Чи може суд розпорядитися арештованим авто після закриття справи слідчим — ВС

У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК, заходи забезпечення, серед яких і арешт майна, припиняють свою дію в силу прямої вказівки ч.4 ст.132 КПК.

Таку правову позицію висловила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у справі №554/2506/22, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні за ознаками ст.290 («Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу») Кримінального кодексу, та скасовано арешт автомобіля «Mercedes-Benz» E124, який постановлено передати для потреб Збройних Сил України, поховання військовослужбовців.

Апеляційний суд закрив провадження за скаргою адвоката, виходячи з того, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, постановлена за відповідним клопотанням у порядку ст.174 КПК після закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК за постановою керівника органу досудового розслідування, за приписами ст.309 КПК не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені.

Своєю чергою, ОП ККС зауважила, що імперативні приписи ч.4 ст.132 КПК є нормами, за якими в КПК встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження і застосування яких у взаємозв’язку з положеннями ч.1 ст.170 цього кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.

Таким чином, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію. Відповідно, припиняє дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування цим майном. Після закриття слідчим провадження речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна.

Водночас, ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, ухвалена після закриття слідчим кримінального провадження, не передбачена кримінальними процесуальними нормами. Тому суд апеляційної інстанції позбавлений права відмовити в перевірці законності такого рішення, посилаючись на приписи ч.4 ст.399 КПК.

Крім цього, ОП ККС звернула увагу на положення ч.9 ст.100 КПК, де визначено, що у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі стст.171–174 цього кодексу. На думку ОП ККС, посилання у ч.9 ст.100 КПК на те, що клопотання розглядається згідно зі стст.171–174 КПК, слід сприймати як таке, що свідчить про наявність у суду за результатами такого розгляду відповідних повноважень вирішити питання про долю речових доказів і документів.

Положення процесуального закону прямо не регулюють можливості оскарження в апеляційному, а надалі й у касаційному порядку рішення суду за результатом розгляду клопотання про вирішення долі речових доказів, але й не забороняють такого оскарження з метою захисту від свавільного обмеження права власності або володіння.

Тому, на переконання ОП ККС, аналогічним правом має бути наділена й особа, яка є володільцем або власником майна і право якої на вільне розпорядження, користування чи володіння цим майном було обмежено під час досудового розслідування, а кримінальне провадження при цьому — закрито слідчим або прокурором.

Закон і Бізнес