Насильно батьком не будеш

Чи може мати вимагати від батька брати участь у вихованні дитини?

Розлучені батьки нерідко не можуть дійти згоди у питаннях виховання спільних дітей. Та спірними можуть бути не лише способи участі у вихованні дитини, а й необхідність самої участі у житті дитини як такої.

Різновекторна опіка

В рамках рубрики «Діалоги» Цивілістичної платформи суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат розповів про способи участі батьків у вихованні дитини, дослідивши українську та зарубіжну практику.

Перш за все, суддя зазначив, що того розуміння, яке в зарубіжних правопорядках вкладають в термінологію «опіка», в Україні немає. «Не покидає враження того, що те регулювання, яке міститься в ЦК, — це спадок Радянського Союзу. Але пояснення, чому саме таке регулювання, я не знайшов. В главі Цивільного кодексу, що присвячена опіці, про дітей йдеться віддалено і лише в тому ракурсі, коли вже діти, за великим рахунком, не мають батьківського піклування», — зазначив В.Крат.

Натомість, за словами спікера, в будь-яких зарубіжних правопорядках основа опіки — це у більшості випадків тоді, коли батьки не проживають разом. Тут прослідковується різний нахил — у радянських нормах держава опікується, а за кордоном все ж таки батьки. «З точки зору історичного досвіду, у Радянському Союзі головний ухил регулювання полягає в тому, що тут держава за всіх хвилюється. І це, хочемо ми цього чи ні, має змінюватись. Бо ж опіка, в першу чергу, покладається на батьків, а не на державу», — зауважив суддя.

Основним регулятором для батьків виступає Сімейний кодекс, починаючи зі ст.157. Питання, пов’язані із вихованням дитини, вирішуються батьками спільно. «Мені ця правова конструкція подобається, вона є в приватному праві, в майнових відносинах, відносно спільності прав. З точки зору сімейно-правової, тут буде вочевидь своя специфіка, тому що це стосується достатньо специфічного суб’єкта, яким є дитина. Це спрямовано на створення повноцінного суб’єкта приватних відносин, повноцінної особистості», — пояснив В.Крат. Коли вдається дійти згоди, СК та його регулювання, по суті, не потрібні. Хоча бувають і спори щодо імені дитини.

Суддя зазначив: якщо подивитись на модель, яка закладена в СК, то побачимо, що навіть якщо батько і мати дитини проживають окремо, вони за допомогою універсального регулятора в приватних відносинах, тобто договору, можуть вирішувати численні питання, пов’язані із вихованням дитини. Батьки можуть укласти договір, яким чином здійснювати батьківські права, виконувати обов’язки. Законодавець встановлює, що цей договір має вчинятись у письмовій формі і посвідчуватися нотаріально. Однак, якщо це не спрацьовує, то виникають можливості, пов’язані із тим, що можна звернутися до органу опіки та піклування або ж суду.

За словами В.Крата, цікаві питання виникали в судовій практиці. Так, одна із справ стосувалася питання, а хто ж саме із батьків може звернутися до органу опіки та піклування — той, який проживає окремо чи будь-хто з батьків. Касаційний суд міркував так, що законодавець не пов’язує те, як і хто має звернутись. Особливість полягає в тому, що потрібно мати статус батька або матері. І кожен з батьків, навіть якщо він проживає з дитиною, зацікавлений, в інтересах дитини, тобто щоб інший із батьків приймав участь у цьому.

У згаданій справі хлопчик проживає з мамою, але йому потрібна участь батька у його вихованні. Тому в мами може бути безпосередній інтерес, щоб звернутись до органу опіки та піклування, щоб визначити способи участі батька у вихованні дитини. Якщо орган опіки та піклування не приймає та не визначає його участі, не буде перешкоди й у зверненні до суду в того, хто ініціював питання перед органом опіки. Бо в кожного із батьків є інтерес забезпечити участь іншого із батьків у вихованні дитини.

Також, наголосив суддя, тут варто враховувати: що ж робить орган опіки та піклування, як він це робить? Орган опіки та піклування за результатами прискіпливого дослідження умов життя забезпечує винесення рішення про те, за допомогою яких способів інший із батьків прийматиме участь у вихованні дитини. Це — специфічний спосіб забезпечення участі.

В більшості ситуацій, як свідчить практика, якщо конфлікт надзвичайно високого ступеню, то прийняттям рішення органом опіки та піклування про способи участі одного із батьків спір не вичерпується, і справа прямує до суду. А вже суд з урахуванням позовних вимог вирішує питання щодо способів участі. В.Крат додав, що на сучасному етапі суд пов’язаний із тими позовними вимогами та тими способами участі, які пропонує один із батьків, щоб приймати участь у вихованні дитини.

Забезпечення системності

Окремо спікер зупинився на тому, що у ст.159 СК законодавець розмежовує дві конструкції: встановлення способу участі у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Тобто може існувати варіація того, що існують перешкоди і потрібно визначити способи, або перешкод може не бути, але у батьків є дискусії з приводу того, яким чином один із батьків прийматиме участь у вихованні дитини.

Подібного роду питання, але в контексті участі бабусі і дідуся постало перед об’єднаною палатою КЦС, і вона звертала увагу, що в цій ситуації це важливо розмежовувати. Адже позов про усунення перешкод є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди, і є окремим способом захисту. І, що важливо, ці конструкції не є взаємопов’язаними.

Також В.Крат акцентував увагу на критеріях та механізмах у питанні способів участі у вихованні дитини. Основним критерієм все ж виступає системність таких способів. Системність, в свою чергу, забезпечується здебільшого графіками побачень.

У ст.159 СК законодавець передбачає що суд визначає способи участі у вихованні дитини одного із батьків у форматі періодичних або систематичних побачень, спільного відпочинку, відвідування місць проживання, а також визначає місце та час спілкування. І все це перетворюється певною мірою на графік таких спілкувань.

Що ж враховується при складанні такого графіку? За тією ж ст.159, суди звертають увагу на те, як батьки ставляться до виконання обов’язків, прихильна чи ні сама дитини, який вік дитини (до прикладу, способи участі будуть відрізнятись, якщо дитині 4 чи 12 років, бо у дітей різний ритм життя).

Є й те, чого немає в СК, але є на рівні інших законів, зокрема щодо запобігання та протидії домашньому насильству. За ст.22 цього закону на суд покладено обов’язок спостерігати і враховувати при  вирішенні способів участі те, чи існувало домашнє насильство, чи відбувалось воно в присутності дитини, чи була вона жертвою таких протиправних дій. Це є важливим аргументом щодо графіку та способів участі у вихованні дитини.

За словами спікера, КЦС неодноразово наголошував, що потрібно звертати увагу на інше законодавство. У ст.159 СК про це не згадується, оскільки останні зміни в неї були внесені доволі давно.

Окремо в ході виступу В.Крата у професора, д.ю.н. Інни Спасибо-Фатєєвої виникло питання: чи можна взагалі одного з батьків примусити виховувати дитину? Якщо ж такий обов’язок сторона не виконує, то чи можна вимагати за це компенсацію?

В.Крат відповів, що нетипова справа, що описана ним, якраз і вказує на те, що суб’єктом звернення щодо необхідності виховання дитини іншим із батьків може бути той, з ким дитина проживає. Втім, якщо переходити у площину виконавчого провадження, то подібних стягнень ще не траплялось.

Якщо ж подивитись на це як невиконання договору, то в СК законодавець заклав можливість компенсації, якщо є рішення органу опіки та піклування і воно не виконується. В такому разі можна певним майновим впливом примусити другого з батьків до виконання обов’язку. Але таких випадків практика ще також не зустрічала.

Закон і Бізнес