Коли виконавець може вимагати відшкодування витрат, пов’язаних із розглядом скарги на його дії — ВП ВС

Відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

На це звернула увагу Велика палата ВС, скасовуючи додаткову ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у справі №921/357/20 й ухвалюючи нове рішення, яким заяву приватного виконавця про відшкодування судових витрат залишено без задоволення, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі приватний виконавець звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат у сумі 100 тис. грн., понесених ним під час розгляду скарги ПрАТ «Тернопільміськгаз» на дії приватного виконавця — постанову про накладення арешту на кошти скаржника.

Суд першої інстанції заяву задовольнив частково, стягнувши із ПрАТ на користь виконавця 50 тис. грн. Серед іншого, послався на неодноразове звернення товариства до суду зі скаргами на дії приватного виконавця та подальшу подачу заяв про відмову від них або про залишення їх без розгляду. Апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін.

Об’єднана палата КГС, передаючи справу на розгляд ВП ВС уважала, що покладення судових витрат, пов’язаних з розглядом скарги, на заявника є можливим виключно у разі постановлення рішення про відмову в задоволенні скарги (у разі встановлення судом необґрунтованості скарги згідно з приписами ст.343 ГПК). А тому вважала, що наявні підстави для відступу від висновку КЦС, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі №308/9100/19-ц, стосовно застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов’язаних із розглядом скарги на дії/ бездіяльність державного виконавця

Своєю чергою, ВП ВС зазначила, що чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця. Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб’єктами оскарження.

Згідно зі ст.344 ГПК (аналогічні за змістом положення ст.452 ЦПК) судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган ДВС чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

На підставі аналізу стст.339, 343, 344 ГПК ВП ВС дійшла висновку, що приватний виконавець як суб’єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення відповідного судового провадження, на загальних підставах.

Водночас приписи ст.343 ГПК не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження.

Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого ст.343 ГПК.

ВП ВС зазначила, що у разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (гл.8 «Судові витрати» ГПК).

Водночас, як ст.129 ГПК, так і ст.130 ГПК містяться у гл.8 «Судові витрати», яка є частиною розд.I «Загальні положення» ГПК, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.

Згідно з положеннями ст.130 ГПК (ст.142 ЦПК) розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).

Оскільки норма ч.5 ст.130 ГПК не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові ВС від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

Таким чином, у цій справі приватний виконавець має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій ПрАТ «Тернопільміськгаз». Проте стягнення зі скаржника компенсації понесених виконавцем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення скарги без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій ПрАТ.

З огляду на викладене, ВП ВС констатувала, що відсутні підстави для відступу від висновку КЦС у справі №308/9100/19-ц.

Закон і Бізнес