Т.в.о. голови ВКДКА Андрій МІСЯЦЬ:

«Кваліфікаційний і дисциплінарний напрями визначають особливий статус інституту адвокатури»

Система кваліфікаційно-дисциплінарних органів адвокатури — одна з ключових складових адвокатського самоврядування, що забезпечує допуск до професії, її високі етичні стандарти та незалежність. Напередодні тринадцятої річниці створення Національної асоціації адвокатів України «ЗіБ» поспілкувався із т.в.о. голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Андрієм МІСЯЦЕМ про місце і роль цієї системи у формуванні особливого статусу інституту адвокатури, про сучасні виклики, а також про європейський вимір діяльності органів.

«Після реформи адвокатура набула рис повноцінного правового інституту»

— Андрію Петровичу, до 2012 року в Україні також діяла система кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, рішення яких переглядала Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. Що відтоді змінилося по суті?

— Якщо коротко, то змінилося все. До 2012 року ми фактично мали таку модель, де адвокатура не була повноцінним самоврядним інститутом. Нагадаю, що Вища кваліфікаційна комісія адвокатури діяла при Кабінеті Міністрів, а до її складу входили представники Міністерства юстиції, Верховного Суду, громадських організацій. Тобто, адвокатуру тоді не можна було назвати незалежною — вона перебувала під адміністративним наглядом.

Після ухвалення нового закону ситуація змінилася принципово. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури стали органами самоврядування. І регіональні КДКА, і вища комісія формуються самими адвокатами. ВКДКА підзвітна лише з’їзду адвокатів України та Раді адвокатів України. Це означає, що рішення про допуск до професії, дисциплінарну відповідальність приймаються виключно адвокатами — без втручання міністерств чи будь-яких зовнішніх органів.

Можна стверджувати, що якщо раніше адвокатура існувала радше як певна професійна спільнота, то після реформи вона набула рис повноцінного правового інституту. Ми перейшли від моделі «державного контролю» до моделі внутрішньої саморегуляції, яка притаманна європейським правовим системам. І цей перехід був не просто організаційним — він став підтвердженням конституційної незалежності.

І за ці 13 років ми пройшли шлях від створення системи до її змістовного наповнення. Сьогодні комісії мають усталені кваліфікаційні процедури і дисциплінарну практику, сформовану методологію. А ВКДКА виконує роль гаранта єдності стандартів професії по всій країні. Це вже не просто сукупність комісій, а інституція, що уособлює зрілість адвокатського самоврядування.

«НААУ є не громадським об’єднанням, а конституційним інститутом»

— Схоже, що не всі поділяють думку про успішність реформованої моделі. У Конституційному Суді зараз перевіряють законодавчий припис щодо обов’язкового членства адвокатів у Національній асоціації адвокатів України. Як ви ставитися до цього питання?

— Воно, справді, чутливе, але водночас дуже показове. На мій погляд, це своєрідний тест на зрілість нашої правової системи. Адже йдеться не стільки про членство, скільки про розуміння природи адвокатури. НААУ є не громадським об’єднанням, а конституційним інститутом системи правосуддя, покликаним забезпечувати конституційні права на захист і професійну правничу допомогу.

Дійсно, за законом усі, хто отримав свідоцтво і склав присягу, автоматично стають членами Національної асоціації адвокатів України. Але ж треба розуміти, що це не добровільне об’єднання за інтересами, а єдина професійна організація, через яку держава забезпечує реалізацію публічних функцій, закріплених у Конституції, і яка водночас забезпечує кваліфікацію, відповідальність і захист гарантій професії.

Тож логіка ст.36 Конституції про свободу об’єднання, на яку посилається автор конституційної скарги, тут просто не застосовується. Йдеться не про обмеження прав, а про гарантію незалежності адвокатури — її здатність самостійно встановлювати й підтримувати високі стандарти професії.

Що стосується єдиного членства, то воно якраз і забезпечує цілісність системи: однакові правила, процедури й гарантії для всіх адвокатів. В тому числі у питаннях доступу до професії, етики і відповідальності. І наша щоденна робота — найкраще підтвердження того, що адвокатура може самостійно реалізовувати це без будь-якого зовнішнього втручання.

— Між іншим, нещодавно у Верховній Раді дискутували навколо питання офіційного перекладу Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката. Й однією з ключових ознак відмежування адвокатів від інших юристів називалася кваліфікація та дозвіл на здійснення професійної діяльності. Як ви розумієте цю проблему?

— Дискусія виникла навколо перекладу ключового терміна lawyer у конвенції Ради Європи. І вона вийшла далеко за межі лінгвістики. Адже в різних країнах під поняттям lawyer можуть розуміти юриста загалом, але в логіці конвенції, як ви слушно підмітили, йдеться саме про особу, допущену до здійснення професійної правничої діяльності, тобто адвоката.

Бо адвокат — це не просто юрист, а фахівець, який пройшов офіційну процедуру кваліфікації і має право на практику. Ця процедура включає кваліфікаційний іспит, стажування, складання присяги й отримання свідоцтва. І усе це — не прояв державного контролю, а внутрішній механізм професії, який перевіряє не лише знання, а й готовність дотримуватися етики, незалежності та стандартів поведінки.

Якщо подивитись на норми українського закону, то вони побудовані саме в дусі європейських стандартів: допуск до іспиту здійснює кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, перевіряючи відповідність вимогам, іспит охоплює знання права, історії адвокатури й етики, після чого йде стажування і присяга. Це по суті механізм кваліфікації, який підтверджує особливий статус адвоката.

І от тому, коли ми говоримо про переклад конвенції, важливо розуміти, що вона не стосується всіх, хто має юридичну освіту. Вона стосується лише тих, хто отримав офіційний допуск і несе дисциплінарну відповідальність перед професійною спільнотою. І українська система повністю відповідає цій логіці.

«Сьогодні дисциплінарна система адвокатури стала дзеркалом її зрілості»

— Чи змінилася філософія дисциплінарної практики, як на неї вплинула війна?

— Якщо порівнювати з періодом, коли створювалася сучасна система адвокатського самоврядування, то дисциплінарна практика сьогодні набуває нових аспектів. Ми пройшли шлях від підходу, коли головним було довести сам факт порушення, до усвідомлення, що дисциплінарна юрисдикція — це механізм розвитку і саморегуляції професії. У центрі цієї системи тепер стоїть не покарання, а довіра — як усередині спільноти, так і з боку суспільства.

Можу стверджувати, що дисциплінарна практика стала значно більш аналітичною. Ми системно узагальнюємо рішення регіональних КДКА, аналізуємо типові помилки, проводимо порівняння підходів. Це дозволяє не лише забезпечувати єдність рішень, а й виробляти орієнтири поведінки для адвокатів у складних або нових ситуаціях. Такі узагальнення часто стають матеріалом для навчання та внутрішніх семінарів, бо мета ВКДКА — не тільки реагувати на порушення, а й запобігати їм через підвищення професійної культури. Також на узагальнення посилаються як сторони дисциплінарних проваджень, коли обґрунтовують свою позицію, так і суди, куди оскаржуються наші рішення.

Думаю, що переважна більшість рішень ВКДКА сьогодні має профілактичний або роз’яснювальний ефект: адвокати отримують аргументовану позицію, чому певні дії сумісні або несумісні з етичними принципами.

Окрема тема — судовий перегляд рішень. Ми завжди визнавали, що право на оскарження є важливим елементом гарантій адвоката. Але тут слід пам’ятати, що дисциплінарна юрисдикція адвокатури — це внутрішня, самоврядна сфера, і вона не замінюється судовими процедурами. Суд контролює дотримання лише форми (правильність процедур), а не зміст професійної етики. Це принципова межа, яка дозволяє зберегти самостійність.

Що стосується повномасштабного вторгнення, то воно безперечно вплинуло на зміст питань, які розглядаються у КДКА. З’явилися нові ситуації, яких не було раніше: представництво військовослужбовців, публічні висловлювання щодо воєнних подій. Ми уважно ставимося до кожного випадку, бо потрібно зберегти баланс між гарантіями діяльності адвокатів і вимогами етики. Умови війни не можуть бути виправданням для порушення присяги чи Правил адвокатської етики, водночас вони вимагають розуміння і людяності в оцінках.

Я б сказав, що сьогодні дисциплінарна система адвокатури стала дзеркалом її зрілості. Вона показує, наскільки ми здатні визнавати відповідальність професії, водночас залишаючись незалежними і відкритими до самокритики.

— У листопаді адвокатура відзначає 13-ту річницю створення Національної асоціації адвокатів України. Як ви оцінюєте цей етап розвитку і яку роль у становленні незалежної професії відіграла система кваліфікаційно-дисциплінарних органів?

— Для мене ця дата — не просто річниця організації, а підтвердження того, що адвокатура в Україні остаточно утвердилася як незалежний інститут правової держави. Ми пройшли шлях від професійної спільноти без реальної автономії до системи, яка має власні правила, культуру й відповідальність.

Очевидно, що саме кваліфікаційний і дисциплінарний напрями визначають особливий статус інституту адвокатури. Вони забезпечують професії внутрішній механізм добору, оцінки та контролю, коли рішення про допуск до діяльності, дотримання етики чи дисципліну приймаються самими адвокатами. Це й є головна ознака зрілої саморегульованої професії.

Якщо говорити про роль ВКДКА, то вона полягає у підтримці єдності цих стандартів по всій країні. Сьогодні ми маємо усталену практику, зрозумілі процедури, прозорі рішення. Це саме те, що формує довіру — і всередині професії, і з боку держави.

Тринадцять років тому адвокатура взяла на себе відповідальність за власний розвиток. Сьогодні це вже повноцінна європейська модель — із кваліфікацією, етикою та дисципліною як єдиною системою гарантій незалежності. І це, без перебільшення, головне досягнення, яким може пишатися вся спільнота.

Закон і Бізнес