус та роль у процесах судової реформи.

Кожен бажаючий, переглянувши перебіг засідання, може переконатися, яку манеру спілкування обрав запрошений М.Жернаков. Та у стороннього спостерігача створювалося враження, що посада керівника цієї ГО та кошти донорів надають йому право поводитися саме так. При цьому на тон і форму висловлювань не впливали навіть присутність на засіданні ТСК представників іноземних посольств: у зверненнях до членів комісії він фактично не стримував себе жодним чином, демонструючи доволі показовий цинізм.

Причому це почалося вже на етапі підписання розписки М.Жернаковим як свідком про попередження про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень Але він навідріз відмовився від цього, ймовірно, аби не обтяжувати себе таким зобов’язанням.

Витоки такої поведінки очільника ГО неважко побачити із одкровень самих членів ГРД третього складу, викладених у серпні цього року в публікації в «УП». Масштаб впливу головного судового активіста на формування ГРД, за словами його колег, характеризується хоча б тим, що він розставляв позначки, за кого належить голосувати.

Неформальні квоти

Питання легітимності та доброчесності нинішнього складу ГРД, а також реального характеру її взаємодії з ВККС належить до предмета безпосереднього розгляду ТСК. Саме ця комісія, в тому числі на підставі матеріалів, зібраних експертною групою, має дати політико-правову оцінку тим практикам, які фактично склалися у сфері добору суддів.

Тому пояснення М.Жернакова, надані під час його допиту на засіданні ТСК, заслуговують на особливу увагу. З його слів випливає, що між ГРД та ВККС існували домовленості щодо певної кількості осіб, які мають бути призначені на посади суддів. Про факт такої домовленості та навіть про конкретні «кількісні параметри» можна дізнатися із відеозапису засідання.

Ця інформація, підтверджена Жернаковим, має принципове значення для оцінки як діяльності ГРД, так і ВККС. По суті йдеться про існування неформальної квоти чи «списків узгоджених кандидатів», що прямо суперечить конституційним принципам незалежності судової влади, рівності кандидатів та прозорості процедур добору.

За таких обставин ТСК, вочевидь, має проаналізувати відеозапис відповідного засідання та з’ясувати, чи мали місце будь-які письмові або усні «джентльменські угоди» між представниками ГРД, ГО «Фундація «DEJURE» та членами ВККС щодо підтримки конкретних кандидатів. У разі підтвердження таких домовленостей ця практика має бути кваліфікована як втручання в діяльність органу суддівського врядування та створення корупційних ризиків у процесі формування суддівського корпусу. Адже вона є несумісною з конституційним принципом незалежності судової влади й перетворює механізм оцінювання доброчесності з інструмента громадського контролю на інструмент кулуарного розподілу посад.

Саме це питання ТСК має або чітко спростувати, або так само чітко зафіксувати у своєму підсумковому звіті з відповідними рекомендаціями — як щодо змін до законодавства, так і, за потреби, щодо реагування з боку правоохоронних органів.

Що залишилося за кадром

На всі ці ризики варто дивитися крізь призму засідання експертної групи при ТСК, що відбулося 5 грудня. Як повідомляв «ЗіБ», там дискусія стосувалася передусім технічних параметрів моделі ГРД – кола громадських організацій, вікового цензу, кількості представників, вимоги щодо грантового фінансування. Водночас низка принципових питань так і залишилася поза обговоренням.

По-перше, переосмислення потребує сам критерій доброчесності. Експертами наразі не запропоновано відповідь на ключове питання: де проходить межа між законною перевіркою доброчесності судді та перетворенням цього критерію на політичний чи ідеологічний фільтр для «неугодних» суддів. Без чіткого матеріального наповнення доброчесності будь-який інститут її оцінювання (у тому числі ГРД) неминуче балансує між правовою процедурою і політичним інструментом.

По-друге, відсутній аналіз альтернативних форм участі суспільства у формуванні та роботі органів громадського контролю. Експерти виходять з презумпції збереження ГРД в її нинішній конфігурації. Однак, саме така конфігурація містить очевидні ризики монополізації впливу й репрезентативних викривлень. Поза дискусією залишаються можливі моделі ширшого залучення громадськості — через інші інституції, професійні спільноти, регіональні механізми, участь сторін судового процесу тощо.

По-третє, наявні пропозиції не містять вимог до доброчесності самих членів ГРД. Вочевидь, тим самим законом мають бути прямо встановлені критерії доброчесності та професійної репутації членів ГРД, процедури їхньої перевірки (включно з перевіркою конфлікту інтересів та джерел фінансування) і чіткі правові наслідки невідповідності цим критеріям — від дисциплінарних механізмів до дострокового припинення повноважень. Без цього інституція, покликана оцінювати доброчесність інших, залишається сама поза рамками належного контролю.

Зона ризиків

Що побачили експерти, так це те, що нинішня модель формування ГРД та практичні форми її діяльності перебувають у зоні підвищених корупційних ризиків. Йдеться насамперед про опосередкований вплив на ГРД через фінансування з боку ГО «Фундація «DEJURE» та привілейоване становище окремих її представників у складі ради. Така конфігурація створює можливість вибіркового використання інструментів ГРД: з одного боку — для фактичного «прикриття» недоброчесних суддів шляхом невинесення або пом’якшення негативних висновків, з іншого — для цілеспрямованого переслідування окремих суддів через ініціювання та підтримку негативних висновків і медійних кампаній.

У результаті інститут, покликаний забезпечувати неупереджений громадський контроль за доброчесністю, опиняється під ризиком перетворення на інструмент селективного впливу на судову систему в інтересах вузького кола акторів.

Ще одним принципово важливим аспектом, який не отримав належної оцінки, є сам процес обрання (призначення) членів ГРД. Формування нинішнього складу ради відбувалося у вузькому колі взаємопов’язаних між собою громадських організацій, які, за наявною інформацією, попередньо домовлялися про підтримку «своїх» кандидатів. Фактично вибори мали характер закритої внутрішньої процедури, а не відкритого конкурсу для всього громадянського суспільства.

І вплив ГО став додатковим чинником корупційних ризиків. Частина керівників громадських організацій, що брали участь у формуванні складу ГРД, були не просто партнерами фундації, а входили до її керівних органів — правління чи наглядових рад.

За таких обставин нинішній склад ГРД навряд чи може вважатися дійсно незалежним, оскільки формувався в умовах конфлікту інтересів та залежності від однієї впливової структури.

Можливий вихід із ситуації — розформування цього складу ГРД і обрання нового на зовсім інших засадах: через прозору, конкурентну й відкриту процедуру, яка забезпечить реальну репрезентативність усього громадянського суспільства, а не лише обмеженого кола громадських організацій.

Закон і Бізнес